Мы ВКонтакте

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою

1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

 

Коментар:

 

1. З'явлення особи, оголошеною померлою, або отримання відомостей про місце її перебування тягне за собою скасування відповідного судового рішення як підстави, на якій засновувалися правові наслідки, передбачені у ст. 47 ЦК.

 

При цьому, як випливає із змісту ЦПК, суд має на сто відсотків упевнитись, що особа помилково була визнана померлою. З цією метою закон встановлює, що справа про скасування рішення суду про визнання фізичної особи померлою розглядається в присутності цієї особи, хоча заява про скасування рішення суду може бути подана не лише цією особою, але й будь-якою іншою заінтересованою особою (ч. 1 ст. 250 ЦПК). Процесуальним законом встановлюється альтернативна підсудність по цій категорії справ: їх може розглядати суд за місцеперебуванням такої особи або суд, який безпосередньо ухвалив рішення про оголошення особи померлою.

 

Необхідність особистої участі у судовому процесі особи, з приводу якої прийнято рішення про оголошення її померлою, не дозволяє розглядати справу лише на підставі одержання відомостей про місцезнаходження такої особи, одержання від неї листа, телефонного дзвінка та в інших подібних випадках.

 

У разі скасування судового рішення про оголошення особи померлою суд надсилає копію свого рішення до відповідного органу РАЦС для анулювання актового запису про смерть (ч. 2 ст. 250 ЦПК).

 

2. Центральним питанням, яке постає у разі з'явлення фізичної особи і скасування рішення суду про оголошення її померлою, є питання повернення майна, яке належало цій особі. Коментована стаття в цілому надає особі, яка була оголошена померлою, право отримати належне їй майно внаслідок її з'явлення. Поняття "майно" слід розглядати в контексті ст. 190 ЦК, де під майном може розумітися як окрема річ, так і сукупність речей або майнові права та обов'язки. При цьому право на повернення майна даній особі залежить від того, збереглося це майно в натуральному вигляді чи було реалізовано, а також від статусу набувачів такого майна.

 

У тому разі, якщо майно збереглося в натурі, особа, що повернулася, може претендувати його повернення від: а) тих осіб, до яких це майно перейшло безоплатно, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, грошей та цінних паперів на пред'явника (ч. 2 ст. 48); б) тих осіб, до яких це майно перейшло хоча і за відплатними договорами, але вони в момент набуття майна знали, що особа, оголошена померлою, є живою (ч. 3 ст. 48).

 

Слід зауважити, що у частині другій коментованої статті йдеться про право вимагати повернення майна від його теперішнього "володільця", а у частині третій - від "особи". Навряд чи така термінологічна розбіжність має істотне значення. Особа, яка помилково була оголошена померлою, має право вимагати повернення майна як від його власника, який виявився незаконним, так і від фактичного володільця, якому такий власник передав майно за договором або на підставі закону.

 

3. Нормою ч. 3 ст. 48 ЦК не лише передбачається наділення власника правом на пред'явлення віндикаційного позову до недобросовісних набувачів про витребування майна з чужого незаконного володіння, але й захищаються права особи у випадках, коли недобросовісний набувач реалізував майно за відплатними договорами або загубив чи знищив його. Згідно з абзацом другим ч. 3 ст. 48 у разі неможливості повернути майно в натурі особі, які була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. При цьому дану норму слід розуміти таким чином, що фізичній особі внаслідок її з'явлення повертається не грошова сума, виручена внаслідок продажу цього майна (вона може бути значно занижена), а його реальна ринкова вартість.

 

Положення ч. 2 аналізованої статті надають особі право на повернення майна від будь-яких суб'єктів, до яких це майно перейшло безоплатно (в порядку спадкування, на підставі договору дарування та ін.). При цьому, на відміну від норми ч. 3 ст. 48, не надається ніякого значення добросовісності поведінки набувача. Іншими словами, добросовісні володільці (особи, які не знали та не повинні були знати про неправомірність свого володіння - ч. 1 ст. 388 ЦК) прирівнюються за своїм правовим статусом до недобросовісних і несуть негативні для себе наслідки в рівному обсязі з останніми.

 

4. Питанню поновлення майнового стану особи, що з'явилася, у випадках оплатного відчуження її майна державою, АРК та територіальною громадою присвячена ч. 4 ст. 48 ЦК. Вона закріплює право особи вимагати повернення сум, виручених від реалізації майна державою, АРК або територіальною громадою. Саме по собі це правило є, безумовно, ефективним засобом захисту цивільних прав фізичної особи, адже завдяки йому остання вправі одержати бодай часткову компенсацію втраченого майна у грошовому вигляді. Разом з тим, оскільки право вимоги розповсюджується лише на державу, АРК та територіальну громаду і не поширюється на інших спадкоємців, цією нормою не охоплюються випадки реалізації спадщини іншими суб'єктами - фізичними та юридичними особами. З цього випливає, що особа, оголошена померлою, позбавлена права витребувати грошові суми, виручені від продажу спадкового майна вказаними спадкоємцями.

 

Відповідно, у разі реалізації спадкоємцями спадкового майна особа, що повернулася, не може претендувати ані на повернення цього майна в натурі від добросовісних набувачів, до яких воно перейшло за відплатними угодами (за договором купівлі-продажу, міни та ін.), ані на відшкодування його вартості спадкоємцями - фізичними та юридичними особами чи зазначеними суб'єктами. Крім того, наведеною нормою не охоплюються всі можливі випадки оплатної реалізації майна, адже оплатні договори передбачають не тільки одержання грошової винагороди, але й будь-якого іншого зустрічного матеріального задоволення. Тому якщо, наприклад, майно оголошеної померлою особи було відчужено шляхом укладення договору міни, вона позбавлена права вимагати передачі їй майна, одержаного за договором.

 

5. Дана стаття регулює лише правові наслідки повернення майна і нічого не згадує про юридичну долю правочинів, укладених щодо передачі інших прав на майно даної особи (застави, оренди, управління майном тощо). Оскільки такі правочини були укладені незаконним володільцем, є усі підстави для визнання їх недійсними.

 

6. До відносин за участю особи, оголошеною померлою, повинні застосовуватися положення ст. 390 ЦК України, якою регламентується порядок повернення або відшкодування доходів, одержаних незаконними володільцями, відшкодування необхідних витрат, що їх зазнали незаконні володільці у зв'язку з утриманням майна власника, а також вирішується доля зроблених ними поліпшень у майні.