Мы ВКонтакте

Стаття 9. Застосування Цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин

1. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

2. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

 

Коментар:

 

1. ЦК України є кодексом приватного права в тому розумінні, що положення ЦК використовуються як загальне право або підлягають субсидіарному застосуванню до приватно-правових норм інших галузей права. Універсальність приватно-правових сфер застосування норм ЦК нормативно закріплено ч. 1 ст. 9 ЦК, згідно з якою норми ЦК поширюються також на інші приватно-правові відносини (природоресурсові, трудові, сімейні), якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

 

У цьому зв'язку слід виділяти два різних за характером застосування норм ЦК України до приватно-правових норм інших галузей права: в одних випадках має місце субсидіарне застосування норм ЦК, в інших - норм ЦК використовуються як загальне правило, з якого приписами актів спеціального законодавства можуть бути встановлені винятки.

 

Субсидіарне застосування полягає в зверненні до норм ЦК України у випадках, якщо відносини, які мають цивільно-правовий характер, не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства. Зокрема, в субсидіарному порядку норми ЦК застосовуються для врегулювання сімейних відносин, при використанні найманої праці, в сферах використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

 

2. Норми ЦК застосовуються до трудових відносин в частині відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівнику (статті 1195, 1197, 1199 - 1205, 1208 ЦК). Таке застосування норм ЦК можливе у зв'язку з відносинами щодо зберігання майна працівників, щодо надання працівникам кредиту для сплати вартості навчання в учбових закладах та інших цілей. Слід виходити з того, що законодавство про працю не перешкоджає застосуванню до таких відносин в сфері найманої праці не лише ЦК, а й інших актів цивільного законодавства. В літературі правильно звертається увага на те, що з огляду неврегульованості трудовим законодавством відносин з приводу розголошення комерційної таємниці, положення цивільного законодавства мають поширюватися на ці відносини. На такі випадки не поширюються положення про аналогію закону. Застосування цивільного законодавства до неврегульованих спеціальним актами законодавства відносин в сфері найманої праці ґрунтується на ст. 9 ЦК, має субсидіарний характер і не є застосування правових норм за аналогією, оскільки закон прямо передбачає застосування цивільно-правових норм до таких відносин в сфері найманої праці.

 

3. Субсидіарно положення ЦК застосовуються до відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, тобто якщо вони не врегульовані актами законодавства. Зокрема, при визначенні розміру шкоди, що завдана природі та підлягає стягненню з винних осіб, мають застосовуватися положення цивільного законодавства. У зв'язку з цим при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, застосуванню підлягають положення ЦК України про підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 і 1187 ЦК. Особливості цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища.

 

4. ЦК України не містить зазначення про застосування положень ЦК до податкових, фінансових правовідносин, хоч відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК це є можливим. Це означає, що акти цивільного законодавства можуть прямо застосовуватись до таких відносин, якщо законом прямо передбачено можливість такого застосування (наприклад, в частині укладення договору між платником податку (обов'язкового збору) та відповідним податковим та іншим контролюючим органом). Однак вітчизняний законодавець пішов не шляхом застосування норми ч. 2 ст. 1 ЦК, а закріпленням в публічному законодавстві публічно-правових модифікацій цивілістичних явищ у вигляді податкових та адміністративних договорів, адміністративних послуг, податкової застави тощо. Прикладом такого хибного підходу є Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", в якому закріплено визначення багатьох термінів, що позначають цивільно-правові конструкції. У зв'язку з цим в літературі зазначається, що вони можуть застосовуватись до цивільних відносин для кваліфікації відповідних відносин та їх результатів як об'єктів оподаткування лише при вирішенні спорів, що стосуються податків та обов'язкових зборів, інших публічно-правових явищ.

 

Однак норми цивільного права фактично застосовуються не до відносин щодо сплати податків та обов'язкових зборів, а до відносин, результати яких створили об'єкт оподаткування. У зв'язку з цим при вирішенні спорів, що виникають із відносин, щодо сплати податків та інших обов'язкових зборів норми цивільного права фактично застосовуються для кваліфікації відповідної господарської операції, яка сама або результати якої є об'єктом оподаткування.

 

При цьому в публічному законодавстві відсутні норми щодо загальних положень про адміністративні договори, податкову заставу; яких і не може бути, оскільки за таких умов треба було б копіювати значну частину ЦК про загальні положення про зобов'язання, договори, способи забезпечення їх належного виконання тощо. Подібна "обрізана" імплементація цивілістичних конструкцій публічним законодавством призвела до того, що норми ЦК щодо загальних положень про зобов'язання, правочини, договори, способи їх забезпечення норми лише фактично застосовуються до випадків застосування цивілістичних конструкцій публічним законодавством.

 

5. ЦК України закріплено положення щодо можливості особливостей регулювання законом майнових відносини в сфері господарювання. ЦК України в ч. 2 ст. 9 передбачає, що "законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання". Цю норму ЦК слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання, які однак не суперечать нормам ЦК, мають прийматися у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЦК (тобто з прийняття закону, що інакше регулює відносини, мають вноситися одночасні зміни в ЦК).

 

Питання щодо розмежування сфер дії ЦК і ГК неоднозначно вирішується в доктрині і судовій практиці. Зокрема, певне поширення отримала теза застосування загального правила про розмежування норм ЦК і ГК, за яким відносини, на які поширюється чинність ГК, регулюються ЦК, якщо у ГК або іншому спеціальному законі відсутні відповідні спеціальні норми.

 

Такий підхід не можна визнати правильним, оскільки розуміння співвідношення норм ЦК і ГК як загальних і спеціальних не розмиває, порушує концепцію і принципи цивільного права. Більш виправданим є застосування норм ЦК як основного акта цивільного законодавства, інші акти цивільного законодавства мають прийматися у відповідності з положеннями ЦК України.

 

У зв'язку з цим загальним правилом має бути застосування до майнових відносин в сфері господарювання положень ЦК.

 

Закони, які передбачають особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання, зокрема Господарський кодекс України як закон, в якому комплексно регулюються відносини в сфері господарювання, підлягають застосуванню в частині, якій вони не суперечать положенням ЦК України.

 

Положення ГК, які суперечать імперативним нормам ЦК (розширюють, звужують, іншим чином змінюють їх зміст) або загальним засадам цивільного законодавства, слід розглядати неправомірними і застосуванню не підлягають.

 

Особливостями регулювання законами, іншими ніж ЦК, майнових відносин в сфері господарювання, слід визнавати положення ГК, інших законів, які уточнюють і, таким чином, розвивають загальні та (або) спеціальні норми ЦК в межах передбаченої ними диспозитивності регулювання цивільних відносин, з урахуванням сутності відповідних відносин у сфері господарювання.

 

Не підлягають застосуванню положення ГК, інших законів, що регулюють цивільні майнові відносини в сфері господарювання, інакше ніж ЦК, порушуючи імперативні норми ЦК і загальні засади цивільного законодавства (зокрема, положення про предмет цивільного права, організаційно-правові форми і види юридичних осіб, про речові і зобов'язальні права).

 

У випадку колізії норм ЦК і ГК, застосуванню підлягають положення, за винятком норм ГК, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання (тобто не суперечать імперативним нормам ЦК і загальним засадам цивільного законодавства).