Мы ВКонтакте

Стаття 937. Форма договору зберігання

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Коментар:

Реальний договір зберігання, відповідно до частини 1 коментованої статті, укладається в усній формі, а у випадках, встановлених статтею 208 ЦК України, - у письмовій, натомість, будь-які консенсуальні договори зберігання повинні бути укладені у лише письмовій формі.

Недодержання сторонами письмової форми договору зберігання не має наслідком його недійсність, проте у разі розгляду судом спору щодо такого договору, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (див. коментар до ст. 218 ЦК України).

Згідно частини 1 коментованої статті, за відсутності оформлення домовленості сторін у єдиному документі вимога щодо письмової форми договору вважається дотриманою у разі наявності підписаного зберігачем документа, що підтверджує прийняття речі на зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відтак, додержання вимоги щодо форми договору не свідчить одночасно про досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, тобто про укладення договору.

До істотних умов будь-якого цивільно-правового договору ЦК України відносить умову про предмет договору та решту умов, що визначені істотними законом, сторонами, або є істотними внаслідок необхідності для договорів відповідного виду.

Більшість відносин зберігання, в яких зберігачем є професійний зберігач, належать до господарсько-правових, у зв'язку з чим учасники цих відносин зобов'язані додержуватись вимог, в тому числі, Господарського кодексу України. Останнім істотними умовами будь-якого господарського договору встановлено умови про предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, відсутність у підписаному зберігачем документі положень щодо предмета, ціни або строку дії договору зберігання свідчитиме про недосягнення сторонами договору згоди щодо його істотних умов, тобто про неукладеність договору зберігання з усіма відповідними правовими наслідками.

Вказані у частинах 2 і 3 коментованої статті обставини свідчать про те, що зберігач приступив до виконання власного зобов'язання зі зберігання прийнятої від поклажодавця речі, проте такі обставини не можуть вважатись укладенням договору зберігання у письмовій формі, а також не є підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору зберігання.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що договори зберігання, до яких законом встановлено вимогу щодо письмової форми, доцільно укладати у формі єдиного документа, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками сторін.

У разі недодержання письмової форми договору, що вимагається ЦК України, суд не візьме до уваги посилання сторін такого договору на свідчення свідків, проте це не позбавляє сторін можливості доводити факт укладення та умови вказаного договору іншими засобами доказування, зокрема, розписками, чеками, платіжними дорученнями, про що свідчить судова практика.1

____________

1 Ухвала Верховного Суду України від 23 серпня 2006 року у справі N 6-5784кс04.