Мы ВКонтакте

Стаття 152. Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

 

Коментар:

 

1. Цивільний кодекс України як основний акт цивільного законодавства визначає загальні особливості правового регулювання акціонерних товариств (далі - АТ) і прямо допускає регламентацію правового статусу АТ іншими законами.

Правове регулювання акціонерних товариств у Цивільному кодексі не обмежується нормами ч. 5 § 1 глави 8, на нього поширюються загальні положення про юридичну особу (глава 7), загальні положення про господарські товариства (частина 1 параграфу 1 глави 8 "Підприємницькі товариства"), норми глави 14 "Цінні папери".

До прийняття Закону України "Про акціонерні товариства", який набув чинності 30.04.2009 року, роль спеціального закону у сфері регулювання питань створення, діяльності і припинення акціонерних товариств виконував Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року. Слід зазначити, що норми Закону України "Про господарські товариства" продовжують діяти до 30.04.2011 року щодо акціонерних товариств, які були створені до набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" і не привели свою діяльність у відповідність до нього (див. п. 3 до коментарю).

Низка норм, які визначають правовий статус акціонерних товариств як різновиду господарських товариств і підприємств, міститься в Господарському кодексі України.

 

Акціонерні правовідносини регулюються також законами України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Створення, припинення акціонерного товариства, одержання у власність або в управління акцій та набуття іншим чином права контролю над товариством здійснюється з дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції (антимонопольного законодавства).

Діяльність акціонерного товариства, зареєстрованого в Україні як юридичної особи, відносини між акціонерним товариством і акціонерами, а також між акціонерами акціонерного товариства з приводу діяльності останнього регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України. Питання про правомірність підпорядкування відносин між акціонерами, а також між акціонерами і акціонерним товариством з приводу діяльності товариства іноземному праву шляхом укладення акціонерами - іноземними юридичними або фізичними особами угоди (правочину), вирішувалося судовими органами негативно, такі правочини, на думку ВГСУ, є нікчемними (п. 6.1 рекомендацій президії ВГСУ від 28.12.2007 р. N 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин"). Питання корпоративного управління можуть бути врегульовані угодою, укладеною між акціонерами, тільки у випадках, прямо передбачених актами законодавства України.

Водночас Закон України "Про акціонерні товариства" розширив сферу договірного і статутного регулювання відносин в АТ, що надає акціонерам значно більше можливостей використати привабливі для них норми іноземного права. При цьому угоди між акціонерами не можуть змінювати норми закону та статуту товариства, обмежувати права інших акціонерів товариства.

2. За співвідношенням з Цивільним кодексом Закон України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон про акціонерні товариства) відноситься до інших актів цивільного законодавства, які приймаються відповідно до Цивільного кодексу і не повинні йому суперечити (ст. 4 ЦК України). У разі виникнення суперечностей застосовуватиметься норма ЦК, якщо можливість регулювання іншим законом не передбачена самим Кодексом.

Законодавець спробував запобігти таким суперечностям і одночасно з прийняттям Закону України "Про акціонерні товариства" вніс зміни до відповідних статей Цивільного кодексу, Господарського кодексу, законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про управління об'єктами державної власності".

Закон про акціонерні товариства визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів і поширюється на всі акціонерні товариства, які створені або створюються на території України.

Спеціальними законами передбачаються особливості щодо:

- правового статусу, створення, діяльності, припинення (реорганізації та ліквідації), виділу акціонерних товариств, що провадять діяльність на ринках фінансових послуг;

- правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів;

- створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій), які визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію;

- управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади.

До спеціального законодавства відноситься закони України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність", "Про страхування", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про управління об'єктами державної власності", "Про холдингові компанії в Україні" тощо.

Деякі питання правового статусу АТ віднесені до регламентації підзаконними актами. Зокрема, особливості зміни статутного капіталу, створення АТ шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариств, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у АТ визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а за участю державних та (чи) комунальних підприємств - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України.

Отже, спеціальні норми законодавства, які стосуються акціонерних товариств, діють в частині, що регулює перелічені в Законі про акціонерні товариства особливості їх правового статусу, створення, діяльності, припинення та виділу. В усьому іншому на ці АТ поширюється дія Закону про акціонерні товариства, включаючи норми про гарантії та способи захисту прав акціонерів, порядок проведення загальних зборів акціонерів, формування інших органів управління, подачі звітності тощо.

3. З моменту набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону. При застосуванні цієї норми слід врахувати, що Закон про акціонерні товариства передбачає можливість регулювання певних особливостей АТ іншими (спеціальними) законами. Отже, норми спеціальних законів, навіть прийняті раніше, мають пріоритет над нормами Закону про акціонерні товариства з питань, віднесених до сфери регулювання спеціальних законів.

