Мы ВКонтакте

Стаття 22. Розпорядники бюджетних коштів

1. Для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

2. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

3. Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

4. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

5. Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів));

2) організовує та забезпечує на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевому фінансовому органу);

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

5) розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

6) розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

7) здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

8) здійснює контроль за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

9) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів;

10) забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

11) забезпечує доступність інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

6. Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

 

Коментар:

 

1. Розпорядники бюджетних коштів виступають безпосередніми суб'єктами бюджетних правовідносин. Стаття 19 Бюджетного кодексу відносить їх до учасників бюджетного процесу.

Відповідно до п. 47 ч. 1 ст. 2 БК розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Бюджетне асигнування є повноваженням, що надається розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету (п. 6 ст. 2 БК).

Бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. 8 ст. 2 БК). У свою чергу, бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ст. 2 БК).

Бюджетні установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи - також установлених затвердженими планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів.

Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих бюджетною установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році. У разі скорочення асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів.

Зобов'язання, узяті розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань, є небюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Узяття таких зобов'язань є бюджетним правопорушенням.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів виступають бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до п. 1 ч. 2 (а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів - відповідно до пп. 2, 3 ч. 2) коментованої статті БК та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. У Законі про державний бюджет, рішенні про місцевий бюджет бюджетні призначення визначаються лише головним розпорядникам.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність базуються на положеннях ст. 22 БК та підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28.02.2002 р. N 228 (із змінами), "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" від 17.05.2002 р. N 659, "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" від 29.11.2006 р. N 1673 (із змінами), розпорядженні Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" від 31.05.2006 р. N 296-р (із змінами); наказах Міністерства фінансів України "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" від 28.01.2002 р. N 57 (із змінами), "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" від 14.12.2001 р. N 574, "Про паспорти бюджетних програм" від 29.12.2002 р. N 1098 (із змінами), "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" від 30.05.2007 р. N 662 тощо.

Наприклад, згідно із наказом Мінфіну N 662 до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входять наступні відповідальні виконавці: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (п. 1.4).

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього. Постановою КМУ від 28.02.2002 р. N 228 закріплено, що розпорядники нижчого рівня, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, у процесі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів застосовують процедури та правила, визначені для головних розпорядників (п. 7). Розпорядники бюджетних коштів мають право провадити свою діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду, а вищі навчальні заклади та наукові установи також в межах асигнувань, затверджених планами використання бюджетних коштів і помісячними планами використання бюджетних коштів, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. З цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані про розподіл показників зведених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів у розрізі розпорядників нижчого рівня та одержувачів. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня та одержувачів.

На органи Державного казначейства покладається здійснення контролю за відповідністю розподілу показників поданих розпорядниками бюджетних коштів документів даним казначейського обліку.

Порядок обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України затверджений наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 р. N 136. Згідно із п. 2.2 цього Порядку розпорядники бюджетних коштів за умови взяття зобов'язання протягом 3 робочих днів з дати його виникнення подають до відповідного органу Державного казначейства України Реєстр зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів (на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях) і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття зобов'язання.

У разі, якщо сума та умови зобов'язання передбачають застосування конкурсних процедур, розпорядник бюджетних коштів разом з Реєстром органу Державного казначейства України оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Подані документи перевіряються на їх наявність відповідно до обраної процедури закупівель (наказ Держказначейства від 21.03.2005 р. N 50 в редакції наказу від 23.06.2006 р. N 165).

Законодавством України визначені випадки, коли органи Державного казначейства України можуть не приймати подані розпорядниками бюджетних коштів документи. Зокрема, Реєстр зобов'язань розпорядника не приймається при: 1) відсутності документів, які підтверджують факт узяття зобов'язання; 2) невідповідності напрямів витрачання бюджетних коштів зобов'язанню; 3) неподанні або поданні неповного пакета підтвердних документів щодо проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти; 4) недотриманні розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими актами; 5) недотриманні вимог щодо оформлення поданих документів.

