Мы ВКонтакте

Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини

1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Коментар:

1. При визначенні обсягу спадщини слід виходити з презумпції того, що права та обов'язки, суб'єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов'язки є нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця. Перелік таких прав та обов'язків, зазначених у пунктах 1 - 5 цієї статті, є відкритим.

2. Передусім закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безперечною ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Таким є, наприклад, право на життя, на охорону здоров'я, на ім'я, право авторства тощо). Разом з тим деякі особисті немайнові права є тісно пов'язаними з майновими відносинами, і нерозривний зв'язок цих прав з суб'єктом не є настільки очевидним.

Наприклад, Закон "Про авторське право і суміжні права" до особистих прав автора відносить право авторства, право на ім'я, а також право на недоторканість твору (ст. 14). Право авторства і право автора на ім'я є невід'ємними від особи автора твору і не можуть належати іншій особі, крім самого автора, ні за його життя, ні після його смерті.

Складнішим є питання, чи переходить у спадщину право на недоторканість твору, яке полягає у наданій авторові твору правомочності вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (підпункт 4 пункту 1 ст. 14).

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону "Про авторське право і суміжні права" спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Із змісту цієї норми не зрозуміло, чи наділяються спадкоємці померлого автора цим правом в порядку спадкового наступництва або ж, навпаки, воно виникає на підставі прямої вказівки закону.

Очевидно, що правильним є висновок про неможливість успадкування цього права. Якби законодавець дійсно мав на увазі перехід права на недоторканість твору в порядку спадкового наступництва, то це знайшло б своє відображення у ч. 1 ст. 29, яка чітко регламентує обсяг авторських прав, що переходять у спадщину, і не було б потреби у конструюванні окремої норми, на кшталт сформульованої у ч. 2 ст. 29. Останню ж не можна розглядати як виняток із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 29, про перехід у спадщину лише майнових прав автора. Право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, про яке йдеться у ч. 2 ст. 29, з'являється у спадкоємців не на підставі спадкового правонаступництва, а надається їм вперше спеціальною нормою закону з метою захисту немайнових прав померлого автора.

Закон "Про авторське право і суміжні права" містить загальне правило про те, що у спадщину переходять майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, а особисті (немайнові) права не входять до її складу (ч. 1 ст. 29). Таким чином, Закон дає негативну відповідь питання, чи переходять до спадкоємців померлого автора твору науки, літератури, мистецтва належні йому немайнові права.

Хоча аналіз чинного законодавства з питань авторських правовідносин і свідчить про те, що особисті немайнові права автора не успадковуються, на наш погляд, все ж варто припустити можливість спадкового наступництва таких прав. До такого висновку спонукає, перш за все, умовність критеріїв поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові. Будь-яке право, що належить авторові, може мати своєю метою охорону як майнових, так і особистих інтересів автора. Такі права, як право вважатися автором твору, право на ім'я і право на недоторканість твору є настільки тісно пов'язаними з особистістю автора, що не можуть бути ним відчужені за життя і не можуть переходити до спадкоємців після його смерті. Хоча у спадкоємців автора у зв'язку з його смертю і виникають повноваження щодо захисту цих прав, але зміст правомочностей спадкоємців є вужчим, ніж обсяг прав самого автора, оскільки до них не переходять безпосередньо права автора, а з'являється лише право на їх захист.

Великою мірою умовність поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові підтверджується тим, що деякі права, віднесені чинним законодавством до майнових, можуть тією ж мірою вважатися і особистими правами автора. Такими є, наприклад, право на відтворення, право на публічне виконання та публічне сповіщення, право переробки, адаптації, аранжування та внесення інших подібних змін до твору. Стосовно останнього в літературі була цілком справедливо висловлена думка, що хоча спадкове наступництво цього права і відбувається в складі інших майнових прав автора, але по суті у спадщину переходять особисті правомочності автора, а це, в свою чергу, фактично призводить до того, що спадкоємці одержують право самостійно змінити авторський твір за формою і за змістом, що суперечить інтересам охорони прав автора (Заіка Ю. О., Співак В. М. Право власності. Спадкове право. Навчальний посібник. - К.: "Наукова думка", 2000. - С. 89 - 90).

