Мы ВКонтакте

Банкротство физ.лиц

Банкрутство фізичних осіб. Панацея чи біда для пересічного громадянина?

Чи має сенс запровадження інституту банкрутства фізичних осіб в Україні?

 

ВСТУП

Останнім часом юристи, науковці, політики, банкіри та інші фахівці невпинно дискутують з приводу доцільності та необхідності запровадження в Україні інституту банкрутства фізичних осіб.

Такий інтерес до вказаної теми пов'язаний з тим, що в останні докризові роки так зване "споживче кредитування" населення зросло в декілька разів, але в період фінансово-економічної кризи це призвело до прямо пропорційного збільшення випадків неповернення таких кредитів. 

Як наслідок, з'явилось багато прихильників запровадження інституту банкрутства фізичних осіб в Україні, які вважають це невідкладним завданням держави, аргументуючи свою позицію необхідністю захисту прав громадян, які опинились у скрутному фінансовому становищі, з метою уникнення ситуацій втягнення таких осіб у "боргову яму" перед кредиторами, в першу чергу - перед банками.

Однак й супротивники таких поглядів підтримують цілком зрозумілу і обгруновану позицію, стверджуючи, що не варто забувати про те, що коли особи беруть кредит, вони беруть на себе і відповідні ризики неповернення таких кредитів, тобто ризики відповідальності. А сьогодні, на жаль, в свідомості багатьох людей відсутнє розуміння того, що кредит необхідно повертати вчасно та в повному обсязі. Тобто, не виключено, що результатом впровадження такого інституту стане виникнення легального способу уникнення таких обов'язків, що дасть змогу певним категоріям осіб просто позбутись кредитних та інших боргових зобов'язань.

Не зважаючи на те, що в Україні ця тема знаходиться лише на стадії обговорення (за виключенням неоднозначної спроби врегулювання даного питання на законодавчому рівні, шляхом подачі законопроекту № 4273 "Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)", який було відхилено Верховною Радою України (коментар до законопроекту інституту проблем законодавства ім. Я.Мудрого), в глобальній мережі Інтернет, ЗМІ, в рекламних оголошеннях вже зараз можна зустріти такі заголовки: "Допоможемо позбутися кредитів"; "Банкрутство як шлях до свободи"; "Перша офіційно визнана в Україні фізична особа банкрут" тощо.

Часто лунають заклики про те, що в Україні формується судова практика з визнання фізичних осіб банкрутами. Але справа в тому, що легальної процедури банкрутства фізичних осіб не існує, спеціального закону, який би передбачав таку процедуру теж немає. Ні Цивільним кодексом України, ні Законом України № 2343 "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" не передбачено можливості застосування процедури банкрутства до фізичної особи, і тому жодного судового рішення, в якому було б визначено, що конкретна фізична особа (не фізична особа - підприємець) визнана банкрутом, наразі теж бути не може і немає.

Тому відразу постає логічне питання: чому інститут, який запроваджений в більшості країн Європи, США, Японії, Китаї, Естонії, Латвії, Польщі та ряду інших країн світу і який користується неабиякою популярністю, досі не знайшов свого відображення в українському законодавстві (наприклад, в США щорічно розглядається близько мільйона справ про визнання боржника - фізичної особи банкрутом; або Англія, в якій у 2009 році банкрутами стали близько 100 000 громадян). Можливо, він відсутній через те, що немає впевненості в його ефективності? Немає однозначної узгодженої думки про наслідки, які можуть настати як для боржників, так і кредиторів? Врешті решт - що це? Панацея чи біда для пересічного українця?

Єдине, про що можна однозначно стверджувати, проаналізувавши досвід зарубіжних країн, - наслідки запровадження такого інституту в Україні можуть бути як позитивними, так і негативними.

Врахувавши позитивний досвід зарубіжних країн, можна було б припустити, що заснування інституту банкрутства фізичних осіб в Україні дало б змогу як боржнику захиститись від свавілля банку та колекторських компаній (діяльність яких останнім часом набула неабиякого поширення), так і банкам, які, або відносять неповернені кредити у збитки (а збитки згодом - на собівартість), зменшуючи розмір простроченої дебіторської заборгованості, або отримують страхове відшкодування, якщо ризик неповернення кредиту застрахований, та в будь-якому випадку мали б можливість повернення, - якщо не всього, то хоча б основної частини боргу. Таким чином, запропонований механізм реалізації права на банкрутство фізичної особи був би ефективним, справедливим та унеможливлював зловживання будь-якої зі сторін.

