Мы ВКонтакте

Стаття 909. Договір перевезення вантажу

1. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

2. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

3. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

4. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Коментар:

1. Договір перевезення вантажу займає в системі договорів перевезення домінуюче положення, є базовим договором, так як виконує основні завдання, пов'язані з переміщенням матеріальних цінностей, сприяє виконанню зобов'язання доставити продукцію споживачеві.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Із наведеного визначення договору випливає, що договір перевезення вантажу є двосторонній (взаємний), реальний і відплатний. Договір перевезення вантажу є двостороннім, так як перевізник і відправник наділений як правами, так і обов'язками. Про реальний характер договору свідчить вказівка законодавця на те, що у перевізника виникає обов'язок доставити до пункту призначення лише вантаж, довірений йому відправником. Тобто договір перевезення вантажу вважається укладеним лише після передачі вантажу перевізникові, тому його відносять до реальних договорів. Винятком із загального правила про правову природу договору перевезення вантажу є перевезення вантажу морським і повітряним транспортом. Так, згідно КТМ України (ст. 133), перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж до порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Із вищезазначеного визначення договору випливає, що договір морського перевезення є реальним, однак із змісту двох його різновидів (рейсового чартеру і коносаменту) можна зробити інший висновок. Так рейсовий чартер можна віднести до консенсуальних договорів морського перевезення, оскільки договір передбачає домовленість сторін про надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень, а коносамент - до реальних договорів, що не передбачають такої умови. Тобто договір морського перевезення вантажу може бути як реальним, так і консенсуальним. В ПК України (ст. 61) договір чартеру визначається як обов'язок однієї сторони (фрахтівника) надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України. Тобто договір повітряного перевезення вантажу також може бути віднесений як до реальних договорів, так і до консенсуальних. Договір перевезення вантажу завжди є відплатним, так як кожна із сторін одержує майнове задоволення: відправник у вигляді надання йому перевізником послуг, а перевізник - одержання провізної плати. В цьому розумінні специфіка договору перевезення вантажу полягає в тому, що у тих випадках, коли перевізник відноситься до транспорту загального користування, то плата за перевезення вантажу визначається на підставі тарифів, що затверджуються в порядку, передбаченому транспортними статутами і кодексами.

Договір перевезення вантажу носить публічний характер, однак за умови дотримання вимог, які випливають зі змісту ст. 915 ЦК України (див. коментар). Крім того, віднесення договору перевезення вантажу до публічних договорів тягне застосування до його сторін правил про публічний договір (див. коментар до ст. 633 ЦК України). На публічний характер договору перевезення вантажу також вказується в транспортному законодавстві. Наприклад, КТМ України в ч. 1 ст. 129 містить наступні вимоги до морської транспортної організації загального користування: а) вона зобов'язана прийняти будь-який запропонований для перевезення вантаж, якщо на судні є вільні приміщення, придатні для перевезення, і вантаж може бути перевезений без шкоди для раніше прийнятих до перевезення вантажів; б) вона не вправі віддавати перевагу одному вантажовласнику перед іншим стосовно приймання вантажів і умов перевезення, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України; в) зобов'язана публікувати тарифи і умови перевезень. Крім того законодавець встановлює обмеження застосування принципу про свободу договору, що полягає в забороні морської транспортної організації загального користування укладати договори з вантажовласниками про звільнення від відповідальності або її зменшення, яку ця організація - перевізник повинні нести за втрату, нестачу і пошкодження або прострочення у доставці вантажу (ч. 2 ст. 129 КТМ України).

В юридичній літературі традиційно до сторін договору перевезення вантажу відносять перевізника і відправника, а одержувачеві відводять роль третьої особи, на користь якої укладається договір. Тому договір перевезення вантажу за своєю конструкцією належить до договорів на користь третьої особи (див. коментар до ст. 636 ЦК України), який дозволяє одержувачу, не будучи стороною договору, користуватися певними правами і нести відповідні цим правам обов'язки.

Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а також фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Тобто, законодавець встановлює дві основні вимоги до перевізника: а) переміщення вантажу (також і пасажирів та багажу) повинно бути метою його господарської діяльності; б) обов'язковим є наявність ліцензії. Щодо ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, то воно запроваджується з метою: забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвитку конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту України та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 8 Закону України "Про транспорт"). Крім того законодавець в нормативних актах визначає особливості ліцензування здійснення перевезення для окремих видів транспорту. Відносно ліцензування перевезення річковим транспортом, то умови та порядок здійснення містяться в наказі Державного комітету України з питань регулятивної політики і підприємництва та Міністерства транспорту "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення річковим, морським транспортом" від 30 січня 2002 року. В Законі України "Про автомобільний транспорт" (ст. 9) зазначається, що ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів. Завданнями ліцензування на автомобільному транспорті є: сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг; підвищення ефективності використання транспортних засобів; створення конкурентного середовища; захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень; забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування; забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання для використання транспортних засобів; забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування; забезпечення допуску автомобільних перевізників до перевезення пасажирів транспортними засобами на комерційній основі шляхом їх попередньої перевірки на відповідність вимогам ліцензійних умов.

Перелік видів господарської діяльності з надання послуг з перевезення як вантажів, так і пасажирів та багажу закріплюється в Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року (ст. 9), а також в транспортному законодавстві. Наприклад, згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (ст. 9).

Сьогодні питання про учасників договірних відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу значно ускладнено у зв'язку із створенням нових самостійних комерційних організацій, які раніше становили структурні підрозділи транспортних організацій - перевізників. Вони виконують різні операції, пов'язані із забезпеченням перевезення вантажів, пасажирів, багажу і в деяких випадках виступають учасниками договірних відносин. Наприклад, на автомобільному транспорті - автостанція, вантажна автомобільна станція, вантажний термінал (автопорт); на повітряному транспорті - аеродроми і аеропорти, на морському і річковому - морські та річкові порти, на залізничному транспорті - залізничні станції.

Законодавство встановлює вимоги до перевізника залежно від здійснення перевезення окремими видами транспорту. Так, сучасні вимоги до автомобільного перевізника (ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт") полягають в тому, що він повинен: утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. При цьому автомобільним перевізником може бути власник транспортного засобу чи інша особа, яка використовує його на законних підставах (доручення, оренда тощо).

Як вже зазначалося, учасником договірних правовідносин може бути й автостанція, вантажна автомобільна станція, вантажний термінал (автопорт). Автостанцією вважається споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів. Однак, власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю станцію (ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт"). Вантажна автомобільна станція - це комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізником, а вантажним терміналом (автопортом) є комплекс будівель, споруд, обладнаних навантажувальними засобами, призначеними для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами, технічне обслуговування автомобільних транспортних засобів, надання транспортно-експедиційних та інших послуг перевізникам.

Представником автомобільного перевізника є водій, тобто особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. На автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник визначається виключно на конкурсних засадах. У конкурсі на визначення автомобільного перевізника можуть брати участь автомобільні перевізники, які мають ліцензію на той вид послуг, що виносять на конкурс, на законних підставах використовують у достатній кількості сертифіковані автобуси відповідного класу, відповідають вимогам, що пред'являються до автомобільного перевізника. До участі в конкурсі не допускаються автомобільні перевізники, які: визнані банкрутами або щодо яких порушено справу про банкрутство чи ліквідацію як суб'єкта господарювання; подали до участі в конкурсі документи, що містять недостовірну інформацію; не відповідають вимогам, що пред'являються до автомобільного перевізника. А порядок проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування закріплено в ст. 46 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Роль перевізника на морському та річковому транспорті виконує, як правило, судновласник, яким визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах (ст. 20 КТМ України). Тобто судновласником може виступати й власник судна - суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності. Однак, якщо власник судна передає судно у володіння і користування іншій особі, то він втрачає статус судновласника і виключає себе із правовідносин перевезення вантажів. Представником судновласника (та вантажовласника) виступає капітан судна щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна, якщо на місці немає інших представників судновласника (ст. 58 КТМ України). В цьому розумінні судновласником є і фрахтівник судна, який від свого імені в якості перевізника укладає договори морського перевезення з відправником.

Як вже зазначалося, в деяких випадках учасниками правовідносин, пов'язаних із перевезенням вантажу, є організації, що знаходяться на території порту. Під морським портом слід розуміти державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. На території порту можуть діяти підприємства і організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На території України існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські порти (ст. 73 КТМ України). Так, до спеціалізованих морських портів можна віднести порти, що обслуговують судна, які здійснюють перевезення певних видів вантажу (лісу, нафти тощо), а також спортивні і прогулочні судна.