Пунктом другим розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про акціонерні товариства передбачено, що через два роки з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 30.04.2011 року) втрачають чинність статті 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" у частині, що стосується акціонерних товариств.

Статути та інші внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом про акціонерні товариства, підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом (тобто в термін до 30.04.2011 року).

Практичні питання переходу існуючих акціонерних товариств на нові правила діяльності викладені в роз'ясненні ДКЦПФР від 14.07.2009 р. N 8 "Щодо порядку застосування окремих положень розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" у зв'язку з набранням ним чинності":

- до приведення у відповідність з нормами Закону про акціонерні товариства статуту та інших внутрішніх положень акціонерні товариства мають керуватись у своїй діяльності з 30.04.2009 року по 30.04.2011 року Законом України "Про господарські товариства" та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами;

- акціонерні товариства, які, починаючи з 30.04.2009 року, привели свою діяльність у відповідність до Закону про акціонерні товариства (тобто зареєстрували нову редакцію статуту із зміною найменування з відкритого та закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство або приватне акціонерне товариство), мають керуватись у своїй діяльності Законом про акціонерні товариства та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами;

- починаючи з 30.04.2009 року всі акціонерні товариства, в тому числі ті, що ще не привели свою діяльність у відповідність із Законом України "Про акціонерні товариства", зобов'язані керуватись у своїй діяльності нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та Закону України "Про управління об'єктами державної власності", в тому числі тими, що внесені до зазначених законодавчих актів Законом про акціонерні товариства.

Аналогічні роз'яснення наведені в листі Держкомпідприємництва від 07.05.2009 р. N 5224 "Про порядок застосування окремих положень Закону України "Про акціонерні товариства".

Закон не забороняє "старим" акціонерним товариствам в період до 30.04.2011 року вносити до своїх установчих документів зміни, не пов'язані з приведенням їх у відповідність до вимог Закону про акціонерні товариства, за винятком: змін, які стосуються розміру статутного капіталу (збільшення або зменшення розміру статутного капіталу), деномінації акцій та емісії цінних паперів. Товариство, яке приймає одне з таких рішень, зобов'язане привести свою діяльність у відповідність із Законом до реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідного випуску цінних паперів.

У разі не приведення статуту АТ у відповідність з нормами Закону про акціонерні товариства акціонер до 30.04.2011 року акціонер такого товариства має право звернутися до суду з позовом про приведення статуту товариства у відповідність із цим Законом (п. 5 Прикінцевих і перехідних положень Закону акціонерного товариства). Хоча закон визначив позивача за такими позовами, яким є акціонер АТ, та спосіб захисту його інтересів - приведення статуту у відповідність до Закону, практично реалізувати таке рішення суду буде проблематично з огляду на наступне. Затвердження змін до статуту належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і суд не може підмінити собою цей орган (затвердити чи визнати затвердженою ту чи іншу редакцію установчого документа). За будь-яких умов з 30.04.2011 року на АТ, які не привели свою діяльність у відповідність до Закону, норми Закону поширюватимуться автоматично, що може призвести до значних "незручностей" у господарській діяльності. Наприклад, буде ускладнено укладення нотаріально посвідчених правочинів, договорів про закупівлю продукції за державні кошти, вчинення будь-яких дій з акціями АТ, проведення банківських операцій тощо.

4. Внаслідок змін, внесених Законом про акціонерні товариства до ч. 1 коментованої статті, поняття "акціонерне товариство" було уточнене.

АТ є видом господарських товариств, тобто здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Винятком з цього правила є фондова біржа, яка може створюватися у формі АТ, прибуток якої спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між засновниками (учасниками).

Статутний капітал АТ поділений на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, кожна з яких виражена акцією. АТ є єдиною організаційно-правовою формою, яка здійснює випуск акцій, жодна з інших юридичних осіб акції випускати не може.

Участь акціонера в акціонерному товаристві та його корпоративні права ґрунтуються на належності йому акцій цього товариства на праві власності. Оскільки акції, розміщені акціонерним товариством, не є його майном, акціонери не є співвласниками майна товариства і між ними відсутні відносини спільної часткової власності.

Акція посвідчує "жменю" корпоративних прав (майнових і немайнових), які належать її власнику (акціонеру).

Обсяг і порядок реалізації корпоративних прав акціонерів залежать від типу акцій (прості чи привілейовані); типу акціонерного товариства - публічне чи приватне; кількості акціонерів; кількості належних акціонеру акцій; змісту статуту та інших локальних актів АТ, якими може встановлюватися додаткові права і обов'язки акціонерів.

Для АТ як об'єднання капіталів характерне відокремлення власності від управління (наявність органів управління, відокремлених, як правило, від акціонерів) і незалежність від складу учасників. Припинення участі акціонера у АТ, яке відбувається шляхом відчуження акцій або правонаступництва, прямо не впливає на статутний капітал АТ.