Реєстр фінансових зобов'язань не приймається при: 1) відсутності відповідного бюджетного зобов'язання у бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів; 2) відсутності документів, які підтверджують факт узяття фінансового зобов'язання; 3) недотриманні вимог щодо оформлення поданих документів.

У таких випадках органи Державного казначейства України не реєструють зобов'язання (фінансові зобов'язання), а повідомляють відповідних розпорядників про відмову в реєстрації у письмовій формі (із реєстрацією їх у журналі реєстрації відмов у взятті зобов'язань та/або фінансових зобов'язань). За умови усунення визначених недоліків розпорядник бюджетних коштів подає виправлені документи до відповідного органу Державного казначейства України (п. 2.11 наказу Держказначейства України від 09.08.2004 р. N 136).

З метою забезпечення поточної діяльності розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України відкриваються рахунки. Законодавство України, а саме Інструкція з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства України від 26.12.2003 р. N 242, яка встановлює єдині вимоги до порядку ведення останніми бухгалтерського обліку руху коштів у касі, на рахунках в установах банків або в органах Державного казначейства, розрахунків з дебіторами та інших активів, передбачає наступні види рахунків, що можуть відкриватися:

- особові рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства головним розпорядникам бюджетних коштів та розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, які мають підвідомчі установи, для подальшого їх розподілу та перерахування на реєстраційні рахунки;

- реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання загального фонду кошторисів;

- спеціальні реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторисів;

- депозитні рахунки - рахунки, які відкривають в органах Державного казначейства та/або установах банків за коштами, які отримали бюджетні установи в тимчасове зберігання згідно з законодавством (без права користування цими коштами, що перебувають на цих рахунках) і з настанням відповідних умов належать поверненню або перерахуванню за призначенням.

Крім того, бюджетні установи можуть відкривати поточні рахунки, що є рахунками, які відповідно до чинного законодавства України можуть відкриватися в установах банків для зберігання грошових коштів та здійснення видатків, передбачених кошторисами бюджетних установ.

2. Як вже відзначалося вище, БК в якості головних розпорядників бюджетних коштів визнає бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до п. 1 ч. 2 (а головні розпорядники коштів місцевих бюджетів - відповідно до пп. 2, 3 ч. 2) коментованої статті БК та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

У ч. 2 коментованої статті БК закріплений виключний перелік головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, що закріплюються поточними законами про Державний бюджет або відповідними рішеннями органів влади на місцях, якими затверджуються місцеві бюджети - починаючи із бюджету Автономної Республіки Крим і закінчуючи бюджетами місцевого самоврядування.

На виконання вимог ч. 2 ст. 22 БК розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" від 31.05.2006 р. N 296-р (із змінами) затверджений перелік головних розпорядників бюджетних коштів та відповідальних виконавців бюджетних програм, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України, а також затверджено схему їх взаємодії.

Зокрема, за бюджетними призначеннями, за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, головними розпорядниками бюджетних коштів є установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, є уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників.

У свою чергу, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

У коментованій частині міститься вичерпний перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

БК під бюджетним призначенням розуміє повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів БК України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування. Про це вже говорилося вище. Відтак, оскільки акти про бюджет (як закон, яким затверджується бюджет держави, так і рішення, якими затверджується місцевий бюджет) носять періодичний характер і приймаються на один календарний рік (як правило), що відповідає бюджетному періоду (за винятком ситуацій, визначених ст. 3 БК), перелік головних розпорядників бюджетних коштів повинен визначатися у відповідному щорічному акті про бюджет. Розподіл видатків Державного бюджету, що закріплюється у додатку до Закону про Державний бюджет України, містить деталізовану інформацію щодо фінансування головних розпорядників бюджетних коштів, а саме: код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету; код функціональної класифікації видатків та кредитування державного бюджету; найменування розпорядника згідно з програмною класифікацію видатків та кредитування державного бюджету; загальний фонд (із розбивкою показників: всього; видатки споживання (з них: оплата праці; комунальні послуги та енергоносії); видатки розвитку); спеціальний фонд (із розбивкою показників: всього; видатки споживання (з них: оплата праці; комунальні послуги та енергоносії); видатки розвитку); разом. Одиницею виміру виступає тисяча гривень.

