Мы ВКонтакте

Стаття 720. Сторони у договорі дарування

1. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

2. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.

3. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

4. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Коментар:

1. Сторонами договору дарування є дарувальник та обдаровуваний. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває це майно. Якщо предметом договору дарування є річ, то обдарована особа набуває щодо неї право власності. Необхідно підкреслити, що якщо сторони домовляються про передачу речі у майбутньому або про передачу прав, або про відмову дарувальника від права (що тягне звільнення обдаровуваного від майнової відповідальності), то обдаровуваний набуває право вимоги до дарувальника. Якщо предметом договору дарування є певна річ, передача якої у момент у кладення договору є неможливою, вона може бути замінена борговим зобов'язанням про передачу речі в обумовлений сторонами строк.

Договір дарування - це цивільно-правовий договір, тому сторони його повинні бути дієздатними. Відповідно до коментованої норми ЦК сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальна громада - тобто сторонами даного правочину можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. При цьому слід враховувати встановлені законодавством обмеження щодо участі даних суб'єктів у цивільно-правових відносинах.

На можливість укладання договору дарування фізичними особами особливо впливає обсяг їх дієздатності. За недієздатних осіб правочини укладають їх законні представники.

Проте виключення складає норма ст. 31 ЦК, відповідно до якої малолітні особи (віком до 14 років), можуть виступати у якості обдаровуваних, оскільки вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, якими вважаються правочини, що спрямовані на задоволення побутових потреб особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість. Такі правочини не спрямовані на отримання вигоди дарувальником та не вимагають нотаріального посвідчення. Інші правочини від імені малолітньої особи вчиняють їх батьки (усиновлювачі) чи опікуни.

Так само й громадяни, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Інші правочини такі особи мають право вчиняти лише за згодою піклувальника (ст. 37 ЦК). Тому обмежено дієздатна фізична особа самостійно може укладати договір дарування лише у тому випадку, якщо цей договір не виходить за межі дрібних побутових правочинів.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, відповідно до ст. 32 ЦК мають неповну цивільну дієздатність, внаслідок чого вони вправі самостійно укладати договір дарування, якщо він не виходить за межі дрібного побутового правочину, або якщо такий договір вчинено в межах заробітку, стипендії або іншого доходу такої особи (у тому числі й шляхом їх дарування). Проте самостійно розпоряджатися майном, що належить зазначеній особі на праві власності, а відтак й подарувати його, така особа не вправі. Для здійснення таких правочинів, а також для набуття майна за договором дарування (за винятком дрібних побутових правочинів), неповнолітні особи повинні отримати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Недієздатна особа відповідно до ст. 41 ЦК не може вчиняти жодних правочинів. Отже, договір дарування від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Таким чином, зміст статей ЦК, що стосуються обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, безпосередньо поширюють свою дію і на договори дарування, в яких фізична особа з різними видами дієздатності може виступати у якості як дарувальника, так і обдаровуваного. Причому якщо фізична особа - дарувальник повинна володіти відповідним обсягом дієздатності, то фізичною особою - обдаровуваною може бути будь-який громадянин незалежно від обсягу його цивільної дієздатності.

Юридична особа відповідно до положень ЦК (ст. 91) здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тому юридична особа може бути стороною договору дарування (дарувальником або обдаровуваним), якщо вчинення такого правочину не суперечить вимогам установчих документів такої юридичної особи. Набувати прав та обов'язків за договором дарування та здійснювати їх юридична особа може через свої органи або через своїх учасників, які діють відповідно до установчих документів та закону (ст. 92 ЦК).

Виступати у якості дарувальника та обдаровуваного може також держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим та чинного законодавства України. Водночас положеннями ЦК (ст. ст. 167, 168) передбачено, що держава Україна, Автономна Республіка Крим діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки такі учасники договору дарування через органи державної влади та органи влади Автономної Республіки Крим у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. ст. 170, 171 ЦК).

Необхідно звернути увагу, що джерелами правового регулювання відносин дарування, учасником яких виступає держава Україна, Автономна Республіка Крим, є не лише норми ЦК України, а також положення інших спеціальних нормативних актів України. Зокрема, слід враховувати положення, встановлені Постановою Верховної Ради України від 14 лютого 1992 р. "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності", Господарським кодексом України, Законом України від 11 січня 2001 року "Про захист економічної конкуренції", а також Законом України від 21 вересня 2006 р. "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон про управління).

