Мы ВКонтакте

Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині

1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Коментар:

1. Коментована стаття присвячена правовому регулювання інституту обов'язкової частки у спадщині, який призначений для задоволення матеріальних інтересів окремих осіб - найближчих родичів спадкодавця і має на меті звуження свободи заповіту.

Сутність права на обов'язкову частку полягає в тому, що на користь осіб, визначений у ч. 1 ст. 1241 ЦК, відкривається спадщина у вигляді половини від тієї частки, право на яку б належало їм при спадкуванні за законом, незалежно від того, яким є зміст заповіту.

Суб'єктами права на обов'язкову частку виступають:

1) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця. Оскільки за ч. 1 ст. 1260 ЦК у разі спадкування за законом усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням, а з кровними батьками усиновлений втрачає правовий зв'язок і не спадкує за законом після їхньої смерті (абзац перший ч. 2 ст. 1260 ЦК), право на обов'язкову частку виникає також у осіб, які були усиновлені спадкодавцем на час відкриття спадщини, за умови їх малоліття, неповноліття або непрацездатності.

Якщо діти є малолітніми або неповнолітніми, саме ці факти дають підставу їм закликатися до спадкування. Тому навіть у випадку, коли неповнолітній наділений повною цивільною дієздатністю (ст. ст. 34 - 35 ЦК), це не позбавляє його права на обов'язкову частку у спадщині;

2) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

3) непрацездатні батьки спадкодавця. При цьому право на обов'язкову частку у спадщині має окремо кожен з непрацездатних батьків спадкодавця.

До непрацездатних осіб відносяться: а) особи, які досягли віку - жінки - 55 років, чоловіки - 60 років, тобто віку, який дає їм підставу для одержання пенсії за віком, незалежно від того, чи продовжують вони працювати; б) інваліди I, II та III груп.

Здатність особи спадкувати за обов'язковою часткою визначається на час відкриття спадщини. Тому якщо заповіт, наприклад, складений на користь сторонньої особи під час відсутності у потенційних спадкоємців права на обов'язкову частку, а на час смерті заповідача з'ясувалося, що серед спадкоємців є батько спадкодавця, який на той час став непрацездатним, він має право на спадкування як обов'язковий спадкоємець і у разі прийняття ним спадщини заповіт у відповідній частині є недійсним.

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, визначений ст. 1241 ЦК, є вичерпним і не підлягає розширювальному тлумаченню. Інші особи, зокрема онуки спадкодавця, до цього переліку не входять, а відтак права на спадкування за обов'язковою часткою не мають.

2. Частина 1 ст. 1241 ЦК передбачає, що вищезазначені особи "спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом". Ця норма є однією з найбільш суперечливих у чинному спадковому законодавстві, а тому вимагає відповідного коментування. Передусім, термін "спадкують" не є точним у відношенні права обов'язкових спадкоємців. Останні хоча і складають особливу групу спадкоємців, оскільки на їх користь спадщина відкривається всупереч волі заповідача, проте є звичайними спадкоємцями з огляду на підстави набуття права на спадщину. Спадщина, яка відкрилася на користь обов'язкового спадкоємця, не переходить до нього автоматично. Такий спадкоємець, як і будь-який інший, для придбання права на спадщину зобов'язаний її прийняти встановленими законом способами і у належні строки (ст. ст. 1268 - 1270 ЦК).

3. При розрахунку обов'язкової частки у спадщині слід виходити з того, що розмір усієї спадщини береться за одиницю, а частка спадкоємця за законом визначається шляхом поділу усієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, тобто тих, на користь яких відкрилася спадщина. Таким чином, якщо, наприклад, після відкриття спадщини виявилося, що спадкодавець склав заповіт на усе майно на особу, яка не входить до числа спадкоємців за законом, а потенційними спадкоємцями за законом є дві особи, одна з яких має право на обов'язкову частку, розмір частки у спадщині обов'язкового спадкоємця дорівнює 1/4 (1/2 від 1/2), а спадкоємець за заповітом, відповідно, отримає 3/4 спадщини.