Визначення переліку головних розпорядників бюджетних коштів щодо місцевих бюджетів відбувається із дотриманням вимог, встановлених у ст. 22 БК. У зазначених правових нормах міститься перелік головних розпорядників (в особі їх керівників), що наділяються відповідними бюджетними призначеннями на поточний бюджетний період щодо власних місцевих бюджетів. Учасниками бюджетних відносин, що виникають стосовно розробки, затвердження, виконання та звітності щодо виконання місцевих бюджетів виступають органи місцевої влади, органи місцевого самоврядування, визначені бюджетні установи тощо.

Так, за бюджетними призначеннями, що закріплюються у рішеннях Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якими затверджується республіканський бюджет, головними розпорядниками можуть бути уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників. Їх перелік та бюджетні призначення визначаються у щорічному бюджеті Автономної Республіки Крим.

Головними розпорядниками за бюджетними призначеннями, передбаченими за місцевими бюджетами (міст Києва та Севастополя, обласними, районними, бюджетами міст обласного та республіканського значення, бюджетами районів у містах) можуть бути керівники місцевих державних адміністрацій, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.

Головними розпорядниками за бюджетами місцевого самоврядування (бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань) можуть бути керівники виконавчих органів рад та їх секретаріатів; керівники відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів рад.

Перелік головних розпорядників коштів місцевих бюджетів деталізується у наказі Міністерства фінансів України "Про затвердження Типової форми відомчої класифікації видатків місцевих бюджетів" від 24.02.2003 р. N 156.

Головні розпорядники за бюджетами відповідних рівнів, що входять до бюджетної системи України, щороку підтверджуються відповідними актами про бюджет: за державним бюджетом - Законом про Державний бюджет України; за місцевими бюджетами - рішеннями місцевих рад, якими такі бюджети затверджуються.

На головних розпорядників бюджетних коштів покладено виконання ряду основних завдань та функцій, що забезпечують як їх діяльність, так і діяльність розпорядників нижчого рівня. Перелік функцій головних розпорядників бюджетних коштів дано у частині 5 коментованої статті.

2.1. Так, головний розпорядник розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів. Розроблення плану діяльності головним розпорядником здійснюється відповідно до завдань та функцій, які закріплені за ним відповідними нормативно-правовими актами, що визначають його правовий статус.

2.2. Головний розпорядник розробляє на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників бюджету проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу.

На виконання вимог БК та відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. N 228 (із змінами) у процесі складання проектів бюджетів відповідного рівня на наступний бюджетний період Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів).

З метою забезпечення правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: 1) встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання; 2) розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків або надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів; 3) забезпечують складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками. Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки та/або надання кредитів з бюджету. У разі коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

Під час визначення обсягів видатків та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. При цьому обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей.

До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. Видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Показники видатків або надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків або надання кредитів з бюджету, правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету, повноти надходження доходів або повернення кредитів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

Зведені кошториси являють собою зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства. На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються відповідним фінансовим органами для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку. При цьому термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками так, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити.

2.3. Головний розпорядник отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань.

На виконання вимог БК та згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. N 228 (із змінами) Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи у тижневий термін після опублікування закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування. Їх показники доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів. Форма лімітної довідки затверджується Мінфіном.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, приводять свої витрати у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, наведеними у лімітних довідках, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів та інших документів, необхідних у процесі виконання бюджету.

Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів та інших документів, поданих розпорядниками нижчого рівня, зобов'язані: 1) забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; 2) додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених потребою; 3) забезпечити в проектах поданих документів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків або надання кредитів з бюджету протягом року; 4) не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

У процесі виконання бюджету головні розпорядники зобов'язані забезпечити управління бюджетними асигнуваннями.