Насамперед, слід врахувати положення ч. ч. 2, 3 ст. 326 ЦК України, якою передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади, а управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами. У свою чергу Законом про управління чітко встановлений перелік об'єктів управління державної власності (ст. 3) та суб'єктів управління такими об'єктами (ст. 4). Крім того, даним Законом прямо встановлені повноваження таких суб'єктів управління, як Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, господарських структур, уповноважених осіб. Зокрема, КМУ визначає порядок щодо відчуження та списання об'єктів державної власності (пп. "и" п. 18 ст. 5); ФДМУ щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, а щодо корпоративних прав держави подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, доцільності їх відчуження або придбання державою відповідних пакетів акцій (часток) в інших власників та акцій додаткової емісії у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (пп. 2, 3 п. 1 ст. 7); господарські структури та уповноважені особи не мають права на відчуження корпоративних прав держави, наданих ним в управління, без згоди КМУ (п. 2 ст. 9, п. 8 ст. 10, ст. 11).

Територіальні громади у цивільних відносинах, у тому числі як сторона договору дарування, діють на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 169 ЦК). Набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки територіальні громади через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК). Необхідно також враховувати, що правовий статус територіальної громади як сторони у договорі дарування визначається з врахуванням положень Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".

Слід також враховувати положення ЦК (ст. 173), відповідно до якого у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

2. Дарування майна іншим особам належить до виключного права власника майна, що є предметом договору дарування. У ч. 2 коментованої статті з метою захисту інтересів дітей та осіб, над якими встановлено опіку чи піклування, закріплено пряму заборону щодо дарування батьками (усиновлювачами) та опікунами майна їх дітей та підопічних. Водночас не передбачено обмежень щодо прийняття батьками (усиновлювачами), опікунами подарунків від малолітніх, неповнолітніх та недієздатних осіб. Крім того, від такого дарунка можна відмовитись, якщо його прийняття суперечить інтересам останніх.

Слід врахувати, що за загальним правилом батьки (усиновлювачі) та опікуни мають право укладати договори дарування від імені малолітніх та недієздатних осіб (ст. 177 Сімейного кодексу, п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

3. Для деяких осіб законом встановлені заборони та межі дарування. Зокрема, певні обмеження стосуються можливості виступати стороною договору дарування (дарувальником) таких юридичних осіб як підприємницьких товариств. Так, підприємницькі товариства можуть бути учасниками договірних відносин, якщо це не суперечить установчим документам товариства. Більш того, відчужувати своє майно за договором дарування підприємницькі товариства можуть лише у випадку, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено їх установчими документами. Виняток становить лише укладення договору пожертви - дарування нерухомих та рухомих речей обдаровуваним особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Установчими документами для акціонерних товариств та товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю є установчий договір і статут, а для повних та командитних товариств - установчий договір.

Зазначене положення спрямоване на захист та збереження майна підприємницьких товариств від витрат, не пов'язаних із діяльністю юридичної особи. Адже дарування не спрямоване на отримання прибутку підприємницьких товариств заради чого такі створюються. Таким чином, встановлене положення ЦК спрямоване не лише на захист майна підприємницьких товариств, а й на захист інтересів їх учасників (засновників).

Водночас будь-яких обмежень щодо прийняття дарунка підприємницькими товариствами не встановлено. Тому такі юридичні особи цілком правомірно можуть виступати у якості обдаровуваного за договором дарування.

 

4. Договір дарування, відповідно до ч. 4 коментованої норми не належить до тих правочинів, які повинні укладатись особисто. Зокрема договір дарування може укладатися як безпосередньо дарувальником, так і за посередництвом його представника. Для такого представництва вимагається дотримання певних умов. По-перше, підтвердження повноважень представника дарувальника відбувається на підставі відповідного письмового доручення, що видане представнику для представництва дарувальника перед третіми особами. Зміст такого доручення визначається з урахуванням відповідних положень глави 68 ЦК та чинного законодавства. По-друге, для доручення на представництво укладання договорів дарування встановлені особливі вимоги - у ньому обов'язково повинно бути зазначено прізвище та ім'я обдаровуваного, якщо ним виступає фізична особа, або повне найменування юридичної особи (вимоги до змісту інформації в найменуванні встановлені ст. 90 ЦК). Недотримання цієї вимоги закону тягне визнання доручення на укладення договору дарування нікчемним.