Мы ВКонтакте

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

 

Коментар:

 

1. Стаття 16 визначає орієнтовний перелік способів судового захисту.

 

Відповідно до ЗУ "Про судоустрій України" правосуддя в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Цим же Законом передбачається принцип гарантування усім суб'єктам правовідносин захисту їхніх прав, свобод та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону (ст. 6 Закону). Також передбачається неможливість позбавлення суб'єктів права на розгляд їхніх справ у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Причому правом на судовий захист наділяються не лише громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, але й іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи.

 

Необхідно враховувати, що за згодою сторін цивільні та господарські спори можуть розглядатися судами, які не є органами правосуддя. Так, Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. визначено правові засади діяльності міжнародного комерційного арбітражу. До цього Закону додані як додатки Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. 11 травня 2004 р. прийнято Закон України "Про третейські суди", згідно з яким завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст. 3). Такі суди хоч і не входять у систему правосуддя, але можуть вважатися юрисдикційними органами захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

 

Важливим є застереження в ст. 17 ЦПК України 2004 р. про те, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

 

За захистом своїх прав і свобод особа може також звертатися за відповідних умов до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій. Нині найпоширенішим є захист Європейським Судом з прав людини, який діє на підставі Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950).

 

Щодо кола осіб, які вправі звертатися до суду за захистом свого порушеного права чи інтересу, то воно визначається процесуальним законодавством і залежить від форми правосуддя.

 

Так, правом на звернення до суду з цивільних справ наділені особи, право яких порушене, їхні представники, Уповноважений ВРУ з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування (ст. 3, ст. 45 ЦПК України).

 

Що стосується кола справ, що підлягають розгляду судами, то відповідно до ЦПК України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин (ст. 15).

 

2. У частині 2 визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Першим способом захисту, передбаченим ст. 16, є визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою. Такі позови можуть подаватися щодо визнання права власності чи інших речових прав на певне майно (ст. 392 ЦК), щодо визнання права авторства на твір науки, літератури, мистецтва (ст. 423, ст. 432). Зазначений спосіб захисту за загальним правилом не пов'язаний з безпосереднім порушенням права особи. Проте цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторним позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту.

 

Наступний спосіб захисту - про визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215 - 236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину. З таким позовом вправі звертатися не лише самі сторони недійсного правочину, але й інші особи, наприклад, представники неповнолітніх, малолітніх дітей, обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також інші зацікавлені особи.

 

Третій спосіб захисту цивільних прав - припинення дії, яка порушує право пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Так, зокрема, цей позов може подаватися у випадках, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - ст. 391 ЦК); у разі неправомірного використання об'єкта права інтелектуальної власності (ст. ст. 424, 432 ЦК).

 

Четвертий спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності; про застосування наслідків недійсного правочину; про заборону використання твору без дозволу автора.

 

П'ятий спосіб захисту - примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

 

Наступні способи захисту - зміна та припинення правовідношення, пов'язані з необхідністю змінити чи припинити існуюче правовідношення у зв'язку з, наприклад, порушенням його однією із сторін (ст. 651, 652 ЦК - для договірних зобов'язань). Зокрема, ця вимога може проявлятися у позові про зміну вартості некомплектного товару чи товару асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу (статті 670, 684); розірвання договору у зв'язку з невиконанням або неналежним його виконанням другою стороною (статті 708, 726, 755, 782, 783 ЦК та ін.).

 

Наступний спосіб захисту - відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди може застосовуватися як самостійно, так і поєднуватися з іншими вимогами, наприклад, з позовами про розірвання договору у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням його другою стороною, про примусове виконання обов'язку в натурі, про усунення перешкод у користуванні майном тощо. Підставою для застосування цього способу захисту є наявність заподіяної особі майнової шкоди. Більш детально підстави для застосування цього способу захисту регламентуються ст. ст. 22, 623, 624 та главою 82 ЦК "Загальні положення про відшкодування шкоди". Причому цей спосіб захисту може застосовуватися не лише за порушення позадоговірних (деліктних) зобов'язань, а й договірних. Так, зокрема, підстави для відшкодування заподіяної шкоди передбачені за порушення таких договірних зобов'язань як: договір купівлі-продажу (ст. ст. 661, п. 3 ст. 678, 700), договір дарування (ст. 721) договору найму (ст. ст. 766, 768, 776, 780), договору підряду (ст. ст. 848 - 850, 852, 858) та ін.

 

Дев'ятий спосіб захисту - відшкодування моральної (немайнової шкоди) пов'язаний з наявністю у особи моральних страждань, що виникли з неправомірних дій (бездіяльності) іншої особи та стали наслідком знищення чи пошкодження майна, заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті (див. коментар до статей 23 та 1167 ЦК). Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть слугувати: недобросовісне заявлення вимоги до суду про визнання особи недієздатною з наступною відмовою суду у задоволенні такої вимоги (ст. 39 ЦК), визнання недійсним правочину, укладеного особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними чи недієздатним за межами їх дієздатності (ст. ст. 225, 226 ЦК); порушення особистих немайнових прав фізичної особи (ст. 280 ЦК); прийняття неправомірних рішень, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 1167), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті особи (ст. 1168).

 

Останній спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст. 16 ЦК - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК., органу місцевого самоврядування їхніх посадових і службових осіб характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвело до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173 - 1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

 

3. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами в договорі. Наприклад, за порушення умов договору про своєчасну оплату поставленого чи переданого товару, інша сторона має право на відшкодування не лише збитків, але й неустойки, розмір якої передбачений договором між сторонами, і у разі відмови другої сторони від добровільного виконання цієї умови, потерпіла сторона має право на застосування такого способу захисту як відшкодування збитків та неустойки.

 

ЦК вперше передбачив можливість визнання правочинів не лише недійсними, але і дійсними (ч. 3 ст. 215, ст. ст. 218 - 224 ЦК).

 

4. Особливої уваги надано в ч. 3 ст. 16 ЦК підставам для відмови суду у захисті порушеного права чи інтересу. Зокрема, підставою для відмови суду у захисті порушеного права чи інтересу слугують: порушення прав інших осіб, заподіяння шкоди довкіллю або культурній спадщині при здійсненні особою своїх цивільних прав (ч. 2 ст. 13 ЦК); вчинення дій особою з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК); недотримання особою моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК); використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції (ч. 5 ст. 13 ЦК).