Мы ВКонтакте

Стаття 117. Заходи впливу за порушення бюджетного законодавства

1. За порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1 - 3, 10, 11, 14 - 29, 32 - 36, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 120 цього Кодексу;

3) призупинення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 20, 22 - 29, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Призупинення бюджетних асигнувань передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України;

4) зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 7 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 122 цього Кодексу;

7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 28 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами Державної казначейської служби України коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України, - застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.

Коментар:

В останні роки, у зв'язку з розвитком фінансового права як галузі права, науковці почали виділяти і фінансово-правову відповідальність як специфічний вид юридичної відповідальності, яка знаходиться на стадії становлення. Хоча у Бюджетному кодексі України прямо не йдеться про можливість застосування до порушників бюджетного законодавства заходів фінансово-правової відповідальності, але з аналізу його норм можна зробити висновок про її існування.

Виокремлення окремої норми, в якій вперше сформовано єдину систему заходів впливу за порушення бюджетного законодавства є кроком на шляху до уніфікації відповідальності за бюджетні правопорушення у порівнянні з попередньої практикою, коли ці заходи були розкидані по усьому Бюджетному кодексу. Тому є доцільним викласти теорію фінансово-правової відповідальності.

Розвиток вітчизняного законодавства, зміни, що відбуваються у суспільних відносинах породжують виникнення нових видів юридичної відповідальності, а завданням юридичної науки є їх виявлення, дослідження, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення законодавчої та правозастосовчої практики. Останнім часом в юридичній літературі з'явилася низка праць, у яких обґрунтовується наявність нових видів юридичної відповідальності і серед них - фінансової, обґрунтовуючи свою точку зору тим, що самостійність виду юридичної відповідальності залежить від самостійності галузі права і виду правопорушення. Крім того, у законодавстві стали використовуватися як самостійні категорії такі поняття, як "фінансова санкція", "бюджетне правопорушення", "фінансове правопорушення" тощо, що свідчить про відокремлення і формування нового виду відповідальності.

Фінансово-правова відповідальність як вид юридичної відповідальності поки ще знаходиться в стадії формування. Це пов'язано з процесом уніфікації фінансового законодавства - розробкою єдиної системи мір фінансово-правової відповідальності та фінансово-процесуального провадження. Станом на сьогодення можна стверджувати, що встановлення цього виду відповідальності є складовою частиною фінансово-правового регулювання. Так основний акт фінансового законодавства - Бюджетний кодекс України - встановлює відповідальність за порушення бюджетного законодавства, тобто за здійснення бюджетного правопорушення. Процес виділення фінансово-правової відповідальності в самостійний вид юридичної відповідальності супроводжується дискусіями у наукових колах, де існують різні точки зору стосовно цього питання. Висловлюються думки щодо відсутності такого виду відповідальності, про існування тільки адміністративної відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Держава завжди була й буде зацікавленою у створенні й дотриманні встановленого порядку фінансових відносин, забезпеченні її майнових інтересів, зокрема, поповненні доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також витрачанні коштів цих бюджетів. Порушення встановлених правил поведінки у фінансових відносинах призводить до притягнення до відповідальності. Надаючи суб'єктам фінансових правовідносин певні права і свободи, держава зі свого боку вимагає від цих суб'єктів належної реалізації встановлених приписів. Тим самим пояснюється необхідність і можливість державного примусу, однією з форм якого і є фінансово-правова відповідальність. І, таким чином, відповідальність за порушення фінансового законодавства має соціальні підстави - необхідність охорони суспільних відносин у фінансовій сфері.

Наявність бюджету та податків є однією з ознак держави і складає елемент правового статусу суверенітету держави. Порушення фінансової дисципліни в першу чергу зачіплює публічні інтереси держави. Примусове вилучення частини власності у грошовій формі сприяє виникненню у платників податків на рівні підсвідомості готовність до приховування доходу чи до інших неправомірних діянь, що забезпечують використання та розпорядження отриманим майном у повному обсязі без врахування суверенного права держави на частину цього доходу. Порушенню фіскальних прав держави також сприяють високі податкові ставки та низький рівень життя громадян. Сукупність перерахованих факторів створює передумови для здійснення чисельності податкових деліктів, і як наслідок, реакцію держави щодо захисту своїх майнових інтересів. Ще мають місце чисельні порушення встановленого порядку використання бюджетних коштів з боку розпорядників та одержувачів, що теж впливає на публічні інтереси держави.

