Стаття 18. Граничні обсяги державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій

1. Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

2. Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із положеннями цього Кодексу.

3. Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу (без урахування гарантійних зобов'язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій) станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 200 відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих запозичень та капітальних трансфертів (субвенцій) з інших бюджетів), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди відповідно до частини четвертої статті 21 цього Кодексу.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов'язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із положеннями цього Кодексу.

4. З метою забезпечення дотримання граничних обсягів державного (місцевого) боргу та державних (місцевих) гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу, Реєстр державних гарантій, а також Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій.

Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу є інформаційною системою боргових і гарантійних зобов'язань держави, що включає умови кредитних договорів і випуску державних цінних паперів та умови надання державних гарантій, відомості про стан обслуговування і погашення державного боргу.

Реєстр державних гарантій є інформаційною системою, що містить відомості про надані протягом бюджетного періоду державні гарантії.

Реєстр місцевих запозичень та місцевих гарантій є інформаційною системою, що містить відомості про здійснені місцеві запозичення та надані місцеві гарантії.

Коментар:

1. Державний (місцевий) борг є одним із основних показників бюджету. Визначаючи у законі про Державний бюджет (рішенні про місцевий бюджет) плановані доходи та видатки, Верховна Рада України (Верховна Рада АР Крим, відповідна місцеві рада) обов'язково вказує обсяг державного (місцевого) боргу, а також визначає граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій, що можуть надаватися Урядом (Радою Міністрів АР Крим, місцевою державною адміністрацією, виконавчим органом відповідної місцевої ради) у відповідному (плановому) бюджетному році.

Бюджетний кодекс України у ст. 16 закріплює право держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на здійснення запозичень, тоді як коментована стаття встановлює обов'язок відповідних органів щодо встановлення граничних обсягів державного та муніципального боргу у відповідному бюджетному періоді і їх затвердження у законі про Державний бюджет та відповідному рішенні про місцевий бюджет.

Доведено, що майже у всіх країнах існувало обмеження щодо максимального обсягу позичкових ресурсів. Такі обмеження накладаються з метою мінімізації ризику неповерненості суб'єктами країни позичкових ресурсів. Вважається, що виключно науково обґрунтовані й апробовані у практиці зарубіжних країн показники мають бути покладені в основу законодавчого регулювання державного (місцевого) боргу. До таких показників учена-економіст А. М. Русяйкіна, зокрема, відносить:

• коефіцієнт обслуговування і погашення державного боргу, що визначається як співвідношення суми заборгованості, яке погашається, та процентних платежів у відповідному періоді (обсяг поточного державного боргу) до ВВП;

• коефіцієнт обслуговування і погашення державного боргу, що визначається як співвідношення суми заборгованості, що погашається, та процентних платежів у відповідному періоді (обсяг поточного державного боргу) до обсягу експорту товарів та послуг - верхній показник - 25 %;

• коефіцієнт обслуговування і погашення державного боргу, що визначається як співвідношення суми заборгованості, яке погашається, та процентних платежів у відповідному періоді (обсяг поточного державного боргу) до загальної суми кредитів, одержаних державою за цей період;

• коефіцієнт обслуговування і погашення державного боргу, що визначається як співвідношення суми заборгованості, яка погашається, та процентних платежів у відповідному періоді (обсяг поточного державного боргу) до обсягу податкових надходжень цього періоду;

• коефіцієнт обслуговування державного боргу (відсотки від суми бюджетних видатків), тобто сума процентних платежів з державного боргу по відношенню до суми сукупних державних видатків;

• коефіцієнт обслуговування державного боргу (відсотки від суми податкових надходжень), тобто сума процентних платежів з державного боргу стосовно суми податкових надходжень до бюджету.

Важливими чинниками, безумовно, є також стан грошово-кредитної системи країни; бюджетно-податкова система; політична стабільність; рівень професійності урядових структур; соціальних настроїв та ін. Одним із дуже важливих показників ефективності управління є також кредитний рейтинг країни на міжнародних фінансових ринках.

Важливими є також показники ефективності управління державним (місцевим) боргом, як наприклад:

• частка державного боргу у ВВП (Маастрихтський критерій - 60 %, критерії економічної безпеки: частка внутрішнього боргу - 30 %, зовнішнього - 25 %);

• середній строк обігу державних боргових зобов'язань;

• середня ставка проценту за державними зобов'язаннями;

• показник частки зовнішніх запозичень у покритті дефіциту бюджету (найвища межа - 30 %);

• співвідношення чистої (приведеної) вартості зовнішнього боргу до обсягу експорту (межа - 250 %).

Проте ці показники оцінки державного боргу не дають повного уявлення про борговий тягар. Універсальним загальноприйнятим показником є відношення державного боргу до потенційної боргоспроможності. Він свідчить, яку частку боргу можна покрити за рахунок поточних доходів після здійснення операційних витрат. Боргоспроможність, зокрема, визначають такими чинниками:

• наявністю ресурсів;

• динамікою видатків;

• бажанням кредиторів купувати боргові зобов'язання.

Коли уряд (місцевий орган виконавчої влади або виконавчий орган місцевого самоврядування) оцінює наявність ресурсів, він повинен враховувати усі потенційні джерела доходів та всі види самофінансування. Необхідно також врахувати й інші важливі чинники, що впливають на боргоспроможність:

• зростання кількості населення;

• зміни в економіці країни;

• наявний стан засобів та інфраструктури виробництва;

• соціально-економічні показники, від яких залежатимуть обсяги потенційних майбутніх видатків.

Д. Л. Головачов визначає межі державної заборгованості як важливого елемента регулювання державного боргу. Зокрема, він виділяє інституційні межі, до яких відносить конституційне та законодавче закріплення цілей управління державним боргом, контроль тощо. Автор виокремлює також бюджетні обмеження (рівень податкової квоти, необхідної для обслуговування процентних платежів); обмеження для державних запозичень на ринку капіталу (пов'язані з його "ємністю", що передбачає наявність в учасників ринку капіталу, що потенційно може бути інвестований у державні боргові зобов'язання, а також інвестиційна привабливість цих зобов'язань для кредиторів); політико-психологічні межі (взаємозв'язок величини державного боргу з формою державного правління та частотою зміни уряду в державі).

Отже, ефективність боргового фінансування економіки залежить від обсягу боргу, що сформувався за попередні періоди, поточного стану економіки, компетентності службовців тих органів, що відповідають за бюджетну, податкову (фіскальну) політику держави.

2. Коментована правова норма встановлює критерій щодо допустимого обсягу основної суми державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду. Цей показник узгоджується із міжнародно-правовими нормами та стандартами і передбачає, що величина основної суми державного боргу та гарантованого державою боргу не повинна перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргів у відповідність із вимогами коментованої частини (ч. 2) статті 18 Бюджетного кодексу.

Щодо місцевих бюджетів, то Кодекс визначає гранично допустимий загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду на рівні 100 відсотків (для міста Києва - 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.

У разі перевищення цієї граничної величини Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада зобов'язані вжити заходів для приведення такого загального обсягу боргу у відповідність із зазначеними вимогами.

3. З огляду на положення Бюджетного кодексу України, граничний обсяг державного боргу, а також витрати на його обслуговування та погашення повинні бути визначені у законі про Державний бюджет. Згідно зі ст. 52 цього Кодексу Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.