Варто звернути увагу на те, що Закон "Про авторське право і суміжні права" у редакції від 23 грудня 1993 р. до числа особистих прав автора, які не могли бути об'єктом спадкування, зараховував також і право на обнародування твору. Водночас серед сукупності майнових авторських прав цей Закон виділяв право автора дозволяти або забороняти відтворення творів, їх публічне виконання, сповіщення і показ, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників творів. Але і право на обнародування твору, тобто на випуск твору в світ, здійснюється переважно шляхом його відтворення, розповсюдження або за допомогою будь-якого з інших перелічених способів. Відповідно, право на обнародування за своєю правовою природою не є позбавленим майнового змісту, оскільки воно покликане охороняти не лише особисті, але й майнові інтереси автора, що виявляється, наприклад, у праві на одержання авторської винагороди у зв'язку з опублікуванням твору.

Викладене дає підстави для висновку, що право на обнародування, будучи віднесеним до немайнових прав автора, тим не менш мало майновий зміст і тому включалося до складу спадщини.

Додатковим аргументом на користь викладеної позиції може бути те, що ст. 14 Закону "Про авторське право і суміжні права" не містить вичерпного переліку особистих (немайнових) прав, адже інші норми цього Закону дають підстави припустити існування й інших особистих прав автора, зокрема, права на одержання авторського свідоцтва. Це право, не будучи реалізованим автором, переходить до його спадкоємців.

ЦК України не визначає юридичної долі обов'язків, які мають немайновий зміст. Оскільки закон прямо забороняє спадкування особистих немайнових прав, можна припустити аналогічне і стосовно особистих немайнових обов'язків. Водночас не можна не відзначити, що заповідач поряд із призначенням спадкоємців і розподілом між ними матеріальних благ вправі також включати до заповіту розпорядження особистого характеру (абзац четвертий п. 160 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

3. Право на участь у товариствах за ч. 1 ст. 100 ЦК є особистим немайновим правом, а тому з огляду на норму пункту першого ч. 1 ст. 1219 ЦК не є об'єктом спадкування. Разом з тим права, що випливають з участі особи у товаристві, можуть бути предметом їх передачі іншому суб'єкту за життя учасника товариства і можуть виникати у його спадкоємців після його смерті.

З урахуванням особливостей деяких прав та обов'язків, що набуваються особою в процесі здійснення господарської діяльності, а також з метою забезпечення законних прав інших учасників цивільного обороту, в новому законодавстві існують норми, що встановлюють особливості спадкування окремих видів майна. Стосовно певних видів майна, набутих спадкодавцем в процесі здійснення ним господарської діяльності, вказані особливості полягають у тому, що до складу спадщини включаються не самі права та обов'язки, носієм яких був померлий, а інші права, які за умови здійснення їх спадкоємцями слугуватимуть підставою придбання ними тих прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві. Причому реалізація цих прав залежить не лише від бажання самого спадкоємця, але й від волі інших осіб, причетних до господарської діяльності товариства (див. коментар до ст. 1216 ЦК України).

На відміну від товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю, повного і командитного товариства, де їхні учасники мають зобов'язальні права на частку у майні товариства (право вимоги її при ліквідації товариства, у разі виходу учасника зі складу товариства), в акціонерних товариствах їх учасникові (акціонерові) належить право власності на акцію, як документ, що підтверджує членство цієї особи в акціонерному товаристві. Отже, обов'язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціонера є придбання ним права власності на акцію.

4. До складу спадщини не включається право на відшкодування шкоди, завданої спадкодавцеві каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Водночас, як випливає із змісту ст. 1231 ЦК, до спадкоємців переходять зобов'язання спадкодавця не договірного характеру (див. коментар до цієї статті).

5. Право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім'ї, бажаючих їх отримати. В такому разі ст. 1227 ЦК України встановлює, що право вимагати виплати таких сум входить до складу спадщини.

6. Згідно ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. З цієї норми можна зробити висновок про те, що за загальним правилом смерть однієї із сторін зобов'язання не тягне за собою припинення зобов'язання. В якості прикладу зі смертю його сторін можна назвати припинення договору доручення внаслідок смерті довірителя або повіреного (пункт 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК України).

7. Перелік прав та обов'язків, які не входять до складу спадщини, є невичерпним. До нього можна зарахувати права та обов'язки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК УРСР, права та обов'язки сторін за спадковим договором (глава 90 ЦК), право на отримання приватизаційних паперів, неодержаних спадкодавцем (ч. 4 ст. 2 Закону "Про приватизаційні папери"). Керуючись принципом свободи договору (ст. 3, 6, 627 ЦК) сторони мають право встановити, що договір припиняється, а права та обов'язки, що виникли у зв'язку з його укладенням та виконанням, до спадкоємців сторін не переходять.