Поняття фінансово-правової відповідальності є однією з основних категорій фінансового права, її конструкція багато в чому визначає місце і роль правового регулювання фінансових відносин. Станом на сьогодення існують певні невирішені проблеми у дослідженні відповідальності за порушення фінансово-правових норм, зокрема, відсутність визначення фінансово-правової відповідальності, яке доцільно було б закріпити у загальній частині галузевого законодавчого акта. Але такий єдиний кодифікований акт, який би оформлював основи правового регулювання відносин у сфері публічної фінансової діяльності в Україні, відсутній. Фінансово-правова відповідальність формується за інституційною ознакою, оскільки більш детальну розробку отримала податкова відповідальність і суттєві перспективи розвитку має бюджетно-правова відповідальність.

Для фінансово-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності притаманні ознаки останньої:

- настає лише за правопорушення;

- встановлюється державою і пов'язана із застосуванням до правопорушника санкцій правових норм уповноваженими на це суб'єктами;

- пов'язана із заподіянням правопорушнику певних негативних наслідків;

- реалізується у процесуальній формі.

Зазначені ознаки юридичної відповідальності, будучи властивими і для фінансово-правової відповідальності, мають специфіку, зумовлену особливостями фінансово-правового регулювання. До цих специфічних ознак належать такі:

1. Фінансово-правова відповідальність настає за фінансове правопорушення. Фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

2. Фінансово-правова відповідальність виражається у застосуванні до правопорушника санкцій фінансово-правових норм. Фінансово-правові санкції встановлені Законом України "Про державну податкову службу України", Бюджетним кодексом України та іншими фінансовими законами.

3. Фінансово-правова відповідальність тягне для правопорушника певні негативні наслідки майнового характеру. Це зумовлено специфікою фінансово-правових санкцій, що мають майновий характер і, таким чином, впливають на економічні (грошові) інтереси правопорушників. В сфері фінансової діяльності держава намагається в першу чергу отримати відшкодування збитків, заподіяних їй фінансовим правопорушенням і, крім того, покарати правопорушника, але у формі, що притаманна сфері фінансово-правового регулювання, тобто у грошовій. У зв'язку з цим фінансово-правова відповідальність є різновидом майнової (правовідновлювальної) відповідальності.

4. Фінансово-правова відповідальність реалізується у специфічній процесуальній формі. Так, застосування оперативно-бюджетних санкцій, передбачених ст. ст. 117 - 120 БК України здійснюється в межах бюджетно-процесуального провадження, встановленого БК України.

5. Суб'єктами відповідальності за порушення фінансового законодавства є учасники фінансових правовідносин. Оскільки фінансово-правові норми є різновидом соціальних норм, то фінансово-правова відповідальність має дві форми реалізації:

Першою формою реалізації є позитивна (добровільна, активна). Для позитивної фінансово-правової відповідальності достатнім є наявність формальної (нормативної) підстави, оскільки вона виникає не на підставі фінансового правопорушення, а в силу добровільного виконання суб'єктом фінансового права своїх обов'язків. Фінансова діяльність держави базується не тільки на встановленні заборон стосовно здійснення будь-яких дій. Однією із важливих умов її здійснення є добросовісна реалізація зобов'язаними суб'єктами фінансових правовідносин наданих ним прав і реалізація покладених на них обов'язків. Усвідомлення зазначеними суб'єктами суті і значення своїх дій, узгодження їх зі своїми обов'язками надає фінансово-правовій відповідальності позитивний зміст.