При вирахуванні розміру обов'язкової частки припускається, що заповіту взагалі немає, а відтак враховуються частки усіх без винятку спадкоємців, закликаних до спадкування за законом, тобто тих, які були в живих на час відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК). При цьому наступне "відпадіння" таких спадкоємців зі складу спадкових відносин (смерть, відмова від прийняття спадщини - якщо не уся спадщина була охоплена заповітом, усунення від права на спадкування, неможливість прийняття спадщини у зв'язку з позбавленням їх права на спадкування) жодним чином не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки. Головне, щоб на час відкриття спадщини ці особи були живими і вони входили до відповідної черги спадкоємців за законом (ст. ст. 1261 - 1265 ЦК), в тому числі мали право на спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК). Так само не впливає на порядок вирахування обов'язкової частки і наступне приєднання до кола спадкоємців за законом інших спадкоємців в разі зміни черговості одержання права на спадкування (ст. 1259). Таким чином, коло спадкоємців за законом встановлюється на час відкриття спадщини.

4. Значно більш складним уявляється тлумачення положення, відповідно до якого особи, які мають право на спадкування за обов'язковою часткою, спадкують "незалежно від змісту заповіту".

Словосполучення "незалежно від змісту заповіту" може означати, що спадкоємець за обов'язковою часткою набуває таке право спадкування у випадках:

1) якщо обов'язковому спадкоємцеві нічого не заповідано, а заповіт складено на сторонню особу і на усе майно. В такому випадку очевидно, що спадкоємець за обов'язковою часткою отримує половину від своєї законної частки;

2) якщо обов'язковому спадкоємцеві нічого не заповідано, а заповіт складено на сторонню особу, проте не на усе, а на частину спадкового майна. В такому разі спадщина, яка не охоплена заповітом, відкривається на користь спадкоємців за законом. Проте обов'язковий спадкоємець також належить до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК). І те, що він має право на спадкування за обов'язковою часткою, не означає, що він позбавляється права на спадкування за законом у першій черзі. Водночас спадкування і за обов'язковою часткою, і за законом в першій черзі може призводити до того, що воля заповідача буде істотно звужена або взагалі недотримана. Наприклад, у разі коли 1/2 частка у спадщині була заповідана сторонній особі, на іншу 1/2 відкривається спадщина за законом. Якщо припустити, що обов'язковий спадкоємець є єдиним, хто мав право на спадкування за законом, розмір обов'язкової частки складатиме також 1/2 (1/2 від 1). Сумування спадкових часток спадкоємця за обов'язковою часткою і за законом (1/2 плюс 1/2) призводить до того, що такий спадкоємець отримує усю спадщину.

Звичайно, таке тлумачення суперечить правам спадкоємця за заповітом та охороні інтересів померлого заповідача. Тому зустрічається й інше тлумачення, яке полягає в тому, що спадкоємець, який має право на спадкування і за обов'язковою часткою, і за законом в першій черзі, має альтернативу: або він спадкує як обов'язковий спадкоємець, або за черговістю спадкування за законом.

Зрозуміла і складність тлумачення даної норми, оскільки право на спадкування за обов'язковою часткою виникає нібито і незалежно від змісту заповіту, тобто завжди, яким би не був зміст заповіту, а з іншої сторони, спадкоємець за обов'язковою часткою успадковує половину частки, яка належала б йому при спадкуванні за законом. Це дозволяє зробити припущення, що у разі відкриття спадщини на користь обов'язкового спадкоємця також і за законом у першій черзі обов'язкова частка має застосовуватись, тільки якщо законна частка є меншою, ніж обов'язкова;

3) якщо заповіт складно повністю або частково на користь особи, яка водночас має право на спадкування за обов'язковою часткою. Виходячи із змісту норми, яка встановлює "спадкування незалежно від змісту заповіту", можна зробити висновок про те, що спадкоємець має право успадкувати частину спадщини за заповітом, а частину - за обов'язковою часткою (в майбутньому це може бути доцільним через бажання спадкоємця мінімізувати витрати щодо оподаткування спадщини, адже в деяких правопорядках обов'язковий спадкоємець звільняється від оподаткування або оподатковується за ставкою, нижчою від встановленої для спадкоємців за заповітом).