Особливістю здійснення річкового перевезення є наявність у перевізника річкових транспортних засобів, тобто суден. Наприклад, судна, на яких здійснюється перевезення пасажирів, поділяють: а) залежно від швидкості руху - на експресні, швидкі, поштові, пасажирські і екскурсійно-туристичні; б) залежно від дальності слідування - на транзитні, місцеві, приміські, внутрішньоміські і судна, які працюють на переправах (п. 105 СВВТ СРСР). Представником річкового перевізника є капітан судна, тобто особа, яка керує судном, керує судноплавством і приймає необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, для підтримки порядку на судні, охорони життя і здоров'я людей, які знаходяться на судні і збереження судна і вантажів, що перевозяться на ньому. Річкові порти та пристані як учасники перевізного процесу здійснюють операції із приймання, завантаження, вивантаження, короткострокового зберігання і видачі вантажу, зокрема і вантажу в контейнерах, а також операції, пов'язані із перевезенням пасажирів та багажу. Залежно від роду операцій, що здійснюють порти та пристані, вони поділяються на: а) пасажирські - виконують операції, пов'язані із відправленням і прибуттям пасажирів і прийманням та видачею багажу; б) вантажні - виконують операції із приймання вантажів до перевезення, завантаження, вивантаження і видачі вантажів; г) об'єднані - виконують операції як із пасажирських, так і з вантажних перевезень (п. 42 СВВТ СРСР). Також порти та пристані поділяють залежно від обсягу і характеру робіт на розряди (п. 45 СВВТ СРСР).

За договором повітряного перевезення перевізником визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки (ст. 59 ПК України). Під експлуатантом слід розуміти особу, організацію або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі. Для експлуатації цивільної авіаційної техніки юридична чи фізична особа повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України (ст. 5 ПК України). Довіреною особою експлуатанта повітряного судна є його командир, який має право від його імені укладати договори і угоди в інтересах виконання завдання на політ, забезпечення безпеки польоту, збереження повітряного судна, здоров'я і життя пасажирів (п. 6 ст. 38 ПК України).

В правилах повітряних перевезень вантажів, пасажирів і багажу розрізняють перевізників за договором, фактичних перевізників і послідовних перевізників. Так, перевізником за договором є особа, яка, як основна сторона, укладає договір перевезення з вантажовідправником, а фактичний перевізник - це інша особа, яка уповноважена за договором бути перевізником і здійснює все або частину перевезення, але не є стосовно такої частини послідовним перевізником. Послідовними перевізниками вважаються декілька осіб, які здійснюють єдине перевезення незалежно від того, оформлено таке перевезення однією авіавантажною накладною чи декількома.

В повітряному законодавстві України відсутнє визначення аеродрому і аеропорту, тому ми звернемося до Повітряного кодексу Російської Федерації. Так, під аеродромом слід розуміти ділянку землі чи поверхні води з розташованими на ній будівлями, спорудами і устаткуванням, призначену для вильоту, посадки, рулювання і стоянки повітряних суден. Аеропорт - це комплекс споруд, що включає в себе аеродром, аеровокзал, інші споруди, призначені для прийняття і відправлення повітряних суден, обслуговування повітряного перевезення, і має для цих цілей необхідне устаткування, авіаційний персонал та інших працівників (ст. 40).

В Законі України "Про залізничний транспорт" містяться основні вимоги до залізничного перевізника. Так, основним організаційним ланцюгом на залізничному транспорті є залізна дорога (залізниця) - статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи і організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів і вантажу в певному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону). Управління залізницею та іншими підприємствами залізничного транспорту, які відносяться до державної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом України (Укрзалізницею), яка підпорядкована Міністерству транспорту України. Крім того на Укрзалізницю, що здійснює функції господарюючого суб'єкта, покладається управління процесом перевезення у внутрішньому і міжнародному сполученні, а також регулювання виробничо-господарською діяльністю в сфері організації і забезпечення цього процесу залізними дорогами, підприємствами, установами і організаціями проводиться централізовано і відноситься виключно до її компетенції.

Щодо місця станції в перевізному процесі, то вона здійснює операції, пов'язані з перевезенням пасажирів, багажу і вантажобагажу з прийняттям, видачею вантажів вагонними, дрібними відправками та в контейнерах, а за договорами з відправниками та одержувачами - їх навантаженням і вивантаженням. Станції можуть відкриватися для проведення усіх або окремих операцій (п. 7 СЗ України).

