Мы ВКонтакте

Стаття 979. Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Коментар:

В цивільному обороті, основаному на ринкових відносинах, страхування займає особливе місце. Зменшуючи можливі майнові втрати учасників, цей інститут є важливою правовою гарантією захисту їх інтересів. Законодавство визначає страхування - як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування"). Відносини страхування виникають на підставі укладення учасниками таких відносин договору страхування, визначення якого надається у коментованій статті.

Відповідно до наведеного визначення та інших положень ЦК України, договір страхування є реальним, оплатним та двостороннім. Реальний характер договору полягає в тому, що він, за загальним правилом, вважається укладеним з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (ст. 983). Разом з тим, ЦК дозволяє в договорі встановлювати інші умови набрання ним чинності, отже договір страхування може бути консенсуальним в разі прямої вказівки на це. Оплатність договору страхування означає те, що кожна із сторін договору зобов'язується надавати іншій стороні відповідне майнове (грошове) надання. Двосторонність договору страхування полягає у покладенні обов'язків на кожну із сторін.

В цілому боржником у страховому зобов'язанні є страховик, а кредитором - страхувальник. На практиці у страховиків виникають питання, чи може страховик сам застрахувати власне майно. Це було б непогано для страховиків з метою мінімізації оподаткування, але це неможливо, оскільки в такому страховому зобов'язанні кредитор та боржник будуть співпадати в одній особі, і зобов'язання має припинитися за правилами статті 606 ЦКУ.

Страхове зобов'язання може бути як окремим цивільним правовідношенням, так і доповнювати інші. ЦК України та інші закони містять ряд положень, відповідно до яких здійснення страхування є одним з обов'язків учасника правовідносин. Це стосується страхування предмета застави (ст. 581 ЦК, ст. 10 Закону "Про заставу", ст. 8 Закону "Про іпотеку"); страхування товару за договором купівлі-продажу (ст. 696 ЦК); страхування вантажів, пасажирів та багажу (ст. 927 ЦК) тощо.

Крім Цивільного кодексу України, нормативні положення, що стосуються відносин страхування, містяться також у Господарському кодексі України (§ 2 Глави 35), Законі України "Про страхування" та в ряді інших актів цивільного законодавства (напр. ст. ст. 239 - 276 Кодексу торговельного мореплавства України).

Не всі суспільні відносини, які підпадають під поняття страхування у власному розумінні цього слова, мають форму цивільних правовідносин та підпадають під дію Цивільного кодексу України. Наприклад, відносини по обов'язковому соціальному страхуванню, які по своїй суті є організаційно-правовою формою гарантованого державою соціального забезпечення, а не інститутом приватного права. Отже відносини соціального страхування регулюються не Цивільним кодексом, а Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 р. та спеціальним законодавством в сфері соціального страхування.