Мы ВКонтакте

В Україні банківську таємницю оберігатимуть за новими правилами.
Постановою від 14.07.2006 р. № 267 їх конкретизував Нацбанк.
Відтепер установи відповідатимуть на запити компетентних органів
протягом 10 робочих днів. Щотижня фінансисти отримують 10-15 таких запитів. Раніше, доки не було конкретної форми запиту, банкіри могли відмовити.
Виняток – судове рішення.

Банківська таємниця

Національний банк України спробував у черговий раз розставити крапки над «і» у питанні про банківську таємницю. Після прийняття нових Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці Нацбанк розіслав усім комерційним банкам роз'яснення про те, у яких випадках вони мають право надавати відомості про операції клієнтів третім особам. Іншими словами, розкривати банківську таємницю. 

Банківська інформація, на думку НБУ, може надаватися: за письмовим зверненням самого клієнта; за письмовою вимогою суду, а також відповідно до постанови суду; за запитами державних органів.
В останньому випадку фінансові установи повинні надавати дані, якщо до відповідно оформленої вимоги додається перелік найменувань конкретних юридичних осіб та фізосіб – суб'єктів підприємницької діяльності, а також номери їх рахунків. Якщо фінансисти помітять неточність в оформленні документів, вони мають право відмовити чиновникам у розкритті інформації.


Що таке банківська таємниця


Основними документами, які гарантують таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком та відомостей про клієнта в Україні є Цивільний кодекс, Закон «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III та нові Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені постановою правління НБУ від 14.07.2006 р. № 267, зареєстровані Міністерством юстиції 03.08.2006 р. за № 935/12809 (далі – Правила № 267).
Статтею 1076 Цивільного кодексу передбачено, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком та відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути надані ТІЛЬКИ самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність».

Згідно зі статтею 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є:

  1.  відомості про стан рахунків клієнтів, у т. ч. стан кореспондентських рахунків банків у НБУ;
  2. операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
  3. фінансово-економічне становище клієнтів;
  4. системи охорони банку та клієнтів;
  5. інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності;
  6. відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
  7. інформація щодо звітності окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
  8. коди, що використовуються банками для захисту інформації. 

Анонімні рахунки сьогодні – чи не єдиний спосіб домогтися максимального дотримання банківської таємниці. В Україні анонімних (номерних) рахунків немає. Чинне законодавство забороняє їх відкривати. 
Більше того, ст. 63 Закону «Про банки і банківську діяльність» передбачає обов'язкову ідентифікацію клієнтів. Зокрема, банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами, якщо виникає сумнів щодо того, що особа виступає від власного імені. Банк зобов'язаний ідентифікувати:

  •  клієнтів, які відкривають рахунки в банку;
  • клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу;
  • клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень;
  • осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. 


Як зберігають таємницю

У договорах, які укладаються між банком та клієнтом, банки зобов'язані (за погодженням з клієнтом) відображати застереження щодо збереження банківської таємниці (БТ) та відповідальності за її НЕЗАКОННЕ розголошення або використання. 

Стаття 61 Закону «Про банки і банківську діяльність» зобов'язує банки забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

  1.  обмеження кола осіб, які мають доступ до інформації, яка становить БТ;
  2.  організації спеціального діловодства з документами, що містять БТ;
  3. застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
  4. відображення застережень щодо збереження БТ та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. 


Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні службових обов'язків.
Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.
У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
У разі заподіяння підприємству збитків внаслідок розголошення інформації органами, уповноваженими здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються цими органами.

Таємниця не є абсолютною 


Банківська таємниця в Україні не є абсолютною*. На письмову вимогу держорганів банки зобов'язані розкрити таємницю в обсягах, визначених ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» для відповідного державного органу. 

Отже, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається:

