Мы ВКонтакте

Стаття 1273. Право на відмову від прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

4. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

5. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

6. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Коментар:

1. З настанням смерті спадкодавця при існуванні вказаної у законі сукупності юридичних фактів спадщина відкривається на користь спадкоємців автоматично, тобто незалежно від їхнього волевиявлення. Такі спадкоємці можуть і не бажати приймати спадщину. Реалізація такої можливості відбувається у двох формах: або не здійснення жодних дій, що свідчать про прийняття спадщини (фактичне неприйняття спадщини - ч. 1 ст. 1272), за умови, що спадкоємець не має права на "автоматичне" прийняття спадщини за ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК, або відмова від її прийняття формальним способом (відмова від прийняття спадщини). Слід відзначити, проте, що у випадках фактичного неприйняття спадщини у зв'язку з пропуском встановленого законом строку для її прийняття спадкоємець може вимагати продовження цього строку в судовому порядку або прийняти спадщину за згодою всіх інших спадкоємців за правилами, розглянутими вище.

Відмова від прийняття спадщини здійснюється шляхом подання до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про відмову в порядку, визначеному абзацами першим та другим пункту 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Відмова може бути здійснена протягом строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

2. Слід звернути увагу і на термінологічні особливості коментованої статті. На відміну від ЦК УРСР, у якому вживався термін "відмова від спадщини" (ст. 553), новий ЦК містить поняття "відмова від прийняття спадщини". Це пов'язано з тим, що словосполучення "відмова від спадщини" не відображає особливостей правового положення спадкоємця, який має право відмови, оскільки з моменту відкриття спадщини потенційний спадкоємець одержує лише право прийняти спадщину, але не саму спадщину. Тому і відмовитися він вправі не від спадщини, а виключно від права на прийняття спадщини.

3. Як і прийняття спадщини, відмова від її прийняття є одностороннім правочином і характеризується ознаками безумовності та беззастережності. Утім, на відміну від акту прийняття спадщини, із правила про неможливість відмови від спадщини, супроводженої будь-якими умовами або застереженнями, існує виняток - відмова від спадщини із зазначенням особи, на користь якої вона зроблена. Часткова відмова від прийняття спадщини не допускається, за винятком, передбаченим ч. 3 ст. 1274 ЦК.

Новелою у спадковому праві є закріплення за спадкоємцем права відкликання відмови від прийняття спадщини. Такі дії мають бути здійснені у межах строку, встановленого для прийняття спадщини.

4. У порівнянні з ЦК УРСР у новому ЦК залишилися незмінними засади охорони спадкових прав осіб, які за віком чи станом здоров'я не спроможні самостійно реалізовувати закріплені за ними права. Особа з обмеженою дієздатністю вправі відмовитися від прийняття спадщини лише з дозволу органів опіки та піклування. Дозвіл цього органу, а також згода батьків (усиновлювачів) вимагається у разі здійснення відмови неповнолітніми віком від 14 до 18 років. У свою чергу батьки та опікуни мають право відмовитися від імені малолітнього або недієздатного лише за умови одержання згоди на це органів опіки та піклування.

Недодержання зазначених вимог тягне за собою нікчемність правочину про відмову від прийняття спадщини (ч. 1 ст. 224 ЦК), проте не спростовує можливості у заінтересованих осіб у судовому порядку на підставі ч. 2 ст. 224 ЦК вимагати визнання правочину дійсним, якщо він відповідає інтересам особи, над якою встановлено опіку або піклування. Норми ст. ст. 222 та 223 ЦК, що визнають правочини, укладені неповнолітніми та обмежено дієздатними особами без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, оспорюваними, до наслідків порушення вимог закону про одержання згоди органів опіки і піклування при відмові від прийняття спадщини не застосовуються, оскільки нікчемність правочину про відмову від прийняття спадщини пов'язується з відсутністю дозволу на його укладення не лише батьків (усиновлювачів), піклувальників, але й органів опіки і піклування.

5. Право на відмову від прийняття спадщини мають фізичні та юридичні особи з урахуванням особливостей, встановлених ст. ст. 1273 - 1275. Територіальна громада має право відмови від спадщини лише у випадках, коли вона виступає спадкоємцем за заповітом, тобто коли відсутні ознаки переходу до неї спадкового майна в порядку відумерлості (див. коментар до ст. 1277).