Мы ВКонтакте

Стаття 908. Загальні положення про перевезення

1. Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

2. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Коментар:

1. Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, направлених на переміщення товару або людини в просторі. Транспортна діяльність не супроводжується створенням нових речей (предметів матеріального світу). Її цінність в тому економічному ефекті, який створюється внаслідок переміщення вантажу, пасажирів та багажу до певного місця. Тому відносини перевезення виникають за наявності необхідності в територіальному переміщенні об'єктів або людей за допомогою транспортних засобів. Дані відносини регулюються правовими нормами, тому набувають форми зобов'язально - правових. При цьому транспорт створює самостійну сферу економічної діяльності, що живе за особливими правилами.

Законодавець в ст. 908 ЦК України передбачає можливість встановлення умов перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та відповідальності сторін щодо цих перевезень угодою сторін (договором). Дане правило відображає загальний принцип цивільного права про свободу договору (див. коментар до ст. 627 ЦК України), згідно якому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 908 ЦК України, договір перевезення є єдиною підставою виникнення зобов'язань із перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. На договірну підставу здійснення перевезення, вказував у свій час Г.Ф. Шершенєвич, як на його характерну ознаку (Курс торгового права. Т. 2: Товар. Торговые сделки. - М.: "Статут", 2003. - С. 209). Тобто, даний вид зобов'язань не потребує наявності інших юридичних фактів, зокрема плану перевезення. Останній відігравав важливу роль в радянський період, коли на усіх видах транспорту здійснювалося загальне державне планування перевезення вантажу. Сьогодні плани перевезення мають значення способу виконання договірного зобов'язання із перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та зумовлені необхідністю забезпечення безперебійної діяльності окремих видів транспорту у зв'язку з їх особливими властивостями. Наприклад, відповідно до договору автомобільного перевезення вантажу перевізник і відправник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів (п. 3.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Договори перевезення відносяться до договорів про надання послуг, особливість яких полягає в тому, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка їх надає. Так, Г. Ф. Шершенєвич при класифікації цивільно-правових договорів відводив договору перевезення самостійне місце серед договорів по наданню користування чужими послугами, до яких він відніс, також, особистий найм, підряд, довіреність, позику, поклажу і товариство (Там само. - С. 402). Крім того, він, не підтримуючи позицію законодавця, який відносив даний договір до підряду (Устав путей сообщения по прод., 1893 г.), розумів під ним складне правовідношення, яке поєднує елементи: особистого найму (перевізник, через своїх агентів, виконує вказівки відправника при завантаженні товару, в прийнятті заходів його зберігання); майнового найму (перевізник надає можливість відправнику користуватися своїми вагонами, пароплавами, тваринами, складами тощо); поклажі (перевізник зобов'язується зберігати вантаж і оберігати його від пошкодження); доручення (відправник доручає перевізнику видати вантаж певній особі, а також звільнити вантаж від митних зборів, одержати фрахт тощо) (Там само. - С. 213). Однак процес переміщення вантажу не обмежується відносинами, що виникають із договору перевезення. Перевізними є відносини із договорів на організацію перевезення, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо.

В умовах переходу України до ринкових відносин особливого значення набуває система договорів перевезення, які дозволяють вільно обирати контрагента та визначати умови договору за домовленістю з ним.

Система договорів перевезення кореспондує безпосередньо транспортній системі України, так як сприяє нормальному функціонуванню останньої, забезпечує розвиток народного господарства, юридичних і фізичних осіб послугами по перевезенню вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Згідно ст. 1 Закону України "Про транспорт", транспортна система в Україні складається з таких елементів: 1) транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); 2) промисловий залізничний транспорт; 3) відомчий транспорт; 4) трубопровідний транспорт; 5) шляхи сполучення загального користування. Тобто, транспортна система України об'єднує не лише залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт, але й спеціалізовані види транспорту, зокрема трубопровідний. Експлуатацію трубопроводів законодавець відносить до транспортної діяльності як таку, що забезпечує доставку газу та нафти. Однак в літературі зустрічається інше бачення юридичної природи зобов'язань із транспортування товарів по газо- та нафтопроводу. Так, Д. О. Медведєв та В. Т. Смірнов зазначають, що технологічна специфіка транспортування товарів по газо- та нафтопроводу не є підставою для виникнення транспортного зобов'язання, тому термін "трубопровідний транспорт" має умовне значення. Природа зобов'язань, що виникають при переміщенні товарів по трубопроводу, має змішаний характер: тут об'єднуються елементи зобов'язань із передачі майна (нафти, газу) та із надання послуг (транспортування, зберігання). До трубопровідного транспорту застосовується спеціальне законодавство (Гражданское право. Учебник. Часть 2 / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: "ПРОСПЕКТ", 1997. - С. 374).

