Мы ВКонтакте

Стаття 26. Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи

1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

 

Коментар:

 

1. У частині першій коментованої статті закріплений центральний принцип цивільної правоздатності - принцип рівності правоздатності фізичних осіб. Дана норма є логічним продовженням і відтворенням статті 24 Конституції про рівність конституційних прав та свобод, рівність перед законом усіх громадян та неможливість встановлення привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

 

На наше переконання, принцип рівності цивільної правоздатності слід розуміти дещо вужче, ніж рівний обсяг можливостей мати один і той же обсяг прав та обов'язків для усіх фізичних осіб. По-перше, для іноземців та осіб без громадянства існують обмеження мати певні права, що встановлені Конституцією, законами та міжнародними договорами України (див. коментар до ст. 24 ЦК). По-друге, не можна стверджувати про рівність (бодай теоретичну) прав та обов'язків усіх фізичних осіб - громадян України. У визначених законом випадках здатність мати певні права пов'язується з досягненням особою певного віку (ч. 3 ст. 25), соціальним статусом особи, сферою діяльності. Так, за ч. 5 ст. 281 ЦК стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи; управителем за договором управління майном може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 1033 ЦК).

 

Тому рівність цивільної правоздатності доцільно розглядати не як наділення усіх фізичних осіб можливостями мати однакові цивільні права та обов'язки, а як однакові можливості певних категорій фізичних осіб - малолітніх, неповнолітніх, суб'єктів підприємницької діяльності, іноземців тощо.

 

2. Порівняння частин другої і третьої коментованої статті свідчить про те, що згідно ЦК фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і ЦК і здатні мати усі майнові права, встановлені ЦК, іншим законом. Таке формулювання є неточним, адже у частині другій, на перший погляд, стверджується не про можливості мати права, а про реалізовані можливості, тобто суб'єктивні цивільні права фізичної особи. По-перше, це не відповідає назві статті, яка присвячена регулюванню питання про правоздатність. По-друге, ця норма суперечить ч. 3 ст. 25, за якою закон може пов'язувати здатність мати окремі права та обов'язки з досягненням фізичною особою певного віку. Особисті немайнові права не є винятком і в книзі другій ЦК міститься чимало норм, які встановлюють такі обмеження (зокрема, ч. 5 ст. 281, ч. 3, 4 ст. 284, ч. 1 ст. 285, ч. 1 ст. 290 ЦК тощо).

 

3. Ст. 26 ЦК не містить конкретного переліку особистих немайнових та майнових прав та обов'язків фізичної особи, тому про їх види можна стверджувати на підставі аналізу змісту Конституції, ЦК та інших законодавчих актів. Основними фундаментальними немайновими правами фізичних осіб є права, закріплені у Конституції України, зокрема, право на життя, на охорону здоров'я, на свободу та особисту недоторканність тощо (ст. ст. 27 - 33, 49, 50, 54 Конституції). ЦК деталізує конституційні і закріплює інші немайнові права, зокрема, на донорство (ст. 290 ЦК), на сім'ю (ст. 291 ЦК), опіку та піклування (ст. 292 ЦК), ім'я (ст. 294 ЦК), недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК), особисті немайнові права інтелектуальної власності (ст. 423 ЦК) тощо.

 

До майнових прав, які може мати фізична особа, відносяться право власності (ст. ст. 13, 41 Конституції, ст. ст. 316 - 323, 325 та інші норми книги третьої ЦК), право на укладення договорів та інших правочинів (ст. 6, 203, 627 ЦК), право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції, ст. 50 ЦК), право на створення юридичних осіб (ст. 81, 87 ЦК), майнові права інтелектуальної власності (ст. 424 ЦК), право на спадкування (ст. ст. 1216, 1223 ЦК) тощо.

 

4. Частина четверта коментованої статті, зазначаючи про здатність фізичної особи мати цивільні права, що не встановлені ЦК, іншим законом, зайвий раз підкреслює тенденцією щодо невичерпності видів можливостей фізичних осіб. Здатність мати такі права існує, якщо вона не суперечить закону та моральним засадам суспільства. При цьому абсолютно невиправданим уявляється те, що ЦК не встановив для фізичних осіб аналогічної здатності мати обов'язки, адже якщо фізична особа реалізує можливість, що прямо законодавством не передбачена, вона набуде тим самим суб'єктивне цивільне право, якому має відповідати суб'єктивний цивільний обов'язок інших учасників.

 

5. Поряд з правами, необхідним елементом цивільної правоздатності є можливість фізичної особи мати обов'язки. Серед основних обов'язків можна виділити обов'язки боржника та кредитора у зобов'язанні (зокрема, глава 48 ЦК), загальний обов'язок не порушувати прав інших учасників цивільних відносин (ч. 2, 3 ст. 13, ст. 14 ЦК) тощо.