Проте завжди існує спокуса зловживань, зокрема зі сторони боржника. Так, у багатьох країнах світу це вирішується шляхом встановленням ряду обмежень для фізичних осіб, визнаних банкрутами, на наступні декілька років (зазвичай такі строки становлять від одного до п'яти років). Приміром, в Польщі фізична особа визнана банкрутом, не має права здійснювати ряд цивільно-правових угод (придбання нерухомості, наприклад), брати кредити. Крім того, така особа зобов'язана щорічно звітувати перед судом про виконання плану погашення боргів, а також про всі отримані доходи і покупки, вартість яких у два рази перевищує розмір мінімальної місячної зарплати.

Саме тому, автором згаданого вище законопроекту теж була здійснена спроба зменшити ризики можливості фіктивного банкрутства шляхом встановлення для фізичних осіб, визнаних банкрутами, ряду заборон та обмежень на наступні після такого визнання п'ять років. Зокрема, передбачалось, що така особа позбавлялася би права зареєструватись фізичною особою - підприємцем, стати засновником (учасником) юридичної особи, входити до складу колегіального органу юридичної особи або бути призначеним (обраним) одноосібним виконавчим органом юридичної особи, набувати майно та отримувати грошові кошти в кредит, надавати поруку, передавати майно у заставу.

Але окрім того, що це суперечить нормам Конституції України, є суттєвим обмеження цивільної дієздатності громадян, це ще й може призвести до того, що нібито позбувшись боргів для "нового життя", особи фактично залишаються без засобів для існування через те, що частково втрачають можливість для одержання доходів; а держава, в свою чергу, втрачає велику кількість активної групи суспільства - підприємців, добросовісних платників податків. Також не варто забувати і про те, що в Україні склалась усталена практика того, що процедура визнання осіб банкрутами є досить тривалим процесом.

По-перше, процедура визнання особи банкрутом вважається завершеною лише після продажу всього майна банкрута, що є нешвидкою справою. По-друге, відома практика, коли банки починають оскаржувати рішення місцевих суддів, що знову призводить до затягування всього процесу, і навряд чи потенційні банкрути зрадіють перспективі багаторічних судових позовів з банком. По-третє, з упевненістю можна сказати, що запровадження інституту банкрутства фізичних осіб може негативно вплинути на ринок кредитування, адже банки змушені будуть переглянути умови з кредитування фізичних осіб, в тому числі оцінку ризиків.

Адже якщо зараз борги можуть бути списані лише за згодою кредитора, то внаслідок банкрутства незадоволені вимоги кредиторів будуть припинятись ще й судом. Таким чином, можна припустити, що такий інститут буде неправильно сприйнятий соціумом, а його запровадження в час кризи може призвести до того, що Україна перетвориться на "країну банкрутів". І це, в свою чергу, може негативно вплинути не тільки на комерційні банки, але і на вкладників, гроші яких являються одним з джерелом кредитів. Тобто, інститут банкрутства фізичних осіб доцільно було б запроваджувати на стадії економічного росту, а не глибокої рецесії, в стані якої на сьогоднішній день знаходиться Україна.

В такому випадку, процедура банкрутства фізичної особи не повинна розглядатись лише як панацея для боржника - тобто, як можливість уникнути сплати боргів. Вона має захищати ще й кредиторів. Це можна зробити, наприклад, шляхом запровадження в процесі банкрутства можливості кредиторів оскаржувати угоди боржника про відчуження його майна, укладені за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, накладення арешту на нерухоме майно, депозитні рахунки, транспортні засоби боржника тощо. Але запровадження такого механізму, в свою чергу може призвести до зловживань з боку кредиторів.


ВИСНОВОК

Таким чином, можна зробити висновок, що до моменту належного законодавчого врегулювання механізму реалізації прав фізичних осіб на визнання їх банкрутами, врахувавши при цьому інтереси як боржників, так і кредиторів у рівній мірі, такий механізм, по-перше, запроваджувати не можна, а по-друге, він буде неефективним та не зможе унеможливити будь-які зловживання сторін. Однак, враховуючи те, що ідея визнання фізичних осіб банкрутами загалом є досить прогресивною, вона обов'язково повинна бути запроваджена в Україні - пізніше, оскільки наразі ні громадяни, ні держава не готові до такого нововведення.

Валентин ГВОЗДІЙ


«Правовой аспект» № 81(1217)
Вторник, 18 мая 2010