В цілому позитивна відповідальність має добровільний характер, але разом з тим, можливим є і наявність певного ступеню державного примусу. Одні суб'єкти виконують покладені на них обов'язки в силу усвідомлення свого суспільного боргу, а інші - внаслідок небажання бути притягнутими до відповідальності за неправомірну поведінку. Стосовно позитивної фінансово-правової відповідальності примус у вигляді загрози настання негативних наслідків є тільки засобом попередження фінансових правопорушень. Добровільна форма реалізації фінансово-правової відповідальності має такі ознаки:

а) нерозривно пов'язана з нормою фінансово-правової відповідальності;

б) є юридичним обов'язком, зумовленим правовим статусом зобов'язаного суб'єкта фінансових правовідносин;

в) гарантована державним примусом;

г) добровільна реалізація у вигляді правомірної поведінки;

д) схвалюється з боку держави;

є) здійснюється в межах фінансових правовідносин.

Порушення фінансово-правових норм зумовлює існування негативної фінансово-правової відповідальності, яку можна розглядати у декількох аспектах. По-перше, як реакцію держави на порушення фінансово-правових норм, що проявляється в обов'язку винної особи притерпівати каральні заходи державно-примусового впливу за здійснене діяння у формі грошових чи інших майнових позбавлень.

По-друге, фінансово-правову відповідальність можна визначити як виконання юридичного обов'язку на підставі державного примусу. Наявність або відсутність державного примусу визначає факт існування фінансово-правової відповідальності. Фінансово-правова відповідальність не пов'язується тільки з несприятливими наслідками до правопорушника, які настають для нього внаслідок порушення ним фінансового законодавства. Каральні механізми фінансово-правової відповідальності існують паралельно з правовідновлювальними, оскільки для держави важливим є не тільки покарати поршника фінансового законодавства, а й відновити публічні майнові інтереси, компенсувати збитки, що виникли внаслідок правопорушення. Отже, негативна фінансово-правова відповідальність може існувати у двох формах: каральній (штрафній) та правовідновлювальній (компенсаційній).

Фінансово-правова відповідальність є розвитком, продовженням матеріального фінансового правовідношення, яке реалізується за посередництвом процесуальної форми. Відповідальність за порушення фінансового законодавства складає частину механізму правового регулювання фінансових відносин і проявляється у вигляді накладення заборон. Забороняючи порушувати фінансове законодавство, держава покладає на суб'єктів фінансового права обов'язок утримуватися від здійснення певних дій або навпаки, не бездіяльничати, а активно реалізовувати покладені на них обов'язки.

Таким чином, фінансово-правова відповідальність існує в межах охоронного правового інституту, який регулює суспільні відносини у сфері публічних фінансів за допомогою встановлення заборон. Однак фінансово-правова відповідальність не повністю співпадає з охоронним правовідношенням, яке за своїм складом і обсягом є ширшим ніж фінансово-правова відповідальність. Вона характеризує зміст правоохоронних відносин передусім з позицій правового статусу правопорушника, його обов'язків, що виникають внаслідок здійсненого фінансового правопорушення. Разом з тим фінансово-правова відповідальність існує тільки в межах охоронних правовідносин.

Юридичним фактом, який породжує охоронне фінансове правовідношення є факт порушення фінансового законодавства. Негативна фінансово-правова відповідальність має три підстави:

- формальну (нормативну), яка проявляється в наявності системи норм фінансового законодавства, що встановлюють склади фінансових правопорушень, прав і обов'язків учасників охоронного фінансового правовідношення і яка регулює відповідальність за порушення норм фінансового права, принципи, порядок і процесуальну форму притягнення до фінансово-правової відповідальності;

- фактичну, яка являє собою здійснення суб'єктом фінансового правовідношення протиправного діяння, що порушує норми фінансового законодавства;

- процесуальну, яка полягає у винесенні уповноваженим органом рішення щодо застосування санкції за здійснене фінансове порушення.

Настання негативної фінансово-правової відповідальності є можливим лише при наявності усіх перерахованих підстав і в суворо визначеній послідовності: норма права - фінансове правопорушення - застосування санкції.

Отже, до охоронних відносяться усі фінансові правовідносини, які виникають у зв'язку з порушенням фінансового законодавства, а також із притягненням винного до відповідальності. В межах охоронних правовідносин реалізуються санкції, встановлені фінансово-правовими нормами.

