Мы ВКонтакте

Стаття 668. Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту.

3. Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

Коментар:

1. Коментована норма встановлює правила переходу ризиків випадкового пошкодження або знищення товару за договором купівлі-продажу. Цивільне законодавство не містить визначення поняття ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна. У доктрині цивільного права вказаний ризик визначається як несення несприятливих наслідків, які можуть настати і за які не відповідають ні сторони, ні треті особи1. Іншими словами, той, хто несе ризик випадкової загибелі, бере на себе зобов'язання відповідати за випадкове знищення або пошкодження майна, навіть якщо законодавство надає йому можливість звільнитися від такої відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК підставами для звільнення від відповідальності є випадок та непереборна сила. Відтак, у коментованій нормі мова йде про перехід ризику загибелі по пошкодження товару, якщо вони сталися внаслідок випадку або непереборної сили (див. коментар до ст. 617 ЦК).

____________

1 Комментарий к Гражданскому кодексу Россинской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - М.: Контракт: Инфра – М – НОРМА, 1997. - С. 276.

Важливим є те, що ч. 1 коментованої статті покладає ризик випадкової загибелі або пошкодження товару на покупця з моменту передачі йому товару, а не з моменту переходу права власності на нього. Вказане правило є спеціальним, по відношенню до загальної норми, встановленої ст. 323 ЦК про те, що ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Звичайно, у багатьох випадках момент передачі товару покупцеві збігається з моментом переходу права власності до нього. Це пов'язано із тим, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК).

Однак, є ряд випадків, коли момент передачі майна та переходу права власності не співпадають. Так може статися, якщо сторони передбачили відповідні умови в договорі або якщо це передбачено законом. Так, особа може стати власником товару, який знаходиться на зберіганні у продавця (ст. 667 ЦК), або навпаки, особі може бути переданий товар за договором купівлі-продажу, право власності на який у неї виникне пізніше (ст. 697 ЦК). Разом із тим, ч. 1 коментованої статті не є імперативною, відтак законом або договором можуть встановлюватися інші правила щодо визначення моменту випадкового знищення або випадкового пошкодження майна.

Втрати товарів при перевезенні, зберіганні, що пов'язані із властивостями товару (скло, продукти харчування тощо) на практиці завжди визнавалися різновидом випадкових втрат або пошкодження товару. За радянських часів норми природного убутку кожної групи товарів визначалися державними органами управління матеріально-технічним забезпеченням і торгівлею. Відповідно до листа Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 19 вересня 2000 року N 83-22-605 окремі з них не втратили чинності відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. N 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР". При укладенні договору сторони можуть обумовити застосування цих норм або погодити інші норми природного збитку.

2. Ч. 2 коментованої статті містить спеціальну норму, що регламентує випадки переходу ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, що проданого під час його транспортування. Це правило відрізняється від загального, встановленого ч. 1 цієї ст. тим, що вказані ризики переходять до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу. Про момент укладення договору див. ст. 640 ЦК та коментар до неї. Коментована норма є диспозитивною. Інше може бути встановлено договором. Наприклад, у договорі сторони можуть пов'язати момент переходу ризиків з моменту одержання товару покупцеві, з моменту оплати товару тощо. Крім того, звичаями ділового обороту може бути встановлений і інший порядок переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару.

3. У практиці поширеною є ситуація, коли обов'язки продавця із передачі товару покупцю вважаються виконаними у момент передачі його перевізникові (або першому перевізникові). Відтак, за загальним правилом або відповідно до положень договору, перехід ризику випадкової загибелі або знищення товару перейде від продавця до покупця саме у момент передачі товару перевізнику.

Однак у випадках, коли покупець доведе, що у момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця, він може вимагати визнати цю умову недійсною в судовому порядку. В результаті цього усі ризики будуть покладені на продавця, навіть у випадку, коли покупець вже став власником товару.

Однак, якщо товар втрачено або пошкоджено вже після укладення договору купівлі-продажу, керуватися цими правилами не можна.