Особливою вимогою, що пред'являється до перевізників, є наявність в них на праві власності чи на іншій правовій підставі транспортних засобів, здатних здійснити перевезення вантажу, пасажирів чи багажу. При цьому законодавець відносить їх до об'єктів нерухомого майна, оскільки вони підлягають обов'язковій державній реєстрації та їх переміщення у просторі тісно пов'язано із землею.

Під автомобільним транспортним засобом слід розуміти колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій. При цьому законодавець розрізняє автомобільні транспортні засоби загального призначення, спеціалізованого та спеціального призначення. Так, транспортний засіб загального призначення - це транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу), транспортним засобом спеціалізованого призначення є транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо), а транспортний засіб спеціального призначення призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересування телевізійних і звукових станцій тощо).

КТМ України (ст. 15) розрізняє торговельне і ядерне судно. Так, торговельне судно означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі; 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 4) для інших цілей. А ядерне судно - це судно, що обладнане ядерною енергетичною установкою. Судна України можуть перебувати у всіх формах власності за винятком ядерного судна, що має перебувати тільки у державній власності. Законодавець закріплює способи ідентифікації судна (ст. 21 КТМ України). Так, судно повинно мати: свою назву, яку привласнює власник; позивний сигнал; ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв'язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції залежно від його технічної оснащеності.

В ПК України повітряне судно визначається як літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі (ст. 15). Повітряні судна поділяються на державні, цивільні і експериментальні. Так, повітряне судно є державним, якщо воно використовується на військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах і зареєстровано у реєстрі державних повітряних суден; повітряне судно є цивільним, якщо воно зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден; експериментальним є повітряне судно, якщо воно призначене для проведення випробувань, дослідно-конструкторських і науково-дослідних робіт (воно до реєстрів не заноситься) (ст. 15 ПК України). Для нового цивільного повітряного судна крім його реєстрації обов'язковим є сертифікація на відповідність діючим в Україні нормам льотної придатності. Власником сертифікату є розробник повітряного судна. При цьому у разі зміни його експлуатаційно-технічної документації, які впливають на льотну придатність, цей тип повітряного судна повинен пройти додаткову сертифікацію і одержати доповнення до сертифіката типу (ст. 16 ПК України). Тобто відносно повітряного судна в Україні передбачена як реєстрація, так і сертифікація.

В Законі України "Про залізничний транспорт" залізничний транспорт визначається як виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезенні внутрішнім і міжнародним сполученням і наданні інших транспортних послуг усім споживачам без обмеження за ознаками форми власності та видів діяльності (ст. 1). При цьому перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями проводиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України.

Як вже зазначалося, крім перевізника, стороною договору перевезення вантажу є вантажовідправник, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка наділена право- та дієздатністю. Як правило ним виступають підприємницькі товариства, що здійснюють відправку вантажу для виконання своїх договірних зобов'язань, пов'язаних з продажем, постачанням товарів і виконанням інших договорів. Відправником може бути як власник вантажу, так і особа, наділена власником вантажу відповідними повноваженнями щодо відправлення вантажу. Як зазначав Г. Ф. Шершенєвич, "відправником є той, від імені кого здається вантаж до перевезення. Належить йому вантаж чи він відправляє чужий вантаж - це не має значення з точки зору наслідків, пов'язаних з договором перевезення". Однак відправник вантажу є стороною договору незалежно від того чи він безпосередньо укладає договір перевезення вантажу, чи через своїх представників.

На відміну від відправника вантажу одержувач не приймає участі в укладенні договору перевезення, тому його не можна вважати стороною цього договору. Одержувачем може бути сам відправник, який особисто приймає вантаж або через свого представника. Однак одержувачем може бути й третя особа на користь якої укладено договір перевезення вантажу між відправником і перевізником. У даному випадку одержувач від свого імені пред'являє вимоги до перевізника, а не як представник відправника. Законодавець наділяє одержувача вантажу не лише певними правами, пов'язаними з перевезенням вантажу, а також покладає на нього низку обов'язків, що є приводом для заперечення, на думку деяких вчених (В. О. Егізарова), існування концепції договору перевезення вантажу на користь третьої особи. Однак, як зазначає В. В. Вітрянський, на одержувача вантажу обов'язки покладаються не за договором перевезення, а імперативними нормами закону. При цьому покладенню на одержувача обов'язку прийняти вантаж передує його згода на це, що виключає будь-який примус за законом щодо його прийняття (Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга четвертая. - М.: "Статут", 2003. - 295 - 297).