Таким чином, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і річковим (внутрішнім водним) транспортом, авіаційним (повітряним) транспортом, автомобільним транспортом, міським електротранспортом. Також, слід виділити договори перевезення промисловим залізничним транспортом, відомчим та трубопровідним транспортом.

Систему договорів перевезення становить їх поділ залежно від предмета перевезення, від правового статусу перевізника, від переміщення вантажу, пасажирів, багажу у просторі та від кількості транспортних засобів, що забезпечують перевізний процес.

Залежно від предмета перевезення законодавець виділяє договори перевезення вантажу (предметом цього договору є перевезення вантажу), зокрема перевезення небезпечного вантажу, пасажирів та багажу (предмет договору - доставка пасажирів та багажу до пункту призначення), пошти (предмет перевезення - доставка пошти до пункту призначення), фрахтування (предметом договору є надання всієї або частини місткості транспортного засобу).

Залежно від переміщення вантажу, пасажирів, багажу та пошти у просторі розрізняють договори перевезення у внутрішньому та міжнародному сполученні. Переміщення вантажів, пасажирів, багажу та пошти у внутрішньому сполученню означає, що їх перевезення здійснюється у межах території України, а відповідно у міжнародному сполученню - між Україною та іноземними державами. В свою чергу внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в свою чергу поділяються на: міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні. Так, до міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту; до приміських - перевезення за маршрутами завдовжки до 50 кілометрів незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів; до міжміських внутрішньообласних - перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області; до міжміських міжобласних - перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області. На морському транспорті перевезення всередині країни традиційно називається каботажем. При цьому розрізняють малий каботаж (перевезення між портами одного морського басейну) і великий каботаж (перевезення між портами декількох морських басейнів). Залізничне перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу може здійснюватися у пасажирському та приміському сполученні. Так, перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу в пасажирському сполученні здійснюється в пасажирських, швидких, швидкісних, високошвидкісних, фірмових поїздах, електро- та дизель-поїздах підвищеного комфорту між пунктами, розташованими. При цьому, розрізняють пасажирське місцеве сполучення (на мережі однієї залізниці) та пасажирське пряме сполучення (на мережі двох та більше залізниць). А сполучення приміське - це перевезення пасажирів приміськими і місцевими електро- та дизель-поїздами, поїздами, сформованими із класних вагонів з локомотивною тягою без нумерації місць у вагонах за приміськими тарифами. Залежно від способів доставки пасажирів до місця призначення пасажирське сполучення поділяється на пересадкове та безпересадкове.

Залежно від правового статусу перевізника всі договори можна поділити на договори, перевезення за якими здійснюється транспортом загального користування та договори, перевізником яких є інші транспортні організації. При цьому договори перевезення транспортом загального користування є публічними.

На автомобільному транспорті за названим критерієм договори перевезення можна поділити на договори, перевезення за якими здійснюється транспортом загального користування, відомчим транспортом та індивідуальним. Автомобільні транспортні засоби загального користування використовуються перевізниками для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів. Відомчим є автомобільні транспортні засоби суб'єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб. А індивідуальним автомобільним транспортним засобом є транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб. Залежно від виду послуг пасажирам автомобільного транспорту загального користування договори перевезення поділяються на автобусні, таксі та вантажопасажирські перевезення пасажирів та багажу (ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Перевезення здійснюється транспортними організаціями. При цьому воно може здійснюватися одним або декількома організаціями одного або кількох видів транспорту. З урахуванням цього а) місцеві - перевезення, здійснюється однією транспортною організацією (залізницею, пароплавством тощо); б) прямі - перевезення здійснюється кількома організаціями одного виду транспорту; в) прямі змішані - перевезення здійснюється кількома організаціями різних видів транспорту.

Залежно від вищезазначених видів перевезення, підставою виникнення зобов'язань із перевезення можуть бути договори перевезення місцевого, прямого та прямого змішаного сполучення.

В юридичній літературі зустрічається поділ договорів перевезення на основні та допоміжні. Основні договори перевезення опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій і клієнтури. До них відносять договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти; договір чартеру (фрахтування). А допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу. До них можна віднести договори на організацію перевезень; договори на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів; договори про технічне обслуговування і ремонт транспортного засобу тощо.

