Мы ВКонтакте

Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Коментар:

1. Центральним змістом розпоряджень заповідача є призначення спадкоємців. Заповідач має право призначити спадкоємцями за заповітом фізичну, юридичну особу, державу, територіальну громаду, Автономну Республіку Крим, іноземну державу та будь-яких інших учасників цивільно-правових відносин (ст. 2 ЦК України). При цьому заповідач може призначити спадкоємців у будь-якому поєднанні. Наприклад, заповіт може передбачати, що одна частина спадкового майна перейде до фізичної особи, а інша - до держави та юридичної особи.

Якщо заповідач має намір призначити спадкоємцем фізичну особу, він не зобов'язаний керуватися наявністю у цієї особи зв'язків споріднення, шлюбу або утримання з ним. Іншими словами, заповідач може призначити спадкоємцем як особу, яка входить до наступної черги спадкоємців за законом, навіть за умови існування спадкоємців попередньої черги (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК України), так і особу, яка взагалі не входить до жодної з п'яти черг спадкоємців за законом, і такий заповіт буде дійсним. В цьому виявляється один із аспектів фундаментального принципу спадкового права - принципу свободи заповіту.

2. Поряд з правом призначати спадкоємців заповідач має можливість позбавити одного, кількох або усіх спадкоємців з числа потенційних спадкоємців за законом права на спадщину. Причина позбавлення спадкоємця права на спадкування може зазначатися або не зазначатися у заповіті, проте навіть у випадку вказання цієї причини спадкоємець, позбавлений права на спадкування, не може вимагати визнання розпорядження про позбавлення недійним на тій підставі, що причина, вказана в заповіті, не відповідає дійсності.

Таким чином, право заповідача на позбавлення спадкоємців є абсолютним цивільним правом, яке не залежить від жодних умов. Єдиною категорією спадкоємців, на користь яких спадщина відкриється навіть у разі позбавлення їх права на спадкування, є "необхідні" спадкоємці, які мають право на спадкування за обов'язковою часткою (ст. 1241 ЦК).

3. Позбавлення спадкоємців спадщини слід відрізняти від усунення спадкоємців від права на спадкування. Усунення спадкоємця від права на спадкування і позбавлення спадкоємця права на спадкування, хоча і мають спільну мету - відлучення спадкоємця від спадкування, проте є двома різними інститутами спадкового права.

Якщо єдиною підставою позбавлення права на спадкування визнається волевиявлення спадкодавця, визначене у заповіті, то для усунення спадкоємця від права на спадкування необхідно, щоб настали юридичні факти, вказані у частинах 1 - 5 ст. 1224 ЦК України. Волевиявлення спадкодавця щодо усунення спадкоємця не вимагається. Навпаки, в одному випадку він за своїм бажанням може сприяти спадкоємцеві бути закликаним до спадкування, незважаючи на наявність прямої підстави для усунення (абзац другий ч. 1 ст. 1224 ЦК). Отже, потенційний спадкоємець може бути позбавлений права на спадкування винятково шляхом вказівки про це у заповіті, тобто за волею спадкодавця-заповідача, а усунений - автоматично при настанні вказаних у законі юридичних фактів, тобто винятково на підставі закону.

Крім того, оскільки інститутом обов'язкової частки обмежується свобода заповідальних розпоряджень, а відповідні спадкоємці одержують право на спадкування незалежно від змісту заповіту (ч. 1 ст. 1241 ЦК), спадкодавець не може позбавити права на спадкування спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині (ч. 3 ст. 1235 ЦК). Іншими словами, навіть якщо вказівка про позбавлення "обов'язкового" спадкоємця у заповіті існує, в цій частині заповіт є недійним і дана особа одержить право на спадкування. Водночас інститут усунення від спадкування виступає своєрідним цивільно-правовим "покаранням" правопорушника і містить імперативні правила, які поширюються на усіх потенційних спадкоємців. З цього випливає, що положення ст. 1224 ЦК поширюються і на осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ч. 6 ст. 1224 ЦК).

4. Вельми важливим на сьогодні практичним питанням є питання про можливість складання заповітів, які не містять призначення спадкоємців, а складаються лише з розпоряджень, спрямованих на позбавлення права на спадкування. На наш погляд, складання таких заповітів слід допустити, оскільки незважаючи на відсутність призначення спадкоємця, позбавлення когось із потенційних спадкоємців за законом права на спадкування означає, що спадщина відкриється на користь інших спадкоємців. Таким чином, вказівку про позбавлення права на спадкування можна розглядати як таку, що заснована на волі заповідача, який тим самим сприяє закликанню до спадкування інших спадкоємців, крім позбавлених.

Разом з тим слід мати на увазі, що у випадку, коли заповіт містить розпорядження не про призначення, а про позбавлення права на спадкування, до його тексту не можуть бути включені інші розпорядження, крім позбавлення (зокрема, заповідальний відказ, покладання, встановлення сервітуту, вчинення дій немайнового характеру), адже виконання таких розпоряджень покладається на спадкоємця за заповітом, який в даному випадку відсутній.

5. Частиною третьою коментованої статті передбачається, що чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначається на час відкриття спадщини, тобто на день смерті спадкодавця (ч. 2 ст. 1220 ЦК). Наприклад, якщо спадкодавець у заповіті зазначив про позбавлення права на спадкування свого сина, який на час смерті спадкодавця став інвалідом, тобто непрацездатним, то умова про позбавлення обов'язкового спадкоємця права на спадкування юридичної сили не матиме, а даний спадкоємець закликатиметься до спадкування.

6. Позбавлення права на спадкування стосується персонально лише того спадкоємця або спадкоємців, про яких є відповідні вказівки у заповіті. Заповідач не має права вказувати про перенесення юридичної дії позбавлення на спадкоємців особи, яка була позбавлена права на спадкування у разі "відпадіння" останньої зі складу спадкових відносин за аналогією з підпризначенням спадкоємця за ст. 1244 ЦК.

Відтак, у разі смерті особи, позбавленої права на спадкування, до смерті заповідача, низхідні такої особи за наявності підстав можуть бути закликані до спадкування. Якщо особа, позбавлена спадкування, є живою на час відкриття спадщини, вона не закликається до спадкування, і, відповідно, відсутнє право на прийняття спадщини, яке потенційно могло б перейти до її власних спадкоємців у разі смерті такої особи до закінчення строку для прийняття спадщини (ст. 1276 ЦК).