Істотною умовою договору перевезення вантажу є умова про предмет, який становлять транспортні послуги. Транспортні послуги можні поділити на основні та додаткові (допоміжні). Так, основними є послуги по переміщенню (транспортуванню) вантажу до пункту призначення. Відносно додаткових або допоміжних послуг, то до них законодавець відносить: завантаження та розвантаження транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Відносно перевезення вантажу окремими видами транспорту законодавець, крім предмету, відносить до істотних умов договору й інші умови. Наприклад, до істотних умов договору автомобільного перевезення вантажу законодавець відносить: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення.

Договір перевезення вантажу відносять до строкових договорів (див. коментар до ст. 919 ЦК України). Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (див. коментар до ст. 914 ЦК України).

2. Відповідно до ч. 2 ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. При цьому, для укладення договору застосовується система єдиного документу. Так, залежно від виду документу розрізняють: а) систему накладної, яка застосується майже на всіх видах транспорту; б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті; в) систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть бути комбіновані. До інших перевізних документів також відносять дорожню відомість, вагонний лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення.

Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей. Перевізник має право, проте не зобов'язаний, перевіряти достовірність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов'язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред'явлення претензій та позовів до транспортної організації у разі неналежного виконання договору перевезення. На залізничному транспорті накладна є одночасно договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Заставне право діє поки вантаж перебуває у віданні залізниці. Якщо відправник (одержувач) не внесе залізниці належні їй платежі, залізниця використовує заставне право і реалізує вантаж після закінчення передбаченого Правилами граничного терміну його зберігання. Граничний термін зберігання не повинен перевищувати 30 діб (ст. 51 СЗ України).

На автомобільному транспорті основним документом, який визначає взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями є товарно-транспортна накладна. Вона є єдиним для всіх учасників перевізного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі дорожніх листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування) (п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні; п. 47 САТ УРСР). До інших перевізних документів відносять дорожній лист, подорожній лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення. При цьому, дорожній лист вантажного автомобіля (документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу) є документом, без якого перевезення не допускається. Крім того, залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів на перевезення вантажів автомобільним транспортом додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначаються правилами перевезень зазначених вантажів.

Товарно-транспорту накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом вантажовідправник повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, а також засвідчує всі екземпляри підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у вантажовідправника, другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (ст. 11 САТ України).

Підтвердженням наявності і змісту договору морського перевезення, а також його письмової форми, є: 1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень (див. коментар до ст. 912 ЦК України); 2) коносамент - якщо договір не передбачає такої умови; 3) інші письмові докази (ст. 134 КТМ України).

Коносаментом визначаються правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу. При цьому умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов'язкові для одержувача, якщо в коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені. Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан судна або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Коносамент передається з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України). Отже, коносамент є документом, що засвідчує факт укладення договору морського перевезення вантажу, факт прийняття вантажу одержувачем, а також є товаророзпорядчим документом (цінним папером). Коносамент як цінний папір має наступні обов'язкові реквізити: 1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні; 2) найменування перевізника; 3) місце приймання або навантаження вантажу; 4) найменування відправника; 5) місце призначення вантажу або, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна; 6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент)або визначення, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з визначенням, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з визначенням, що коносамент видано "наказу одержувача" (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника); 7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу; 8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або визначення, що фрахт повністю сплачено; 9) час і місце видачі коносамента; 10) кількість складених примірників коносаменту; 11) підпис капітана або іншого представника перевізника (ст. 138 КТМ України).

Коносамент, підписаний капітаном судна, вважається підписаним від імені перевізника. Разом з передачею коносаменту до його нового держателя переходять і права, пов'язані із розпорядженням вантажу. Відносно відправника, що уклав договір морського перевезення вантажу з перевізником, то він має право розпорядитися вантажем до видачі його одержувачеві чи передачі коносаменту одержувачеві чи третій особі, про що він повинен повідомити перевізника.