Однак при такому тлумаченні не досягається результативна дія норми ст. 1241 ЦК, яка має на меті матеріальне забезпечення обов'язкового спадкоємця саме через те, що він не має права на спадкування за заповітом.

Виходячи з того, що редакція абзацу першого ч. 1 ст. 1241 ЦК не дозволяє зробити однозначного висновку про те, чи має право обов'язковий спадкоємець спадкувати також і за законом в першій черзі, а також про те, чи існує право на обов'язкову частку у випадку складання заповіту на його користь, а якщо існує - то в якому обсязі, іншим спадкоємцям надано право звертатися до суду про зменшення частки у спадщині обов'язкового спадкоємця. Підставою для задоволення позову вважатиметься наявність у обов'язкового спадкоємця права на спадкування цієї ж спадщини за законом або за заповітом.

Крім того, позов може бути обґрунтований існуванням негативних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем та іншими обставинами, які мають істотне значення (абзац другий ч. 1 ст. 1241 ЦК).

5. Частина друга коментованої статті, на наш погляд, розрахована якраз на випадки судового розгляду спору з приводу зменшення обов'язкової частки у спадщині, адже перелік конкретних видів майна, які включаються у спадкову частку обов'язкового спадкоємця, може бути реально встановлений тільки тоді, коли спадкоємці, закликані до спадкування, прийняли спадщину. Дана норма не може діяти в той період, коли спадщина тільки відкрилася, адже в даний момент можна лише передбачати, яке майно перейде до кожного зі спадкоємців. Окремо варто підкреслити, що ч. 2 ст. 1241 ЦК до обов'язкової частки у спадщині відносить також вартість заповідального відказу, встановленого на користь обов'язкового спадкоємця.

6. Обов'язковий спадкоємець може бути обтяжений виконанням певних обов'язків зі складу спадщини - заповідальний відказ, покладання, сервітут тощо - лише в межах тієї частки спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку (ч. 3 ст. 1241 ЦК). Слід звернути увагу на суперечність даної норми попередній частині цієї статті, яка, навпаки, зараховує вартість заповідального відказу до обов'язкової частки.

7. Право на обов'язкову частку належить визначеним у законі особам, а тому є таким, що нерозривно пов'язане з його суб'єктом. Водночас закон не встановлює заборони щодо відмови від прийняття обов'язкової частки на користь іншої особи. Для обґрунтування такої неможливості за аналогією судам слід використовувати норму ч. 1 ст. 1276 ЦК, яка забороняє перехід права на обов'язкову частку за спадковою трансмісією.

8. Якщо спадкоємець має право на прийняття спадщини і за обов'язковою часткою, і за законом в першій черзі, прийняття ним спадщини за однією з цих підстав означає прийняття спадщини за обома підставами. Із змісту ст. 1241 ЦК чітко випливає, що обов'язкова частка є інститутом, який встановлений законодавцем для обмеження свободи заповіту. Отже, спадкування за обов'язковою часткою - це різновид спадкування за законом. Оскільки ст. 1217 при визначенні видів спадкування посилається тільки на спадкування за заповітом і за законом, спадкування за обов'язковою часткою не є особливими різновидом спадкування, на який би поширювались спеціальні правила. Прийняття спадщини "обов'язковими" спадкоємцями, поділ майна між ними та оформлення спадкових прав відбувається за правилами, аналогічними для інших спадкоємців.

Таким чином, оскільки спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину (абзац перший пункту 208 Інструкції), якщо спадкоємець прийняв спадщину за законом, він тим самим вже реалізував і право на прийняття обов'язкової частки у спадщині і не може відмовитись від цього права, і навпаки, спадкоємець, який прийняв спадщину за обов'язковою часткою, прийняв її і законом в першій черзі.