2.4. Головний розпорядник затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачене законодавством. Їх затвердження здійснюється із метою створення належних умов виконання бюджетних повноважень розпорядниками бюджетних коштів протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів.

Разом із кошторисами затверджуються плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи. За загальним правилом зазначені документи затверджуються керівником відповідної установи вищого рівня.

Загальний порядок затвердження кошторисів не розповсюджується на ряд установ, визначених п. 33 - 36 Порядку. Зокрема, кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду і штатні розписи затверджуються:

1) Секретаріату Кабінету Міністрів України за відповідними бюджетними програмами - Міністром Кабінету Міністрів України за погодженням з Прем'єр-міністром України та Мінфіном;

2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади за бюджетними програмами "Керівництво та управління" - керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням з Мінфіном, за іншими бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо апаратом міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, - керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади. Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду і штатні розписи органів виконавчої влади, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

3) обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій - головами відповідних держадміністрацій за погодженням з Мінфіном;

4) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних держадміністрацій - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями після експертизи, проведеної Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, головними обласними і головним Київським міським та Севастопольським міським фінансовими управліннями;

5) управлінь, відділів, інших підрозділів райдержадміністрацій - райдержадміністраціями після експертизи, проведеної районними фінансовими управліннями;

6) Президій державних академій наук за бюджетними програмами "Наукова і організаційна діяльність президії" - їх керівниками за погодженням з Мінфіном; за іншими бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо апаратом цих установ, - їх керівниками;

7) за бюджетними програмами спеціального фонду державного бюджету, що виконуються за рахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища, - головним розпорядником за погодженням з Мінфіном;

7-1) бюджетних установ, що фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення - міськими, сільськими, селищними головами;

8) національних вищих навчальних закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, - керівниками цих закладів за погодженням з головним розпорядником, якщо інше не передбачено законодавством;

9) вищих навчальних закладів I - IV рівня акредитації, що утримуються за рахунок бюджетних коштів та установ, які не мають вищестоящої установи (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), - документи, необхідні для виконання бюджетних призначень, затверджуються райдержадміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад.

Плани використання бюджетних коштів одержувачами затверджуються їх керівниками за погодженням з розпорядниками, через яких вони одержують бюджетні кошти.

Кошториси затверджуються за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів. Затвердження кошторисів та інших документів, необхідних для виконання бюджетних призначень, здійснюється шляхом підпису керівника установи, уповноваженої затверджувати такі документи, який скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

2.5. З метою забезпечення всебічного та постійного контролю як одного з елементів усіх стадій бюджетного процесу, у тому числі - стадії виконання бюджету, головний розпорядник здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. При проведенні відомчого контролю головний розпорядник застосовує будь-які методи фінансового контролю та державного аудиту, що передбачені чинним законодавством для такого учасника бюджетного процесу. Контроль може здійснюватися як плановий, так і позаплановий; виїзний (на місцях) та безвиїзний; документальний та фронтальний тощо. Здійснення внутрішнього контролю головним розпорядником бюджетних коштів базується на положеннях ст. 26 БК, нормативно-правових актах Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, інших актів, у тому числі тих, що визначають статус такого розпорядника.

Виконання покладених на головних розпорядників функцій проведення внутрішнього контролю має велике значення для ефективного управління державними фінансовими ресурсами. Водночас виконання зазначених функцій не завжди здійснюється на належному рівні. Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 р. N 1673 (із змінами) "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" зазначено, що головні розпорядники бюджетних коштів не володіють у повному обсязі інформацією про мережу підпорядкованих установ і, як наслідок, не контролюють розпорядників коштів нижчого рівня. В результаті мають місце факти безпідставного і необґрунтованого виділення асигнувань одержувачам бюджетних коштів. Було постановлено, що недотримання керівниками центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівниками бюджетних установ фінансового та бюджетного законодавства, а також незабезпечення виконання в установлені строки законних вимог органів державної контрольно-ревізійної служби є підставою для розгляду питання про відповідність займаній посаді таких керівників.

