Мы ВКонтакте

Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Коментар:

В науці цивільного права завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно виділяється у спеціальний делікт, враховуючи особливості механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання.

Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під характеристику джерела підвищеної небезпеки, надану у коментованій статті. Відповідно під джерелом підвищеної небезпеки треба розуміти діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Отже для віднесення тої чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки треба, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її проводить, а також для інших осіб.

Підвищена небезпека в розумінні даної статті є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими проводиться діяльність, які обумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на даному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.

Перелік видів діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, який наводиться у частині 1 коментованої статті, є більш широким у порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. та Постановою Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди". Крім використання транспортних засобів, роботи промислових підприємств, будівництва, новий ЦК України відносить до джерел підвищеної небезпеки утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, використання, зберігання хімічних та радіоактивних речовин тощо. Однак перелік видів діяльності, які створюють підвищену небезпеку, не є вичерпним. Питання про те, чи є та чи інша діяльність джерелом підвищеної небезпеки, повинне вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з врахуванням висновків відповідних експертиз (технічної, радіаційної, хімічної тощо).

При цьому треба мати на увазі, що визнання тієї чи іншої діяльності джерелом підвищеної небезпеки нерідко залежить не тільки від якісних характеристик об'єкту, з яким така діяльність проводиться, але і з від його кількісних характеристик. Так киснева подушка, яка продається в аптеці, ніякої небезпеки для оточуючих не створює. Однак цього не можна сказати про кисневий газгольдер (сховище кисня).

Особливі правила ст. 1187 ЦК діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкту, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами ст. 1187 ЦК тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці.

Суб'єктом відповідальності за статтею, що коментується, є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених в законі.

Так, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкту (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самими володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він буде нести відповідальність за завдану шкоду.

Володілець небезпечного об'єкту не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за завдану шкоду, якщо транспортним засобом, механізмом та іншим небезпечним об'єктом неправомірно заволоділа інша особа (наприклад, при викраденні транспортного засобу). В цьому випадку відповідальність перед потерпілим за правилами коментованої статті буде нести особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом.

Разом з тим власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки також може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця). Наприклад, якщо особа не здійснювала належної охорони транспортного засобу або іншого об'єкту, залишила незакритими двері автомобіля тощо. В такому випадку до відповідальності притягуються як володілець джерела підвищеної небезпеки, так і особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом, у частці, яка визначається за рішенням суду з врахуванням обставин, що мають істотне значення (частина 4 статті, що коментується) - ступеня вини володільця об'єкта у недбалому ставленні до його зберігання, величини завданої шкоди, матеріального становища сторін тощо.

Частина 5 статті, що коментується, встановлює випадки звільнення особи від відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. До таких підстав відноситься завдання шкоди внаслідок: а) непереборної сили; б) умислу потерпілого.

Поняття непереборної сили розкривається у ч. 1 ст. 263 ЦК України, відповідно до якої непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Наявність умислу потерпілого означає свідоме бажання потерпілого отримати шкоду завдяки джерелу підвищеної небезпеки. Інші загальні підстави звільнення особи від відповідальності за завдану шкоду, в тому числі відсутність вини завдавача шкоди, не застосовуються, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки. Отже відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини.