Мы ВКонтакте

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

3. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

 

Коментар:

 

1. ЦК у ст. 12 встановлює загальне правило, згідно з яким особа здійснює свої права вільно, на свій розсуд.

 

В даному випадку цивільне право використовується в розумінні суб'єктивного цивільного права, тобто юридичної можливості визначеного суб'єкта впливати на конкретне благо (майнове чи немайнове).

 

Суб'єктивне цивільне право завжди є правом на певну цінність - матеріальну або духовну, що вирізняє таку юридичну можливість від правоздатності особи як абстрактної можливості бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки. Наприклад, суб'єктивним цивільним правом є право власності на певну квартиру, а закріплене нормами Конституції право на житло - складовою змісту правоздатності особи.

 

Зміст суб'єктивного цивільного права зазвичай становлять три юридичні можливості (правомочності): а) можливість вести себе певним чином (право "на власні дії"); б) можливість вимагати певної поведінки від інших (право "на чужі дії"); в) можливість захисту порушеного права в юриcдикційному порядку (в судовому порядку, шляхом звернення до державних органів, третейського суду тощо).

 

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій. Наприклад, дії з участі в переговорах з укладення договору мають фактичний характер, оскільки не мають правових наслідків у вигляді безпосереднього виникнення цивільних прав та обов'язків. Юридичними діями є дії з вчинення оферти та акцепту, правовим результатом може бути укладення договору чи інші правові наслідки.

 

ЦК ч. 1 ст. 12 наділяє носія цивільного права можливістю за власним розсудом здійснювати своє цивільне право. У зв'язку з цим, особа має право здійснювати своє майнове право лише частково чи не використовувати взагалі.

 

2. ЦК встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 12 ЦК). Закон передбачає випадки, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права.

 

Зокрема, згідно зі ст. 140 Земельного кодексу України невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим кодексом.

 

ЦК не завжди передбачає, але й не забороняє можливості встановлення інших наслідків нездійснення цивільних прав. У зв'язку з цим, слід визнати припустимим призупинення окремих правомочностей цивільного права актами цивільного законодавства чи правочином. Зокрема, нездійснення чи несвоєчасне здійснення права на захист порушеного цивільного права може позбавити таку особу права на судовий захист. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Інший приклад такого роду пов'язаний із здійснення повноважень права власності набувачем нерухомості. Так, без реєстрації в БТІ права власності на придбану квартиру, її набувач позбавлений можливості провести її наступне відчуження (продати, подарувати тощо). Виключення з цивільного права окремих правомочностей внаслідок нездійснення такого права може встановлюватися договором. Наприклад, за умовами договору купівлі-продажу право розпорядження товаром виникає в покупця з моменту повної оплати товару.

 

3. ЦК ч. 3 ст. 12 встановлює за особою право на відмову від свого майнового права. В даному випадку термін "майнове право" слід розширювально тлумачити, а не лише як право майнової вимоги за зобов'язанням. Особа може відмовитися від свого майнового права, яке є відчужуваним, незалежно від того, є таке право самостійним чи складовою іншого права. Особа не може відмовитися від свого майнового права, якщо це суперечить змісту (сутності) такого права.

 

Норма ч. 3 ст. 12 ЦК не дає однозначної відповіді, прямо не встановлює можливості відмови від майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожна людина має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У зв'язку з цим, творець результату інтелектуальної, творчої діяльності має право відмовитися від своїх майнових прав інтелектуальної власності, оскільки право на відмову від майнового цивільного права є способом розпорядження своїми правами.

 

Оскільки відмова від цивільного права є способом відчуження права, особа не має право на відмову від особистого немайнового права як невідчужуваного права особи. За таких умов майновим правом, у розумінні ст. 12 ЦК, слід визнавати будь-яке цивільне право, яке не є особистим немайновим правом.

 

Право на відмову від права власності регулюється спеціальною нормою ЦК (ст. 347), яка має застосовуватися в порядку аналогії закону на відносини відмови від інших цивільних прав (корпоративних прав, які не є правом власності, речових прав на чуже майно, зобов'язальних, інших прав), якщо це не суперечить сутності таких майнових прав.

 

У цьому зв'язку діями носія цивільного права, які свідчать про відмову від власного права, має визнаватися заява про це та інші дії, які свідчать про таку відмову. Іншими діями може бути поведінка особи за умови, якщо це не суперечить природі відповідного майнового права.

 

Зокрема, відмова від зобов'язального майнового права (тобто, від права вимоги кредитора), яка практично ідентична прощенню боргу, має охоплюватися положеннями ЦК про припинення зобов'язання прощенням боргу (ст. 605 ЦК).

 

ЦК в ч. 3 ст. 11 встановлює правило, згідно з яким відмова особи від свого права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється в порядку, встановленому актами цивільного законодавства. В разі недотримання такого порядку, особа продовжує вважатися власником таких речей. Водночас, в разі відсутності нормативно встановленого порядку відмови власник не має права відмовитися від права власності на такі речі.

 

4. Відмова від майнового права зазвичай має "безадресний" характер і не містить вказівки на особу-набувача такого майнового права. В результаті відмови таке майно втрачає свого суб'єкта, оскільки при відмові відсутнє правонаступництво, тому майнове право взагалі припиняє своє існування, якщо це не суперечить сутності відповідного майнового права і нормативно встановленому порядку відмови від такого права. У цьому зв'язку, відмову від майнового права слід відрізняти від передачі майнового права. При передачі майнового права воно зберігається, змінюється лише носій-набувач такого права. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦК особа може за оплатним або безоплатним договором передавати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Передача майнового права іншій особі на підставі одностороннього правочину, інших юридичних фактів ЦК не передбачено.

 

5. ЦК закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч. 5 ст. 12 ЦК). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду.

 

Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо.

 

Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

 

Розумне здійснення цивільних прав передбачає адекватну оцінку особою цінності певного майнового права, доцільність своїх дій, наслідків здійснення або нездійснення цивільного права.

 

У зв'язку з цим, розумним здійсненням цивільних прав слід вважати звичайні дії, які є адекватними стану правовідносин і які може вчиняти особа відповідно до її середнього рівня інтелекту та життєвого досвіду, а також професійного статусу особи.