2.6. Окрім перелічених вище, частина 5 коментованої статті БК на головних розпорядників бюджетних коштів покладає такі завдання:

1) розробка проектів порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу (бюджетні програми, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів);

2) розробка та затвердження паспортів бюджетних програм і складення звітів про їх виконання, здійснення аналізу показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

3) здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених їм бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

4) здійснення контролю за своєчасним поверненням у повному обсязі до бюджету коштів, наданих за операціями з кредитування бюджету, а також кредитів (позик), отриманих державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста), та коштів, наданих під державні (місцеві) гарантії;

5) забезпечення організації та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством;

6) забезпечення доступності інформації про бюджет відповідно до законодавства та цього Кодексу.

2.7. В Україні поряд із кошторисно-бюджетним фінансуванням у бюджетному процесі застосовується програмно-цільовий метод. Його застосування базується на положеннях БК, постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" від 28.02.2002 р. N 228 (із змінами), розпорядженні Кабінету Міністрів України від 14.09.2002 р. N 538-р, яким схвалено Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі; наказах Міністерства фінансів України "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" від 14.12.2001 р. N 574, "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" від 27.12.2001 р. N 604, "Про паспорти бюджетних програм" від 29.12.2002 р. N 1098 (із змінами), "Про запровадження результативних показників, що характеризують виконання бюджетних програм" від 08.08.2002 р. N 621, "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" від 30.05.2007 р. N 662 тощо.

Метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі стало встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.

Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване на:

- забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;

- забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;

- упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;

- посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;

- підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визначення їх конкретних відповідальних виконавців. Відповідальним виконавцем бюджетної програми є визначена головним розпорядником бюджетних коштів за письмовим погодженням з Мінфіном на стадії складання проекту державного бюджету на наступний рік юридична особа, що має окремий рахунок та бухгалтерський баланс. Відповідальний виконавець бюджетної програми забезпечує виконання однієї або ряду бюджетних програм та несе відповідальність за їх виконання. При цьому під бюджетною програмою розуміють систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети і завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

У п. 1.6 наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 р. N 662 передбачено, що головний розпорядник коштів приймає від відповідальних виконавців на розгляд за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають, з детальними обґрунтуваннями та розрахунками за визначеними формами:

- попередні показники проектів кошторисів за бюджетними програмами на кожний бюджетний рік та прогноз на наступних три роки;

- бюджетні запити;

- мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів, які будуть отримувати кошти з державного бюджету за КВКВ 350 (далі - мережа);

- проекти паспортів бюджетних програм та інформацію про їх виконання;

- зведені проекти кошторисів та зведені плани асигнувань для складання розпису державного бюджету;

- розподіл показників зведених кошторисів та проектів зведених планів асигнувань по загальному фонду за мережею відповідальних виконавців;

- кошториси на погодження по центральному апарату з розрахунками та обґрунтуваннями в розрізі кодів економічної класифікації видатків;

- зміни до розпису державного бюджету в межах, затверджених відповідальним виконавцям бюджетних програм;

- зміни до кошторисів у межах, затверджених відповідальним виконавцям бюджетних програм;

- зміни до кошторисів у межах, затверджених відповідальним виконавцям бюджетних програм по головному розпоряднику коштів;

- розподіл виділених коштів за мережею відповідального виконавця;

- розподіл відкритих асигнувань за бюджетними програмами (за фактом фінансування);

- фінансову звітність квартальну та річну за бюджетними програмами відповідального виконавця;

- звіт відповідальних виконавців про витрачання бюджетних коштів за рік у розрізі бюджетних програм та кодів економічної класифікації видатків;

- структуру та штатний розпис.

На стадії підготовки та подання бюджетних запитів відповідальними виконавцями формуються паспорти бюджетних програм, виходячи з відповідних показників, визначених головним розпорядником коштів, а після затвердження державного бюджету уточнюються відповідно до бюджетних призначень з поквартальним розподілом результативних показників. Такі паспорти складаються за кожною окремою програмою відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України "Про паспорти бюджетних програм" від 29.12.2002 р. N 1098 (із змінами).

