Трудові договори та особливості їх укладання |
В Україні трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України від 10.12.71 р. (за текстом – КЗпП). Законодавство про працю поширюється на всіх працівників (крім військовослужбовців Збройних сил України, інших військових формувань, на яких не ведуться трудові книжки, а також деяких інших осіб, які не мають статусу працівників за трудовим правом) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності підприємств, установ, організацій, а також на осіб, які працюють за трудовими договорами у фізичних осіб. Вступаючи у трудові відносини з підприємствами, працівники укладають трудові договори.
Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Строки трудового договору (ст. 23 КЗпП)Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; таким, що укладається на визначений строк, установлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання чи інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до п. 2 ст. 23 КЗпП виокремлюються трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін. Такі договори називаються строковими. Вони можуть укладатись як при прийнятті на роботу, так і пізніше. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. Закон не обмежує право сторін трудового договору на визначення строку його дії (якщо взагалі не заборонено у даному разі укладати трудовий договір на строк). Згідно з п. 3 ст. 23 КЗпП допускається можливість укладання трудового договору на час виконання певної роботи. Це інший різновид строкового трудового договору. Укладання трудового договору на визначений строк відрізняється від укладання трудового договору на час виконання певної роботи лише за формальними ознаками: у першому випадку строк дії договору визначається зазначенням його тривалості чи граничної дати, до якої продовжується дія трудового договору, а в другому – сторони домовляються не про дату та строк, а про те, що даний трудовий договір укладено на час виконання певної роботи. Строк трудового договору, якщо він не визначається часом виконання певної роботи, має визначатися згідно з правилами ст. 2411 КЗпП, навіть якщо його неможливо визначити. Наприклад, жінка, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, має право використати таку відпустку частково. При цьому працівник, прийнятий для заміщення цієї жінки за строковим трудовим договором, у зв'язку з достроковим виходом цієї жінки з відпустки підлягає звільненню у зв'язку із закінченням строку трудового договору. У цих випадках необхідно у наказі формулювати строк договору з наближенням до ст. 2411 КЗпП, а саме: «на строк відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку такої-то працівниці до дня фактичного виходу зазначеної працівниці з відпустки». Без такої вказівки може виникати спір між сторонами трудового договору щодо строку його закінчення у разі дострокового виходу працівниці з відпустки до досягнення дитиною трирічного віку. При укладанні трудового договору на час виконання певної роботи доцільно у наказі про прийняття на роботу строк формулювати ближче саме до виконання роботи, а не до функціонування виробництва (на час опалювального сезону; на період виконання робіт із забезпечення безпеки відпочиваючих під час купання тощо). Випадками, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, є такі, що обумовлені: характером майбутньої роботи; умовами її виконання; інтересами працівника. Характер майбутньої роботи означає, що за характером робота є такою, яка не виконується постійно (роботи сезонні, а також такі, що виконуються протягом певного строку, тощо). Умови виконуваної роботи – це таке формулювання, що визнає роботу як постійну, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк (заміщення тимчасово відсутнього працівника; у разі коли законом надається право звільненому працівнику повернутися на посаду, яку він раніше обіймав, наприклад народному депутату України після закінчення строку депутатських повноважень; громадянин, який проходить альтернативну (невійськову) службу, має право повернутися на роботу, яку він виконував до призову, тощо). Строковий трудовий договірЗацікавленість працівника у встановленні трудових відносин на визначений строк зазвичай зумовлюється його сімейно-побутовими обставинами. З метою уникнення у майбутньому спору щодо правомірності укладання строкового трудового договору бажано, щоб обставини, які спонукають працівника укладати такий договір, були зазначені у заяві про прийняття на роботу. Строкові трудові договори можуть укладатися у випадках, передбачених законодавчими актами: ст. 21 КЗпП передбачає укладання трудового договору у формі контракту відповідно до законів, які визначають сферу його застосування; ст. 7 КЗпП допускає укладання строкового трудового договору з тимчасовими та сезонними працівниками; при укладанні трудового договору з громадянами, які бажають взяти участь в оплачуваних громадських роботах (пункти 14, 15 Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт і визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 р. № 839 (зі змінами та доповненнями)). За погодженням сторін трудового договору укладання строкового трудового договору можливо і в порядку переведення на іншу роботу у межах підприємства, установи, організації. Без погодження працівника таке переведення неможливе. Як зазначалося, до строкових трудових договорів можуть належати договори про тимчасову і сезонну роботу. Розглянемо, які працівники (роботи) належать до тимчасових, а які – до сезонних. Трудові відносини тимчасових працівників регулюють норми Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24.09.74 р. № 311-IX. Так, згідно зі ст. 1 цього Указу тимчасовими працівниками вважаються працівники, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), – до чотирьох місяців. Водночас трудовий договір з тимчасовими працівниками вважається продовженим на невизначений строк (безстроковим) у випадку, коли: працівник пропрацював понад установлений строк і жодна із сторін не зажадала припинення трудових відносин; звільненого працівника знову прийнято на роботу на те саме підприємство, в установу, організацію після перерви, яка не перевищує одного тижня, якщо при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує два або чотири місяці. Згідно зі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24.09.74 р. № 310-IX сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, і визначені у спеціальному переліку. Вичерпний перелік робіт і галузей, які належать до сезонних, наведено в Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.97 р. № 278 (зі змінами та доповненнями). Запис про строковий характер трудового договору у трудовій книжці працівника не робиться. Однак в обов'язковому порядку про це має бути зазначено у наказі про прийняття на роботу. Відсутність такого зазначення у наказі може тягнути за собою визнання трудового договору укладеним на невизначений строк. Працівнику, якого приймають на роботу за строковим трудовим договором, має бути запропоновано зазначити у заяві про прийняття на роботу на строковий характер трудового договору. Закінчення строку трудового договору тягне його припинення за п. 2 ст. 36 КЗпП. Днем звільнення працівника, що уклав строковий трудовий договір, має бути останній день роботи, визначений цим договором. Згідно зі ст. 391 КЗпП, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів (за винятком випадків, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру майбутньої роботи, умов її виконання, інтересів працівника, а також в інших випадках, передбачених законодавством), вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Цивільно-правовий договірСлід зазначити, що виконання робіт, надання послуг громадянином може здійснюватись як на підставі трудового договору, так і на інших юридичних підставах, зокрема на підставі цивільно-правового договору. У листі Мінпраці та соціальної політики України «Щодо трудових угод» від 11.03.2002 р. № 06/2-4/42 наведено роз'яснення, згідно з яким за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), яка включена до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації; працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку тощо. За цивільно-правовим договором, зокрема за трудовою угодою/договором підряду, яким фактично є трудова угода, що регулюється главою 28 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (за текстом – Цивільний кодекс), оплачується не процес праці, а її результат. Він визначається після закінчення роботи та оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Отже, за наявності ознак, характерних саме для трудових відносин, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, характерних для цивільно-правових відносин, слід укладати цивільно-правові договори. Таблиця 1 Відмінності трудового договору та договору цивільно-правового характеру
КонтрактКонтракт – це особлива форма трудового договору, при якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін (ст. 21 КЗпП). Відповідно до ст. 24 КЗпП контракт може бути укладений лише у письмовій формі і підписаний роботодавцем та працівником, якого приймають (наймають) на роботу за контрактом. Контракт не обов'язково повинен укладатися лише на визначений строк. Право його сторін – визначати чи не визначати у ньому конкретний строк трудового контракту. Це підтверджується Положенням про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.94 р. № 170 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Положення № 170), яке не торкається питання строку, на який укладається контракт, залишаючи це повністю на розсуд сторін трудового договору. Однак Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від19.03.93 р. № 203 (зі змінами та доповненнями, за текстом – Положення № 203), встановлює мінімальний і максимальний строк його дії – від одного до п'яти років. Це не суперечить загальному правилу, оскільки при затвердженні цього положення Кабінет Міністрів України виступав як орган, уповноважений управляти майном, що є у державній власності. Сфера застосування контракту визначається законами України. Примірний перелік законів, які дозволяють укладання трудового договору у формі контракту, наведено у табл. 2. Таблиця 2 Примірний перелік законів, які дозволяють укладання трудового договору у формі контракту
Зазначимо, що порядок укладання контрактів з працівником визначено Положенням № 170, а порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, – Положенням № 203. Типову форму контракту з працівником затверджено наказом Мінпраці України від 15.04.94 р. № 23, а типову форму контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, – постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.95 р. № 597. Порядок та умови укладання трудового договоруТрудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Письмовий трудовий договір складається у двох примірниках, підписується роботодавцем та засвідчується його печаткою. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладанні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладанні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладанні трудового договору у письмовій формі; при укладанні трудового договору з неповнолітнім (ст. 187 КЗпП); при укладанні трудового договору з фізичною особою (форму трудового договору між працівником і фізичною особою та порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджено наказом Мінпраці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260); в інших випадках, передбачених законодавством. Однак закон допускає укладання трудового договору і в усній формі. Подання заяви про прийняття на роботу та видання на підставі цього наказу про зарахування працівника на роботу є досягненням усної домовленості сторін про укладання трудового договору. Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Водночас трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не видано, але працівника фактично допущено до роботи. Проте такий фактичний допуск може прирівнюватися до укладання трудового договору лише у тому разі, якщо працівника допущено до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу. Слід зауважити, що і у разі укладання трудового договору у письмовій формі власник або уповноважений ним орган має видати наказ про прийняття працівника на роботу. При укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. При укладанні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну належність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, надання яких не передбачено законодавством. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропоновано роботу, протипоказану за станом здоров'я. У разі укладання трудового договору може бути встановлено випробувальний строк. Умову випробувального строку слід зазначати в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. При цьому в період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Випробувальний строк не встановлюється для: осіб, які не досягли 18 років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів, осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством. Випробувальний строк не може перевищувати трьох, а в окремих випадках – шести місяців, для робітників не може перевищувати одного місяця. Якщо після закінчення випробувального строку працівник продовжує працювати, то він вважається таким, який витримав його, і наступне розірвання трудового договору допускається тільки на загальних підставах. Якщо працівник у період випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. Однак це не означає обов'язкового його продовження, а лише допускається така можливість з боку власника або уповноваженого ним органу шляхом видання наказу (розпорядження) відповідного змісту, з яким працівник має бути ознайомлений. Роботодавець до початку роботи за укладеним трудовим договором зобов'язаний: роз'яснити працівникові його права і обов'язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; поінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежної охорони. Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі. Це означає, що без погодження власника або уповноваженого ним органу працівники не мають права підміняти і замінювати один одного, мінятися змінами, вихідними днями тощо. Також вони не мають права передовіряти виконання своєї роботи іншим особам, що не перебувають у трудових відносинах з даним підприємством, установою, організацією. А власнику або уповноваженому ним органу закон забороняє вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Згідно зі ст. 9 КЗпП умови трудових договорів, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Журнал «Вісник податкової служби України» грудень 2009 р., № 47 Е-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript Тел.: (044) 501-06-43 https://www.visnuk.com.ua
За сприяння юридичного управління Мінпраці та соціальної політики України
До відомаПримітки до статті...
За матеріалами www.ligazakon.ua
|