  1. На письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації. 
    Пояснення. Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Правил № 267 письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою.
    Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи – клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи уповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.
    Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи – клієнта банку має бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.
    Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта.
    На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю, або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.
  2. На письмову вимогу суду або за рішенням суду. 
    Пояснення. Банки зобов'язані виконувати письмові вимоги судів загальної юрисдикції, а також ухвалені ними рішення (постанови) про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України.
    На письмову вимогу суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, або за рішенням суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному вимогою або рішенням суду.
  3. Органам прокуратури України, СБУ, МВС, АМК – на їх письмову вимогу щодо ОПЕРАЦІЙ ЗА РАХУНКАМИ конкретної юридичної особи або фізичної особи – СПД за конкретний проміжок часу. 
    Пояснення. Ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» дозволяє судам, СБУ, міліції, органам прокуратури, державної виконавчої служби та податкової служби отримувати інформацію про стан рахунків та фінансові операції за ПИСЬМОВОЮ ВИМОГОЮ, а не за рішенням суду.
  4. Органам державної податкової служби на їх письмову вимогу з питань ОПОДАТКУВАННЯ або ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – СПД за конкретний проміжок часу.
  5. Спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо додаткової інформації про ФІНАНСОВУ ОПЕРАЦІЮ, що стала об'єктом фінансового моніторингу. 
    Пояснення. Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Правил № 267 банки зобов'язані інформувати уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу про:
  • операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (ст. 5 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-IV)**;
  • операції клієнта за наявності мотивованої підозри, що вони здійснюються з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (частина 6 ст. 8 Закону № 249-IV);
  • операції, щодо яких у банку є або повинні бути підозри, що вони пов'язані, мають відношення або призначені для фінансування тероризму (частина 7 ст. 8 Закону № 249-IV);
  • осіб, які здійснюють фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та її характер у разі прийняття рішення про відмову від забезпечення здійснення цієї операції (частина 2 ст. 7 Закону № 249-IV)***;
  • операції клієнта, щодо якого в банку є мотивовані підозри про надання ним недостовірної інформації, що стосується його ідентифікації (частина 5 ст. 64 Закону «Про банки і банківську діяльність»);
  • закриття рахунка клієнта на підставі рішення уповноваженого держоргану про скасування державної реєстрації юридичної особи – клієнта або скасування державної реєстрації СПД – фізичної особи клієнта (частина 9 ст. 64 Закону «Про банки і банківську діяльність»);
  • зупинення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності (частина 1 ст. 121 Закону № 249-IV).

      6. Органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо СТАНУ РАХУНКІВ конкретної юридичної особи або фізичної особи – СПД. 


Як банк може захистити клієнта


По-перше, відповідно до п. 3.3 ст. 3 Правил № 267 вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна відповідати нормам частини другої ст. 62 Закону «Про банки і банківську діяльність»1.


(1 Частина 2 статті 62 Закону «Про банки і банківську діяльність»:
«Вимога відповідного державного органу про отримання інформації,
яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу
(чи його заступника), скріпленим гербовою печаткою;
3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких
державний орган має право на отримання такої інформації».)

Банк має право відмовити у розкритті інформації, що містить банківську таємницю, якщо за своєю формою або змістом вимога державного органу не відповідає цим нормам. 
По-друге, банк у разі надходження такої письмової вимоги зобов'язаний розкрити цю інформацію або дати мотивовану відповідь про неможливість її надання протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги.
Якщо підготовка інформації перевищує строк її надання, банк зобов'язаний письмово повідомити про це службову особу або відповідний держорган, що звернувся з вимогою про надання інформації, та зазначити, у який строк надаватиметься інформація.
Тобто є можливість відтермінувати розкриття банківської таємниці на невизначений термін.
По-третє, відповідно до п. 3.5 ст. 3 Правил № 267 банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо вони зазначені в документах, договорах та операціях клієнта, якщо інше не зазначено в дозволі клієнта або вимозі чи рішенні суду.
Під час надання інформації щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи – СПД за конкретний проміжок часу банк надає інформацію про рух коштів на рахунку клієнта без зазначення контрагентів за операціями.


Обшук і виїмка
 

Відповідно до ст. 4 Порядку № 267 ВИЇМКА документів, які містять інформацію, що становить банківську таємницю, проводиться ЛИШЕ за вмотивованою постановою судді та в порядку і з дотриманням вимог глави 16 «Обшук та виїмка» Кримінально-процесуального кодексу України. 
Банк не має права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, яких вимагає слідчий під час виїмки та які зазначені в рішенні суду.
Банк зобов'язаний виготовити копії документів, що вилучаються, які засвідчуються підписом представника банку. Ці копії залишаються в банку замість вилучених оригіналів.
Представникові банку вручається другий примірник протоколу виїмки.
Під час ОБШУКУ видача та огляд документів, що містять інформацію, яка становить банківську таємницю, проводяться з додержанням норм Закону «Про банки і банківську діяльність», які забезпечують охорону банківської таємниці.


Відповідальність за розголошення


Особи, винні в порушенні права на банківську таємницю, несуть кримінальну відповідальність за ст. 231 КК «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю» та ст. 232 КК «Розголошення комерційної або банківської таємниці»2.


(2 Стаття 231 Кримінального кодексу України: «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю»
Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років,
або позбавленням волі на строк до трьох років».
Стаття 232 Кримінального кодексу України: «Розголошення комерційної або банківської таємниці»
Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк».)