Склад правовідносин фінансово-правової відповідальності являє досить складне соціально-правове явище, яке складається з сукупності таких елементів: суб'єкти (учасники), права і обов'язки суб'єктів (учасників), їх дії (поведінка) та об'єкт правовідносини. У правовідносинах з фінансово-правової відповідальності приймають участь як мінімум дві сторони: держава в особі уповноваженого органу, вказаного у фінансовому законодавстві та правопорушник. Між сторонами виникають правовідносини, в яких держава виступає управленою стороною, а правопорушник зобов'язаною стороною. Але слід мати на увазі, що в зазначених правовідносинах суб'єктом матеріального правовідношення фінансово-правової відповідальності виступає держава в цілому, а не уповноважені державні фінансові органи. При цьому права й обов'язки держави і правопорушника є взаємопов'язаними і складають зміст правовідношення фінансово-правової відповідальності.

Праву держави застосовувати до правопорушника міри державно-примусового впливу передбачають виникнення у правопорушника обов'язку притерпівати ці міри. Застосування фінансово-правової відповідальності є одночасно і правом, і обов'язком держави, оскільки навіть у випадках добровільного припинення фінансового правопорушення порушником фінансового законодавства, держава не втрачає права застосування до нього відповідних фінансово-правових санкцій. Однак надане державі право примусу стосовно правопорушника до притепівання ним фінансово-правової відповідальності не означає вседозволеності. Обидві сторони охоронного правовідношення можуть і повинні діяти тільки в межах фінансового законодавства.

Фінансово-правова відповідальність виконує мету, яка складається із основної мети та похідних від неї. Загальною метою фінансово-правової відповідальності є забезпечення (гарантування) реалізації фінансово-правових норм. Виходячи із зазначеного можна виділити і похідні цілі фінансово-правової відповідальності, які безпосередньо не вказані у законодавстві про фінансову відповідальність, але його аналіз дозволяє їх виділити. По-перше, це охоронна, за допомогою якої суспільство охороняється від небажаних ситуацій, пов'язаних з порушенням майнових прав держави. І це зумовлено тим, що реалізація зазначених прав дає можливість забезпечити найбільш важливі суспільні соціальні потреби. По-друге, це стимулююча, реалізація якої заохочує та стимулює правомірну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин.

Уявляється, що для фінансово-правової відповідальності властивим є наявність таких ознак:

- матеріальних, які характеризують фінансово-правову відповідальність як охоронне фінансове правовідношення. Матеріальні ознаки включають два аспекти, а саме: 1) встановлення складу фінансових правопорушень і санкцій за їх здійснення, 2) визначення виду і міри державно-владного примусу через охоронне фінансове правовідношення;

- процесуальних, які характеризують механізм реалізації охоронного фінансового правовідношення шляхом провадження у справі про фінансове правопорушення.

Таким чином, фінансово-правова відповідальність являє собою обов'язок винної у здійсненні фінансового правопорушення особи притерпівати міри державно-владного примусу, які передбачені санкціями фінансово-правових актів, що полягають у покладанні додаткових юридичних обов'язків майнового характеру і застосовуються уповноваженими державними органами (управленою особою фінансових правовідносин) у встановленому законом процесуальному порядку.

В юридичній літературі фінансово-правову відповідальність визначають як застосування у встановленому законом порядку до порушника фінансово-правових норм особливих мір державного примусу - фінансових санкцій, пов'язаних з додатковими обтяженнями майнового характеру.

Тепер розглянемо безпосередньо ті заходи впливу, які можуть бути застосовані за порушення бюджетного законодавства відповідно до коментованої статті Бюджетного кодексу.

1. Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства треба відмежовувати від попередження як захід адміністративного стягнення. Спільними для них є такі ознаки, як нерівність сторін, спрощена процедура накладання стягнення та ін. Та все ж між ними є досить багато відмінностей. Основні з них такі:

Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства застосовується в усіх випадках виявлення порушення бюджетних норм. Сутність попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства проявляється в застосуванні заходу впливу, яким на суб'єкта бюджетного правопорушення покладається обов'язок усунути порушення бюджетного законодавства.

Фінансова відповідальність може реалізовуватись паралельно з адміністративною, кримінальною та дисциплінарною.

Суб'єктами попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства є підприємства, установи, організації, заклади, а попередження як заходу адміністративного впливу - посадові особи. Також в обох випадках це можуть бути фізичні особи.

Також в обох випадках попередження виноситься в письмовій формі. В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою. Проте для адміністративного заходу законом передбачені випадки, коли попередження фіксується іншим установленим способом (ст. 26 КпАП).

Попередження як адміністративний захід полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. За своєю сутністю попередження - це інформування порушника про те, що його поведінка має антигромадський характер і що йому слід припинити вчинення подібних проступків, інакше він буде підданий більш суворому покаранню. У зв'язку з цим і в санкціях статей КпАП попередження встановляється як альтернативний захід поряд зі штрафом. Єдиний виняток становить ст. 125 ("Інші порушення правил дорожнього руху"), в якій попередження передбачено як єдине стягнення. Проте мета попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства - це не превенція нових проступків, а сприяння усуненню порушенню бюджетного законодавства.

Попередження є найбільш м'яким адміністративним стягненням і в адміністративно-юрисдикційній практиці застосовується із урахуванням відповідних умов, серед яких: вчинення правопорушення вперше; малозначність проступку; незнання правових норм; позитивна характеристика особи порушника за місцем роботи (проживання); випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника; наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин. Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства.

Застосування попередження, так само як і інших адміністративних стягнень, має для порушника відповідні правові наслідки. Особа, піддана цьому стягненню, вважається протягом одного року від дня його виконання покараним в адміністративному порядку (ст. 39 КпАП). Якщо протягом року така особа вчинить нове адміністративне правопорушення, до неї може бути застосоване більш суворе адміністративне стягнення. Відповідно попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства таких наслідків не спричиняє.

Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства виноситься з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Уповноваженні на те органи видають ці вимоги у формі, що встановлена законодавством. Наприклад, для випадку нецільового використання субвенцій використовується форма Вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції до відповідного бюджету, затверджена наказом Міністерства фінансів України N 9 від 14 січня 2004 року.

Вимога складається у п'ятьох примірниках, підписується керівником уповноваженого державного органу, який проводив ревізію (перевірку), і скріплюється печаткою цього органну. Один примірник вимоги передається керівникові бюджетної установи, в якій встановлено факт нецільового використання субвенції, нарочним або рекомендованим листом; другий - органу Державного казначейства або відділенню банку, що відкрив реєстраційний рахунок, з якого надавалася субвенція; третій разом із засвідченим в установленому порядку витягом з акта ревізії (довідки про перевірку) та копією пояснення керівника бюджетної установи, яка допустила бюджетне правопорушення, - фінансовому органу, що забезпечує виконання бюджету; четвертий - місцевому органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування; п'ятий - залишається в уповноваженому державному органі, що проводив ревізію (перевірку).

Бюджетна установа, в якій виявлено бюджетне правопорушення, самостійно виконує вимогу в десятиденний термін (скорочений строк у порівнянні із загальним тридцятиденним) після її отримання та надсилає уповноваженому державному органу, що проводив ревізію (перевірку), копію документа, який підтверджує перерахування використаних не за цільовим призначенням сум субвенції до відповідного бюджету.

2. Зупинення операцій з бюджетними коштами - див. коментар до ст. 120 БК.

Зупинення операцій з бюджетними коштами як захід, що застосовується за вчинені бюджетні правопорушення, слід відрізняти від адміністративного арешту активів, що застосовується відповідно до ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

3. Призупинення бюджетних асигнувань. Застосовується за такі порушення бюджетного законодавства:

1) взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

2) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

3) здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов'язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Державного казначейства України;

4) нецільове використання бюджетних коштів;

5) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні витрат державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчасного прийняття рішення про місцевий бюджет);

6) надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог цього Кодексу та/або встановлених умов кредитування бюджету;

7) здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч цьому Кодексу;

8) здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до цього Кодексу мають проводитися з іншого бюджету;

9) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

10) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

11) порушення вимог статті 28 БК щодо оприлюднення та доступності інформації про бюджет;

12) всі інші випадки порушення бюджетного законодавства учасником бюджетного процесу.

