Мы ВКонтакте

Стаття 1226. Спадкування частки у праві спільної сумісної власності

1. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

2. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Коментар:

1. ЦК вперше в історії вітчизняного законодавства визначив особливості правового регулювання спадкування частки у праві спільної сумісної власності.

За змістом ст. ст. 355 та 368 ЦК України правом спільної сумісної власності є право власності двох або більше осіб (співвласників) на майно без визначення часток кожного з них у праві власності. Підставами встановлення правового режиму спільної сумісної власності можуть бути, зокрема, наступні юридичні факти: укладення шлюбу - щодо майна, набутого під час шлюбу, за винятками, визначеними СК України (ч. 3 ст. 368 ЦК України, глава 8 СК України); ведення спільної праці, в результаті якої майно набуте за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором (ч. 4 ст. 368 ЦК України); передача майна у спільну сумісну власність наймача та членів його сім'ї в процесі приватизації державного житлового фонду (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду").

Частка померлого учасника спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах і може переходити як до спадкоємців за заповітом, так і до спадкоємців за законом. Якщо хтось із спадкоємців одночасно виступає співвласником спільного майна, це не дає йому жодних переваг при спадкуванні. Водночас такий спадкоємець-співвласник при розподілі спадщини має переважне перед іншими спадкоємцями право на виділ його у натурі майна у межах його спадкової частки, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 1279 ЦК України).

2. Учасникові права спільної власності надається можливість заповідати свою частку до її визначення та виділення в натурі. Зазначене право повною мірою узгоджується з правом заповідача на свій розсуд визначати обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦК України). Якщо за життя такого заповідача буде здійснено виділ частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, ч. 2 ст. 370 ЦК України встановлює презумпцію рівності часток співвласників. Інший розмір часток може бути встановлений домовленістю між ними, законом або судовим рішенням. Оскільки склад спадщини згідно ст. 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, до спадкоємця перейде частка у спільній власності спадкодавця в тому обсязі, в якому вона існує на цей момент.

Особливості спадкування частки у спільній сумісній власності визначені також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідно до пункту 224 Інструкції нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Якщо у спільному майні подружжя правовстановлювальний документ на таке майно оформлений на того із подружжя, що є живим, нотаріус вимагає його (її) письмову згоду на виділ на ім'я померлого його частки в спільному майні.

3. Слід звернути увагу на певну некоректність формулювань ч. 2 ст. 1226 ЦК та норми пункту 224 Інструкції. За змістом цих норм учасник спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу, а після смерті учасника спільної сумісної власності свідоцтво про право на спадщину видається лише після виділу або визначення частки померлого у спільному майні. Проте визначення частки та виділ її в натурі є різними за юридичними наслідками юридичними діями. Визначення частки передбачає встановлення ідеальної (арифметичної) частки у праві на спільне майно, а той час як виділ передбачає отримання учасником, який виділяється, певного майна із складу спільного у натурі та (або) грошової компенсації і тягне за собою припинення права спільної власності для того учасника, який виділився. Відтак, цілком зрозуміло, що заповідач має право розпорядитися своє часткою до її виділу, оскільки після здійснення виділу він перестає бути співвласником і розпоряджається майном вже не як часткою у спільному майні, а за правилами про розпорядження індивідуальною власністю. Так само недоцільно вести мову про необхідність виділу частки до видачі свідоцтва, оскільки виділ відбувається або на підставі договору, укладеного між усіма співвласниками, незалежно від того, чи є вони водночас спадкоємцями, або на підставі судового рішення (ст. ст. 370, 364 ЦК). Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки.

Таким чином, у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власності передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об'єктом спадкування. Проте не усі співвласники мають право у безспірному нотаріальному порядку оформити свідоцтво про право на частку. Таким правом з усіх можливих учасників спільної сумісної власності згідно Закону "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наділений лише другий з подружжя. Для цього нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою другого з подружжя, який пережив, видає свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя за правилами ст. 71 Закону "Про нотаріат".

Разом з тим видачі нотаріусом свідоцтва про частку в спільному майні за заявою інших учасників спільної сумісної власності законодавство не передбачає, відтак слід припустити, що для успадкування частки у спільній сумісній власності після смерті іншого учасника спільної сумісної власності, крім подружжя, справа про визначення належної йому частки вирішуватиметься в суді.