Мы ВКонтакте

Стаття 1107. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

2. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Коментар:

1. Підвищення ролі та значення інтелектуальної діяльності в сучасних умовах зумовили активне залучення результатів творчості до сфери цивільного обороту. Потреба у спрощенні механізмів впровадження досягнень науки у виробництві стала наслідком формування у межах ЦК України системи правових норм, спрямованих забезпечити договірне оформлення відносин по використанню та обігу об'єктів промислової власності. Різниця між правовим режимом власності та правом інтелектуальної власності, що проявляється в характері об'єктів, територіальній та часовій обмеженості, у змісті та способах захисту суб'єктивних прав спричинила створення законодавцем спеціальних договірних конструкцій розпорядження правами на нематеріальні блага, сформульованих у главі 75 ЦК України.

Розпорядження результатами інтелектуальної діяльності на відміну від розпорядження об'єктами права власності охоплює дві форми, що спрямовані на повну уступку та надання майнових прав на результати творчості. ЦК України також виділяє договори про надання прав на використання об'єкта інтелектуальної власності (ліцензія та ліцензійний договір ст. 1108 - 1111) та договори, спрямовані на передачу прав інтелектуальної власності (договір про передання виключних майнових прав ст. 1113). Тому незважаючи на те, що законодавець розширив предмет договорів купівлі-продажу, найму (оренди) та дарування за рахунок включення до нього не лише речей, а й майнових прав, слід зазначити, що майнові права інтелектуальної власності у силу спеціального договірного регулювання главою 75 ЦК України не можуть бути предметом таких правочинів.

2. Договори у сфері інтелектуальної власності за характером об'єкта традиційно поділяють на дві групи. До першої належать договори, що забезпечують розпорядження об'єктами авторського права та суміжних прав. Іншу групу формують договірні конструкції у сфері розпорядження правами промислової власності. Проте, законодавець, формулюючи положення глави 75 ЦК України, відійшов від даного підходу, закріпивши ряд універсальних договірних моделей, що застосовуються незалежно від характеру об'єкта інтелектуальної власності, та враховують, насамперед, особливості відповідної форми розпорядження майновими правами на результати творчості (надання права використання чи повну уступку майнових прав).

Незважаючи на існування у спеціальному законодавстві таких видів договорів, як авторські, ліцензійні та інші, слід констатувати поширення правил глави 75 ЦК України на всі випадки розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Тому конструкція ліцензійного договору, яка до набрання чинності ЦК України застосовувалася, насамперед, у сфері надання прав на використання об'єктів промислової власності, наразі придатна для опосередкування відносин по наданню прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо об'єктів авторського та суміжних прав.

Слід підкреслити, що правова охорона інтелектуальної власності поширюється також на об'єкти, які взагалі не допускають розпорядження чи можливість реалізації даного правомочності суттєво обмежена законом. Зокрема, майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування можуть передаватися іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ч. 2 ст. 490 ЦК України). Суб'єкт права на кваліфіковане зазначення походження товарів не має права видавати ліцензію на його використання іншим особам (ч. 7 ст. 17 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"). На наведені випадки норми глави 75 ЦК України не поширюються.

3. Крім глави 75 ЦК України, правове регулювання договорів щодо використання об'єктів інтелектуальної власності здійснюється рядом спеціальних законів (Закон України "Про авторське право і суміжні права", Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Закон України "Про охорону прав на промислові зразки", Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" тощо) та підзаконних правових документів (наприклад, Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі), затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 липня 2001 р. N 521).

Об'єктом договорів, передбачених главою 75 ЦК України, є результати інтелектуальної творчої діяльності, визначені у ст. 420 ЦК України. До них, зокрема, належать твори літератури, науки, мистецтва та інші об'єкти авторського права, виконання, фоно- та відеограми та інші об'єкти суміжних прав, а також визнані у встановленому порядку об'єкти промислової власності, тобто запатентовані винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, зареєстровані торговельні марки, сорти рослин та породи тварин, компонування інтегральних мікросхем тощо.

Предметом договорів у сфері інтелектуальної власності є майнові права інтелектуальної власності на твір, виконання, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку чи інший об'єкт. Предмет цих договорів може охоплювати передачу всього комплексу майнових прав на відповідний результат творчості чи засіб індивідуалізації (права на використання об'єкта, права дозволяти його використання іншим особам та перешкоджати неправомірному використанню, інших майнових прав інтелектуальної власності) чи надання лише права на використання об'єкта в обсязі і у межах, визначених договором.

Сторонами договорів, врегульованих главою 75, може бути будь-яка фізична чи юридична особа. У залежності від виду договору сторони можуть мати спеціальну назву: ліцензіар та ліцензіат - у ліцензійному договорі або творець та замовник - у договорі про створення за замовленням і використання об'єкта інтелектуальної власності. Проте незалежно від назви, однією з сторін зазначених договорів завжди є правоволоділець (автор, виконавець, винахідник, власник патенту чи свідоцтва або його правонаступники), а іншою набувач - особа, яка має намір отримати права інтелектуальної власності.

Чинне законодавство не містить будь-яких вікових обмежень щодо статусу фізичної особи - правоволодільця об'єкта промислової власності. Малолітні особи самостійно відповідно до ст. 31 ЦК України реалізують особисті немайнові права на результати творчості, однак розпоряджатися майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності такі особи можуть лише з моменту досягнення 14-річного віку. До цього віку майнові права та обов'язки неповнолітніх осіб у сфері інтелектуальної власності здійснюють їх батьки або опікуни.

4. Перша частина коментованої статті містить перелік договорів у сфері розпорядження майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності. До яких належать: ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Ліцензія є правом на використання об'єкта інтелектуальної власності, що може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного чи іншого цивільного-правового договору. Так, договір комісії може передбачати умову щодо використання прав інтелектуальної власності комітента, якщо це необхідно для реалізації об'єкта комісії. Ліцензія є правочином, що засвідчує намір ліцензіара надати повноваження на використання об'єкта інтелектуальної власності в обсязі, визначеному ліцензією.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ст. 1109 ЦК України). Загальні вимоги до змісту та істотних умов ліцензійного договору закріплені ст. ст. 1109 - 1111 ЦК України.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності містить зобов'язання однієї сторони (творця) створити у майбутньому об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності особа, що має виключні майнові права інтелектуальної власності здійснює їх передачу іншій стороні у повному обсязі чи частково відповідно до закону та на визначених договором умовах.

До останньої категорії договорів, позначених першою частиною ст. 1107 ЦК України, можна віднести, зокрема, договір комерційної концесії (глава 76 ЦК України), договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (глава 62 ЦК України), договір про розподіл прав на службові об'єкти інтелектуальної власності та інші. Переважна більшість з таких договорів отримала самостійне правове регулювання у нормах Цивільного кодексу та безпосередньо не пов'язана з положеннями глави 75 ЦК України.

5. Частина друга коментованої статті містить вимоги до форми договорів у сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Вони також уточнюються у ст. 1114 ЦК України. Такі договори повинні укладатися в обов'язковій письмовій формі, недодержання якої призводить до нікчемності договору, тобто договір не породжує жодних цивільних прав та обов'язків з моменту його укладання (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Законом встановлені винятки з даного правила, які стосуються розпорядження правами на об'єкти авторського права. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Крім обов'язкової письмової форми, закон містить ряд вимог, пов'язаних з державною реєстрацією договорів у сфері інтелектуальної власності, сформульованих у ст. 1114 ЦК України.