Мы ВКонтакте

Стаття 1212. Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Коментар:

Коментована стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми коментованої статті мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. Наприклад, продавець надав покупцеві здачу в більшому розмірі, ніж потрібно, або передав неоплачений товар.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

До відсутності правової підстави коментована стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.

Друга частина коментованої статті передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо подає підроблені документи для отримання пільги або здійснює якісь інші неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Третя частина коментованої статті передбачає розповсюдження положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК. Встановивши такі положення, законодавець не надав визначення характеру такого додаткового застосування. Як мають застосовуватися норми коментованої статті до правовідносин із повернення виконаного за недійсним правочином або в разі витребування майна із чужого незаконного володіння: субсидіарно, альтернативно на вибір кредитора або завжди разом?

Судова практика на сьогодні іде таким шляхом, що, наприклад, для повернення набутого за недійсним правочином достатнім є подання відповідних позовів на підставі положення ст. 216 ЦК. Так само й у випадку, якщо пред'являється вимога про відшкодування шкоди, спір вирішується за правилами Глави 82 ЦК.

Разом з тим у випадках, коли на підставі положень спеціальних норм ЦК якісь вимоги задовольнити не можна, є підстава для застосування коментованої статті.

Так, наприклад, якщо майно, що підлягає поверненню у разі визнання правочину недійсним, виявилося пошкодженим або зменшилася його вартість, компенсація таких втрат може бути здійснена за правилами Глави 83 ЦК. Якщо за правилами ст. 387 ЦК подається віндикаційний позов про повернення майна із чужого незаконного володіння, то на підставі положень коментованої статті власник може вимагати стягнення доходів від користування річчю або відшкодування вартості речі в разі погіршення її якості під час незаконного володіння нею. Аналогічно можливо застосувати положення коментованої статті до ситуації, коли в разі завдання недоговірної шкоди заподіювач шкоди сам збагачується внаслідок вчинених дій (наприклад, в разі крадіжки майна і використання вкраденого майна з метою отримання прибутку тощо).

Отже, в цілому можна зробити висновок, що положення коментованої статті можуть застосовуватися до відносин, передбачених у частині третій, субсидіарно, якщо на підставі положень спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав.

Перелік ситуацій, при виникненні яких допускається застосування норм коментованої статті, не є вичерпним, отже, ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення (привласнення особою скарбу (ст. 343 ЦК) тощо.