Призупинення бюджетних асигнувань як захід впливу за порушення бюджетного законодавства застосовується у порядку, встановленому ст. 120 БК. Призупинення бюджетних асигнувань - це припинення на конкретно визначений час повноважень на взяття бюджетного зобов'язання за загальним фондом бюджету.

4. Зменшення бюджетних асигнувань. Застосовується за такі порушення бюджетного законодавства:

1) нецільове використання бюджетних коштів;

2) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

3) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України.

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету. Цей захід впливу застосовується за допущення нецільового використання субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України N 495 від 11 квітня 2002 року затверджений Порядок повернення бюджетних коштів, отриманих як субвенція, до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання. Відповідно до цього Порядку факт нецільового використання субвенції встановлюється в процесі проведення ревізії (перевірки) виконання бюджетів уповноваженим державним органом, що здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства, і оформляється актом ревізії або довідкою про перевірку. Форма Довідки про встановлені факти нецільового використання субвенцій, а також форма Вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції до відповідного бюджету затверджені наказом Міністерства фінансів України N 9 від 14 січня 2004 року.

Контроль за поверненням зазначених сум до відповідного бюджету здійснює уповноважений державний орган, що про водив ревізію (перевірку).

У разі невиконання в установлений термін вимоги за рішенням Міністра фінансів, керівника органу Державного казначейства, керівника органу Державної контрольно-ревізійної служби, Міністра фінансів Автономної Республіки Крим, керівника місцевого фінансового органу, голови виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради відповідно до ст. 117 Бюджетного кодексу України на період до виконання вимоги чи до її скасування такій бюджетній установі призупиняються бюджетні асигнування на суму субвенції, використаної не за цільовим призначенням, за винятком захищених статей бюджету, про що повідомляється уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), або відповідно до ст. 120 Бюджетного кодексу України зупиняються операції з бюджетними коштами, або відповідно до ст. 124 Бюджетного кодексу України накладається стягнення за бюджетне правопорушення.

У разі встановлення факту нецільового використання субвенції уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), може надіслати в установленому порядку матеріали ревізії (перевірки) до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності та відшкодування завданих збитків.

Уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), за винятком Рахункової палати, щокварталу до 15 числа місяця, що настає після звітного періоду, подає Мінфіну за результатами проведених ревізій (перевірок) інформацію про встановлені факти нецільового використання субвенцій за формою, затвердженою Мінфіном.

6. Зупинення дії рішення про місцевий бюджет. Цей захід впливу застосовується за прийняття рішення про місцевий бюджет з порушенням вимог Бюджетного кодексу чи закону про Державний бюджет України (в тому числі щодо складання бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів).

Щодо зупинення дії рішення про місцевий бюджет див. коментар до ст. 122 БК.

7. Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів. Застосовується за здійснення видатків чи кредитування місцевого бюджету, які відповідно до Бюджетного кодексу мають проводитися з іншого бюджету.

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами Державного казначейства України коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (дотації вирівнювання) місцевим бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В певному розумінні особливою формою відповідальності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є примусове списання (стягнення) коштів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків та рахунків інших клієнтів органів Державного казначейства, а також арешт, який може накладатися на кошти розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, що знаходяться на відкритих в органах Державного казначейства реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів, (див.: Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 609 від 9 липня 2008 року. Див. також інформаційний лист Вищого господарського суду України N 01-8/154 "Про Порядок примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства" від 13 лютого 2002 року).

Примусове списання (стягнення) коштів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів дозволяється лише у випадках, установлених законами України та за рішеннями суду. У свою чергу, арешт на кошти розпорядників, одержувачів бюджетних коштів може накладатися тільки на підставі ухвали суду, постанови слідчого або постанови державного виконавця. Якщо арешт накладає господарський суд, то крім ухвали ним має бути виданий також наказ.