«Цивілізована» таємниця у Швейцарії


Швейцарські банки як надійне місце, де можна заховати декілька десятків мільйонів доларів «на старість», досі привертають до себе увагу українських бізнесменів і чиновників верхніх гілок влади.
Швейцарію справедливо називають «останнім оплотом» банківської таємниці в Європі, але і тут таємниця вкладів не може вважатись абсолютною.
Чиновники Європейського Союзу часто нападають на швейцарську систему дотримання БТ, звинувачуючи її у тому, що вона дає притулок усім, хто відмиває «брудні» гроші або ухиляється від сплати податків.
Швейцарці відповідають, що вони зробили максимально жорстким валютне законодавство і стали єдиною країною у світі, яка змогла виявити нелегальні активи і репатріювати їх.
Як і в будь-якій країні, у Швейцарії передбачена процедура подання інформації за рішенням суду.
У Швейцарії, як і в інших європейських країнах, діє жорстке «антивідмивальне» законодавство. Швейцарські банки, наприклад, можуть заморожувати гроші на рахунках своїх клієнтів, якщо мають обґрунтовані підозри в незаконності їх походження. При цьому банк не зобов'язаний попереджати підозрюваного про можливі санкції.
Про застосування таких методів впливу, як арешт рахунка та інформування правоохоронних органів з ініціативи швейцарських банків, поки що не відомо. Банк, який береже свою репутацію, просто припинить співпрацю з ненадійним клієнтом і запропонує йому забрати свої гроші.
Швейцарські правила про БТ забороняють банкам розголошувати будь-які, навіть незначні відомості про ваш рахунок будь-кому – чи то приватній особі, швейцарському чи іноземному уряду. Цей режим охорони БТ є одним із найсуворіших у світі, він має давні традиції.
Охорона таємниці банківських вкладів регламентується швейцарським законодавством. Банкір, який розкриє відомості про вас без вашої згоди, потрапить до в'язниці.
Швейцарський закон чітко розмежовує поняття «ухилення від сплати податків» (неповідомлення відомостей про доходи або майно у податковій декларації) та «податкове шахрайство» (фальсифікація документів).
Податкове шахрайство визнається злочином і може стати підставою для розкриття БТ та початку розслідування з залученням міжнародних юридичних органів. Ухилення від сплати податків розглядається як «адміністративне порушення» і не вважається тут достатньою підставою для порушення БТ навіть за запитами урядів інших країн.
При кримінальній відповідальності таємниця банківських вкладів, як правило, порушується, однак ситуація буває набагато складнішою, коли йдеться про цивільну відповідальність.
Теоретично БТ може бути порушена, коли мова йде про приватні позови цивільних осіб, наприклад, про спадщину, розлучення або банкрутство. Але навіть у цих випадках, на відміну від кримінальних розслідувань, швейцарське правосуддя не може почати фінансове розслідування за усіма внесками у всіх банках Швейцарії. Тільки якщо позивач або позивачка зможуть довести, що внесок зроблено в конкретний банк, розслідування може бути доведене до кінця. Таким чином, якщо власник внеску сам вживає необхідних заходів з охорони конфіденційності свого внеску, БТ вдається зберегти.
Швейцарське фінансове середовище володіє декількома механізмами, здатними зберегти в таємниці інформацію про внески: номерний рахунок, сейф для відповідального зберігання внесків та доручення, яке дозволяє управляти банківськими операціями в умовах суворої конфіденційності. Анонімних рахунків у Швейцарії немає.


«Податкове планування», вересень 2006 р., № 9 (71), с. 35
http://www.nalogovnet.com
e-mail: Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript ;
тел./факс: у Львові (032) 294-96-61, 294-96-62;
у Києві (044) 537-06-94.


____________

До відома

Примітки до статті...

* Зверніть увагу: Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці встигли зазнати певних змін. Зміни внесено також до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, якими передбачено, що з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора відомості про фінансовий стан банку, його боржників і вимоги банку до них, а також про учасників банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю (постанова Правління НБУ від 09.11.2006 р. № 428).
НБУ виклав у новій редакції гл. 9 р. VI Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. При цьому вищезазначена норма залишилася без змін, оскільки вона передбачена ст. 91 Закону «Про банки і банківську діяльність» (постанова від 08.01.2008 р. № 4).

** Слід зазначити, що Вимоги до організації фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму затверджені наказом Держфінмоніторингу від 24.04.2003 р. № 40. Вони є обов’язковими для виконання суб’єктами первинного фінансового моніторингу та їх відокремленими підрозділами, до яких належать:

  • банки, страхові та інші фінансові установи;
  • платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;
  • товарні, фондові та інші біржі;
  • професійні учасники ринку цінних паперів;
  • інститути спільного інвестування;
  • підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;
  • підприємства й об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;
  • гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї (з урахуванням Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб’єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами);
  • інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.


*** До речі, як зазначає Мін'юст, згідно з ч. 4 ст. 6 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» ідентифікація особи не є обов'язковою у разі здійснення фінансової операції особами, що раніше були ідентифіковані, або укладення угод між банками, зареєстрованими в Україні. До переліку осіб, ідентифікація яких є необов'язковою, державні органи не входять (лист від 12.01.2007 р. № 20-34-1468).