Мы ВКонтакте

Стаття 1234. Право на заповіт

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Коментар:

1. Право фізичної особи на складання, зміну або скасування заповіту входить до змісту її цивільної правоздатності (ст. ст. 25, 26 ЦК) і одним з найбільш важливих її проявів.

Правом на заповіт за цієї статтею наділена особа, яка має повну цивільну дієздатність. Дана стаття не пов'язує набуття права на заповіт з віком спадкодавця, тому фізична особа має можливість скласти заповіт, внести до нього зміни та доповнення, скасувати заповіт, навіть якщо вона є неповнолітньою, проте повна цивільна дієздатність для неї виникла у зв'язку із вступом даної особи в шлюб або шляхом надання її в силу положень ст. 35 ЦК.

Таким чином, повна цивільна дієздатність фізичної особи може підтверджуватись: паспортом заповідача; свідоцтвом про шлюб, відміткою про шлюб у паспорті; записом про те, що дана особа є матір'ю або батьком дитини, у свідоцтві про народження дитини; рішенням органів опіки та піклування про надання повної цивільної дієздатності; свідоцтвом про право на заняття підприємницькою діяльністю, виданим неповнолітній фізичній особі; рішенням суду про надання повної цивільної дієздатності.

Однією з центральним практичних проблем посвідчення заповітів (як і інших правочинів) є відсутність у нотаріуса можливості встановити обсяг цивільної дієздатності повнолітньої фізичної особи. Проблема викликана відсутністю уніфікованого реєстру судових рішень про визнання осіб недієздатними та обмежено дієздатними. Відтак, навіть нотаріальне посвідчення заповіту аж ніяк не гарантує неможливості визнання його в подальшому недійсним внаслідок укладення його особою з недостатнім обсягом цивільної дієздатності.

2. Подальшим продовженням положень ст. 1233 ЦК, які визначають особистий характер заповідального розпорядження, є ч. 2 ст. 1234 ЦК про те, що право на заповіт здійснюється тільки особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. Оскільки термін "право на заповіт" є широким і охоплює не лише складання заповіту, але і внесення до нього змін та доповнень, а також скасування заповіту, то і вимоги щодо особистого характеру заповіту стосуються як укладення, так і змін або скасування заповіту.

Заборону представникам брати участь у цивільних відносинах щодо вчинення заповіту не слід ототожнювати з підписанням заповіту замість заповідача іншою особою - рукоприкладачем. Така особа залучається нотаріусом для підписання заповіту внаслідок хвороби або фізичної вади заповідача, які перешкоджають йому підписати заповіт особисто (ч. 4 ст. 207 ЦК). Рукоприкладач не вважається представником, оскільки безпосередньо заповіт від імені іншої особи не укладає, а лише вчиняє дію фактичного характеру, яка є необхідною для набрання ним чинності.