Мы ВКонтакте

Стаття 1272. Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини

1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Коментар:

1. Строк для прийняття спадщини є строком спеціальним, протягом якого існує саме право на спадщину. Тому пропуск цього строку позбавляє спадкоємця права вимагати повернення майна, що перейшло до інших спадкоємців, або права на відшкодування вартості цього майна.

Разом з тим статус спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, не є тотожним статусу спадкоємця, який відмовився від прийняття спадщини на підставі ст. ст. 1273 - 1275 ЦК. Якщо спадкоємець подав заяву про відмову від прийняття спадщини і таку заяву не відкликав на момент завершення строку для прийняття спадщини, він вже остаточно, раз і назавжди позбавляється статусу спадкоємця і не має навіть теоретичної можливості прийняти спадщину. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, проте не відмовився від прийняття спадщини має можливість вступити у спадкові відносини згідно з правилами, передбаченими частинами 2 - 3 цієї статті. Аналізуючи положення цієї даних норм, можна виділити два способи продовження строку для прийняття спадщини - позасудовий і судовий.

Позасудовий порядок прийняття спадщини після пропущення строку застосовується за наявності згоди на це усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину (абзац другий пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

3. Судовий порядок продовження даного строку застосовується у випадках, коли інші спадкоємці, які прийняли спадщину, або хоча б один із них, заперечують проти вступу у спадщину особи, що пропустила вказаний строк; якщо спадщина перейшла до територіальної громади і немає інших спадкоємців; або усі спадкоємці, крім позивача, відмовилися від спадщини.

Підставою для прийняття судом рішення про визначення спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, є визнання причин пропуску строку на прийняття спадщини поважними.

Узагальнення судової практики розгляду судами справ про надання спадкоємцеві додаткового строку для прийняття спадщини свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Не вважаються поважними наступні причини пропуску строку для прийняття спадщини: 1) юридична неграмотність та необізнаність спадкоємців про правила ст. ст. 1268 - 1269 ЦК; 2) подання заяви про прийняття спадщини за місцем проживання спадкоємця, а не за місцем її відкриття; 3) відсутність можливості вчасно звернутися до держнотконтори з причин великої черги до нотаріуса; 4) хвороба членів сім'ї спадкоємців; 5) надмірна заклопотаність на роботі; 6) тяжкий матеріальний стан спадкоємців тощо.

Водночас наведені причини є орієнтовними і оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

4. Питання про надання спадкоємцеві додаткового строку для прийняття спадщини згідно частини третьої коментованої статті вирішується в позовному порядку. Дана норма є логічним продовженням позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеною у пункті 3 постанови "Про практику розгляду судами справ про спадкування", відповідно до якої "заяви по спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку на прийняття спадщини, розглядаються за правилами позовного провадження".

Відповідачами за такими позовами, як правило, виступають інші спадкоємці, а якщо їх немає - органи місцевого самоврядування (місцеві ради, їх виконавчі комітети), місцеві державні адміністрації, нотаріальні контори.

Слід відзначити, що при розгляді справ про надання додаткового строку для прийняття спадщини судом застосовуються інші, порівняно із поновленням строку позовної давності, підстави для визнання причин пропуску цього строку поважними. Якщо заява про поновлення строку позовної давності приймається судами майже завжди за умови подання заявником достатніх доказів про те, що він не знав і не міг знати про порушення свого права, то при розгляді питання про надання додаткового строку для прийняття спадщини посилання спадкоємця на незнання ним про відкриття спадщини або встановлення цього факту лише через значну кількість часу судом можуть і не братися до уваги.

Останнє твердження набуває особливої ваги при вирішенні питання про надання зазначеного строку спадкоємцям за законом. Так, практиці відомі численні випадки, коли суди обгрунтовано відмовляють у задоволенні вимог тих спадкоємців за законом, які на підтвердження своїх вимог вказують на факт окремого проживання від спадкодавця і незнання у зв'язку з цим про його смерть.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. N 4 "Про практику розгляду судами справ про спадкування" від при продовженні строку для прийняття спадщини суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, а у випадку, коли воно реалізоване, - на грошові суми (ст. 1280). Очевидно, що при формулюванні даного правила ВСУ вийшов за межі своєї компетенції і створив нову правову норму, яка суперечить ЦК. Справа в тому, що спір між спадкоємцями щодо спадкових часток може виникнути лише за умови, якщо спадкоємець, на користь якого було ухвалено судове рішення про надання додаткового строку, прийме спадщину шляхом подання відповідної заяви. На момент же прийняття судом рішення про надання додаткового строку вирішується тільки дане питання, а відтак спору про розподіл спадкового майна a priori ще бути не може.

Після задоволення судом позову спадкоємця останній за змістом абзацу третього пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України повинен прийняти спадщину шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою. Безперечно, такий спадкоємець не зобов'язаний, а лише має право прийняти спадщину, однак значення наведеної норми насамперед полягає у тому, що з неї можна зробити висновок про те, що спадкоємець, якому було надано додатковий строк, позбавлений права відмови від прийняття спадщини.

5. У процесі розгляду судом справи про продовження строку для прийняття спадщини може бути встановлено, що спадкоємець вже прийняв спадщину, оскільки на час її відкриття постійно проживав спільно із спадкодавцем і протягом строку, встановленого для її прийняття, не заявив про свою відмову від неї. У подібних випадках суд встановлює лише наявність юридичних фактів постійного та спільного проживання спадкоємця із спадкодавцем, а також факту відсутності відмови першого від спадщини; вирішення ж питання про продовження строку є недоцільним через те, що спадкоємець уже реалізував належне йому право на прийняття спадщини, тобто вступив у спадкові правовідносини.

6. Законодавцем не надається ніякого значення тривалості періоду, який пройшов з дня закінчення строку для прийняття спадщини, що не виключає можливості одержання своєї частки спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, також і після спливу значної кількості часу.

7. Прийняття спадщини спадкоємцем після спливу встановленого строку є підставою для її перерозподілу. За загальним правилом такому спадкоємцеві передається те з належного його майна, яке збереглося в натурі, а в разі втрати такого майна - він набуває право на грошову компенсацію (абзац другий ч. 1 ст. 1280 ЦК України).

Якщо майно даного спадкоємця перейшло до територіальної громади, він може вимагати передачі його в натурі, а в разі його продажу - на грошову компенсацію (ч. 2 ст. 1280 ЦК України). Ця норма позбавляє спадкоємця права на одержання майна у разі відчуження його на підставі договору міни, оскільки у такому випадку відбувається обмін майна на не гроші, а на майно.