Мы ВКонтакте

Стаття 658. Право продажу товару

1. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Коментар:

Згідно з коментованою нормою, продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару. Це випливає із загального правила, встановленого ч. 1. ст. 317 ЦК про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як відомо, майно може перебувати у власності однієї особи або декількох осіб. Останнім об'єкт належить на праві спільної власності, і розпоряджатися таким майном кожен із власників може відповідно до спеціальних правил, встановлених законодавцем.

Так, співвласник у праві спільної часткової власності має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК). Однак, продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає (ч. 2 ст. 362 ЦК).

Це обмовлено тим, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (ч. 1 ст. 362 ЦК).

Продавець має право здійснити продаж своєї частки іншій особі тільки у випадку, якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення (ч. 2 ст. 362 ЦК).

В силу положень ст. 369 ЦК продаж майна, що перебуває у спільній сумісній власності, повинен здійснюватися за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Обмеження щодо можливості продажу майна встановленні чинним законодавством щодо майна, яке стало власністю осіб внаслідок прийняття спадщини, якщо спадкодавцем є особа, що оголошена померлою. Так, відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. З цією метою нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Разом із тим є випадки, коли продавцем майна виступає не власник, а інша особа. Відповідно до коментованої норми це може мати місце у випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом.

Так, відповідно до ч. I ст. 61 ЗУ "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу, а також цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, лому і окремих частин таких виробів, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Слід зазначити, що у законодавстві не розкривається зміст поняття "примусовий продаж". Закон України "Про виконавче провадження" вживає термін "примусова реалізація", яка є складовою частиною процесу звернення стягнення на майно боржника (див. ч. I ст. 50 вказаного Закону). Разом із тим, аналіз ч. I ст. 61 вказаного Закону дає підстави для висновку, що терміни "примусовий продаж" та "примусова реалізація" є синонімами, оскільки остання "здійснюється… на підставі договорів… шляхом продажу майна на прилюдних торгах, аукціонах".

У юридичній літературі під терміном "примусовий продаж" розуміють реалізацію майна незалежно від волі власника1. Проте, на наш погляд, поняття продажу майна незалежно від волі власника є ширшим, ніж поняття примусового продажу. Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що примусовий продаж - це продаж майна державними органами (їх посадовими особами), що уповноважені на це законом, спрямований на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), який здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством України. Тобто, примусовий продаж - це продаж не залежно від волі власника, що забезпечується силою державного примусу. Підстави примусового продажу (відчуження)майна визначені ЦК та іншими законами України.

____________

1 Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т./ За відповід. ред. О. В. Дзери (кер.авт.кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К. : Юрніком Інтер, 2005. – Т. II. – с. 199

До підстав примусового продажу відчуження майна, встановлених ЦК, зокрема, належать:

1) примусове відчуження об'єктів права власності з мотивів суспільної необхідності (ч. 3 ст. 321 ЦК);

2) примусовий продаж майна, яке набула особа, що за законом не може їй належати та не було відчужено нею протягом строку, встановленого законом2 (абз. II ч. 1 ст. 348 ЦК);

____________

2 Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Згідно з ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

3) примусове відчуження майна, яке було набуто з підстав, що не були заборонені законом, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено (ч. 2 ст. 348 ЦК).

4) примусове відчуження майна у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності (ч. 1 ст. 353 ЦК);

5) примусове відчуження майна в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 т. 353 ЦК).

До підстав примусового продажу майна, передбаченого іншими законами України належать:

1) примусова реалізація арештованого майна боржника у випадку звернення на нього стягнення (ст. ст. 61, 62 Закону України "Про виконавче провадження")3;

____________

3 Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" її норми не можуть бути застосовані щодо майна вилученого з обігу, а також цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, виявлених при опису, на які накладено арешт, що підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України

2) примусова реалізація предмету іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 621 Закону України "Про виконавче провадження"; ст. 7 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 року N 979);

3) продаж у процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу (ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом");

4) продаж у процедурі санації частини майна боржника (ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом");

5) продаж майна банкрута (ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

При цьому слід мати на увазі те, що Закон України "Про виконавче провадження" містить Перелік майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення (Додаток до Закону). Відтак, майно, що міститься у вказаному Переліку не може бути продано у примусовому порядку. Не підлягає примусовій реалізації і майно вилучене з обігу. Заборонено здійснювати примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна").

До "інших випадків, встановлених законом", що надають можливість виступати продавцем не власнику майна, можна віднести продаж предмету договору побутового підряду підрядником, якщо замовник ухиляється від прийняття виконаної роботи (ч. 1 ст. 874 ЦК); продаж знахідки особою, яка її знайшла, причому знахідкою виявилась річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю (ст. 337 ЦК); продаж залізницею вантажу у випадку не внесення відправником (одержувачем) вантажу залізниці належних їй платежів (ст. 51 Статуту залізниць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року N 457).

Крім того, бувають випадки, коли продавцем за договором купівлі-продажу виступає не власник, а особа, якій власник надасть право продажу відповідного майна. Це може мати місце у випадках, коли, наприклад, власник укладе договір комісії, яким уповноважить комісіонера укласти договір купівлі-продажу від імені останнього (див. ст. 1011 ЦК).

Якщо покупець придбав товар не у власника, він набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, коментована стаття дає підстави для висновку, що це має місце у разі купівлі товару в порядку примусового продажу або "інших випадків" встановлених цією нормою. Власник також не має права вимагати повернення товару і у тому випадку, якщо його продавцем виступає комісіонер, якого власник уповноважив укласти договір купівлі-продажу у якості продавця.

Правові наслідки купівлі майна у продавця, який не мав законних підстав на його відчуження, визначаються в залежності від того, чи є покупець добросовісним набувачем чи ні4. Про це див. ст. ст. 387 - 390 ЦК).

____________

4 Особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно є недобросовісним набувачем (ч. 1 ст. 390 ЦК). Якщо покупець придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, він є добросовісним набувачем (ч. 1 ст. 388 ЦК).