3. Зміст договору перевезення вантажу становлять сукупність прав та обов'язків сторін. При цьому правам однієї сторони кореспондують обов'язки іншої. Обов'язки перевізника можна поділити на основні, які передбачаються законом, та додаткові, які можуть бути встановлені за домовленістю між сторонами в договорі. Так, до основних обов'язків перевізника слід віднести обов'язки: а) доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві); б) надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу (див. коментар до ч. 1 ст. 917 ЦК України); в) забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу (див. коментар до ст. 924 ЦК України); г) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві (див. коментар до ст. 919 ЦК України).

Крім того, сторони можуть покласти на перевізника й виконання додаткових обов'язків, зокрема: а) здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (див. коментар до ст. 918 ЦК України); б) провести страхування вантажу (див. коментар до ст. 927 ЦК України); в) повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу тощо.

В свою чергу відправник зобов'язаний: а) пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог (див. коментар до ч. 2 ст. 917 ЦК України); б) сплатити провізну плату за перевезення вантажу у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не визначений, то розумної плати (див. коментар до ч. 1 ст. 916 ЦК України); в) надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів.

Крім того, договором може бути покладено на відправника, також, обов'язок повністю і раціонально завантажити транспортні засоби у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються до них (див. коментар до ч. 2 ст. 918 ЦК України).

Специфіка договору перевезення вантажу як договору на користь третьої особи полягає в тому, що одержувач вантажу має як права, так і обов'язки. Так, основним правом одержувача є право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті призначення. Відповідно, основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. При цьому, одержання вантажу повинно бути належним чином оформлене, що охоплюється поняттям розкредитування документів або викуп вантажу, і засвідчується відповідним чином в накладній, чартері чи коносаменті. У разі порушення даної умови він повинен оплатити зберігання вантажу, при цьому плата може бути в декілька разів збільшена за наявності його вини.

В процесі виконання договору перевезення вантажу до нього можуть бути внесені зміни двох видів. По-перше, відправник має право змінити зазначеного у накладній одержувача без зміни пункту (станції, порту) призначення. По-друге, можливі зміни пункту призначення вантажу, тобто його переадресування. Однак переадресування дозволяється лише за згодою перевізника. Перевезення вантажу після переадресування оформлюється новою накладною, яка складається станцією (портом, пристанню). При цьому строк доставки також змінюється.

4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. При цьому, порядок укладення договору перевезення вантажу залежить від його природи. Так, реальний договір вважається укладеним з моменту вручення перевізникові вантажу разом із супроводжуваними документами. Якщо перевезення оформлюється консенсуальним договором фрахтування, він укладається у порядку, передбаченому для цивільно-правових документів. Наприклад, договір автомобільного перевезення вантажу укладається як за ініціативою перевізника, так і вантажовідправника. Насамперед, сторони погоджують умови перевезень і розрахунки, що викладаються перевізником у проекті договору, ствердженого підписом і печаткою перевізника та з необхідними до нього додатками в двох екземплярах, який перевізник зобов'язаний направити вантажовідправнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження. Відправник не пізніш як через 10 днів після одержання від перевізника проекту договору підписує його і додатки до нього, стверджує їх печатками і один екземпляр повертає перевізнику. Якщо у відправника є розбіжності по договору, він зобов'язаний сформулювати свої пропозиції у протоколі розбіжностей і направити їх перевізнику разом з договором у 10-денний термін. Перевізник зобов'язаний розглянути протокол розбіжностей відправника, у разі потреби - спільно з ним, і включити до договору всі прийняті пропозиції. У разі неповернення перевізнику підписаного і завіреного печатками проекту договору з додатками у 10-денний термін, договір набирає сили в редакції перевізника.

Відповідно до договору перевізник і вінтажовідправник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани із декадними плановими завданнями на перевезення вантажів. На перевезення вантажів автомобільним транспортом вінтажовідправник надає перевізнику при наявності договору заявку, а разі масових перевезень вантажів, особливо будівельних на місця будівництв, а також сільськогосподарських вантажів для їх переробки або у місця довгострокового зберігання, повинен до заявки додати також погоджений з перевізником графік виконання перевезень із зазначенням добового або середньодобового обсягу перевезень, а також початку і кінця роботи змін. Заявка подається перевізнику у строк, визначений договором. При цьому, за погодженням із перевізником вантажовідправник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки. Також перевізники можуть перевозити вантажі за разовим договором (п. 3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).