У новому ЦК України, на відміну від попередніх кодифікованих актів, законодавець виділяє, крім традиційних договорів перевезення вантажу (ст. 909) та перевезення пасажира та багажу (ст. 910), також й інші договори, що забезпечують перевезення: договори чартеру (фрахтування) (ст. 912), договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти у прямому змішаному сполученні (ст. 913), договори перевезення транспортом загального користування (ст. 915), а також довгострокові договори перевезення вантажу. Усі названі договори мають на меті врегулювати правовідносини, що виникають в процесі перевезення вантажу, пасажирів і багажу. Тому, як зазначав В. В. Вітрянський, в сучасних умовах вже не може мова йти про один - єдиний договір перевезення, що побудований за моделлю реального договору, а слід розглядати систему договорів, що опосередковують перевезення вантажу, пасажирів і багажу (Договорное право. Книга четвертая. - М.: "Статут", 2003. - С. 254). До цієї системи, яка застосовується на усіх видах транспорту, відносяться договори перевезення вантажу, договори перевезення пасажирів і багажу, договори чартеру (фрахтування), договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти у прямому змішаному сполученні, договори перевезення транспортом загального користування, а також довгострокові договори перевезення вантажу.

2. Загальні умови перевезення визначаються Главою 64 ЦК України, Законом України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 року та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами.

Сьогодні в Україні чинні Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року (надалі - ПК України), Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (надалі - КТМ України) та Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року (надалі - СЗ України). Крім того, зберігають силу й Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР 15 жовтня 1955 року (надалі - СВВТ СРСР) та Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 27 червня 1969 року (надалі - САТ УРСР).

До інших нормативно-правових актів слід віднести Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року, Закон України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 6 квітня 2000 року, Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року (із змінами та доповненнями від 23 лютого 2006 року), Закон України "Про міський електричний транспорт" від 29 червня 2004 року. Відносини із перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти регламентуються, також, правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів та статутів, інших нормативно-правових актів. Тобто, правила перевезення повинні відповідати ЦК України, транспортним кодексам, статутам та іншим нормативно-правовим актам. Так, перевезення залізничним транспортом здійснюється відповідно до Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року N 1196; умови перевезення автомобільним транспортом визначається Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року; на повітряному транспорті діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року N 187, та Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 р. N 186.

Стосовно правового регулювання річкового перевезення, то крім СВВТ СРСР, слід згадати ще про два нормативних акта Радянського Союзу, які на даний час не скасовані та на практиці застосовуються у разі, якщо на них є посилання у договорі - це Правила перевезень вантажів у прямому водному сполученні річкового і морського пароплавства СРСР, затверджені Наркомом річного і морського флоту 17 липня 1941 року та Правила перевезень пасажирів і багажу в прямому водному сполученні на судах річкового і морського флоту СРСР, затверджені 23 червня 1940 року.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється як на внутрішньому, так і на міжнародному сполученні. Умови перевезення на міжнародному сполученні встановленні не лише внутрішніми нормативно-правовими актами, але й відповідними міжнародними договорами та угодами СРСР та України. Наприклад, Афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів та їх багажу (1974 р.), Женевською конвенцією про договори міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та багажу (1973 р.), Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (1980 р.), Конвенцією про міжнародне автомобільне перевезення пасажирів і багажу (1999 р.), Європейською угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) (2000 р.). При цьому, внутрішнє законодавство застосовується до перевезень, що регулюється міжнародними конвенціями і угодами, якщо даними актами не встановлено інше.

Крім того, міжнародно-правовими є угоди в сфері транспорту, що укладаються державами - учасниками СНД. Наприклад, Угода між Урядом РФ та Урядом України про міжнародне автомобільне сполучення (1995 р.).

3. Відповідно до абзацу 2 частини 2 коментованої статті, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором. Тобто, законодавець деталізує в даній нормі принцип свободи договору (див. коментар до ст. 627 ЦК України) в частині самостійного визначення сторонами його умов. Це сприяє нормальному функціонуванню останньої, забезпечує розвиток народного господарства, юридичних і фізичних осіб послугами по перевезенню вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Однак в сфері регулювання перевезення дія даного принципу обмежується, про що свідчить правило про те, що умови перевезення встановлюються договором, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Тобто більшість норм, що регламентують діяльність транспорту носять імперативний характер. Це обумовлено високими вимогами до організації перевезення, інтересами безпеки перевізного процесу та іншим.