Із набранням чинності законом про Державний бюджет України на поточний рік відповідальні виконавці у визначений головним розпорядником коштів термін подають проекти паспортів бюджетних програм головному розпоряднику коштів в одному примірнику. Паспорти бюджетних програм по головному розпоряднику коштів затверджуються наказом Міністерства фінансів України в місячний термін від дня набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний рік. За бюджетними програмами, які потребують прийняття порядку використання коштів, паспорти бюджетних програм затверджуються в місячний термін після затвердження порядків. У триденний строк від дня затвердження наказу про паспорти бюджетних програм головний розпорядник надсилає до відповідальних виконавців копії затверджених наказів та паспортів відповідних бюджетних програм. Останні, у свою чергу, надсилають копії затверджених паспортів відповідних бюджетних програм до розпорядників коштів нижчого рівня.

Відповідальні виконавці щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним, подають головному розпоряднику коштів інформацію про виконання паспортів бюджетних програм з представленням аналізу, пояснень, висновків про виконання затверджених показників та пропозиції щодо врегулювання проблемних питань, що виникли. У свою чергу головний розпорядник коштів щокварталу до 20 числа місяця, що настає за звітним, звітує Міністерству фінансів України про стан виконання паспортів бюджетних програм. Стан виконання результативних показників паспортів бюджетних програм враховується при визначенні критеріїв комплексної оцінки діяльності головного розпорядника коштів та відповідальних виконавців, а також ефективності використання ними бюджетних коштів.

Відповідальні виконавці готують звіти про витрачання бюджетних коштів за бюджетними програмами в термін до 1 березня року, що настає за звітним роком, та подають головному розпоряднику. Головний розпорядник коштів на виконання статей 28, 58, 61 БК здійснює публічне представлення звітів про витрачання бюджетних коштів у розрізі економічної класифікації видатків до 15 березня року, що настає за звітним.

У процесі своєї діяльності головні розпорядники керуються крім перелічених вище актів, також положеннями наказу Державного казначейства України від 25 травня 2004 року N 89  "Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету", поточними актами, якими встановлюються правила складання звітності, зокрема наказом Державного казначейства України від 04.04.2007 р. N 81 "Про затвердження Порядку складання місячної та квартальної фінансової звітності у 2007 році установами та організаціями, які отримують кошти державного або місцевих бюджетів" (із змінами); іншими нормативно-правовими актами щодо складання та виконання державного та місцевих бюджетів.

3. Коментована редакція Бюджетного кодексу в колі другорядних суб'єктів бюджетних правовідносин виокремлює також одержувачів бюджетних коштів. Згідно п. 38 ч. 1 ст. 2 БК України, одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Одержувачі бюджетних коштів не є учасниками бюджетного процесу. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. N 549 та від 30.11.2004 р. N 1607, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. N 228, одержувачами бюджетних коштів виступають підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Вони можуть готувати запити щодо обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подавати їх відповідному розпоряднику; отримувати від розпорядника відомості щодо обсягів асигнувань; надавати розпорядникові звіти про використання коштів тощо.

Відповідно до частини 6 коментованої статті розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань. Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Одержувачі коштів можуть відкривати відповідні рахунки одержувачів коштів, що являють собою рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства України одержувачам коштів бюджету за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів.

Одержувачі бюджетних коштів витрачають їх відповідно до плану використання бюджетних коштів (він являє собою розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, в розрізі видатків, структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету). Такі плани складаються бюджетними установами для забезпечення своєї діяльності, незалежно від того, чи ведуть вони облік самостійно, чи обслуговуються централізованою бухгалтерією, разом із індивідуальними кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за кожною виконуваною бюджетною програмою (функцією). Вищі навчальні заклади та наукові установи складають також індивідуальні плани використання бюджетних коштів та індивідуальні помісячні плани використання бюджетних коштів (п. 3 постанови КМУ від 28.02.2002 р. N 228).

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.