5. Акціонерному товариству як юридичній особі притаманні майнова відокремленість і самостійна відповідальність за власними зобов'язаннями усім своїм майном.

Акціонерне товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Слід зазначити, що в Цивільному кодексі втілена концепція юридичних осіб, згідно якої відокремлене майно може перебувати лише у власності юридичної особи. Юридична особа - не власник існувати в економічному середовищі не може1.

____________

1 Кодифікація приватного (цивільного) права України. За редакцією професора А. Довгерта - Київ, 2000 - с. 132.

Проте Господарський кодекс України допускає і інші, крім права власності, правові режими майна господарських товариств, зокрема, право повного господарського відання (ст. 133, 136 ГК України).

Боротьбу двох концепцій можна простежити за матеріалами судової практики і законотворчої діяльності. Так, розглядаючи спір стосовно права власності на майно Української Державної акціонерної холдингової компанії "Укрпапірпром", Вищий господарський суд України дійшов висновку, що держава в особі свого органу - Фонду державного майна України здійснила внесок до статутного фонду Української ДАХК "Укрпапірпром" у вигляді державного пакету акцій ВАТ "Український науково-дослідний інститут паперу" у розмірі 50 % плюс одна акція, отримавши у власність акції самої холдингової компанії, тому власником пакету акцій ВАТ "Український науково-дослідний інститут паперу" стала УДАХК "Укрпапірпром" (постанова ВГСУ від 11.07.2006 року по справі N 45/573, http://www.reyestr.court.gov.ua). Постанова суду обґрунтована положеннями статті 12 Закону України "Про господарські товариства" та статті 26 Закону України "Про власність", чинного на час існування спірних правовідносин, відповідно до яких акціонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками.

При розгляді іншої справи суд відмовив у задоволенні позову ДАХК "Київський радіозавод", який вважав себе власником переданих до його статутного фонду акцій ВАТ "Елекон" і просив визнати недійсним наказ Фонду державного майна України про продаж цих акцій на відкритому аукціоні. Суд зазначив, що Фонд державного майна України мав достатньо повноважень щодо відчуження цього пакету акцій, оскільки 100 % статутного фонду ДАХК "Київський радіозавод" належить державі (постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. по справі N 36/492).

З прийняттям Закону України "Про холдингові компанії в Україні", який вступив в дію 18.04.2006 року, для акціонерних товариств, засновником і єдиним акціонером яких є держава, встановлений спеціальний правовий режим майна. Згідно пункту 13 статті 6 цього Закону пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання. Відчуження такого майна можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Враховуючи, що метою діяльності акціонерного товариства є отримання прибутку, право оперативного управління не може застосовуватися до майна акціонерних товариств в силу ч. 1 ст. 137 ГК України.

6. За загальним правилом, відповідальність акціонерів за зобов'язаннями товариства відсутня, вони несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Придбавши акції, акціонери здійснюють інвестиційну діяльність, в результаті якої можуть як отримати прибуток, так і втратити внесене в оплату акцій майно. Майновий ризик акціонерів, пов'язаний з діяльністю товариства, полягає у наступному:

- можливості не отримати дивіденди, якщо діяльність АТ буде збитковою або прибуток буде спрямований на інші цілі;

- можливості не отримати ліквідаційну квоту в майні АТ в разі його ліквідації;

- отримані від АТ дивіденди чи ліквідаційна квота можуть бути меншими, ніж витрати, понесені на придбання акцій;

- акціонер не має право вийти з АТ і вимагати повернення йому частини майна. У разі знецінення акцій або відсутності на них попиту акціонер не зможе отримати належну компенсацію за відчуження таких акцій.

Межі майнового ризику акціонера визначаються не номінальною вартістю акцій, а фактично понесеними акціонером витратами на придбання акцій.

Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання (ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства"). Однак ця норма не повинна тлумачитися розширено, а кожний додатковий обов'язок акціонера, покладений на нього за таким договором, слід оцінювати на відповідність імперативним нормам законодавства про акціонерні товариства.

Враховуючи викладене, встановлення додаткової відповідальності акціонерів за зобов'язаннями товариства суперечить сутності акціонерного товариства, проте може відбуватися в межах інших правових конструкцій, наприклад, договору поручительства, договорів про переведення боргу, цільової позики тощо.

Крім того, засновники АТ несуть ризик збитків, пов'язаних зі створенням товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про акціонерні товариства" засновники акціонерного товариства несуть солідарну відповідальність за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до його державної реєстрації. Аналогічні норми містяться в ч. 4 ст. 96, ч. 3 ст. 153 ЦК України і ст. 26 Закону України "Про господарські товариства", проте вони сформульовані дещо ширше - не вказано, що зобов'язання, за якими настає солідарна відповідальність, повинні бути пов'язані зі створенням товариства. Оскільки переважна більшість зобов'язань, які виникають в процесі заснування товариства, є договірними, відповідальність за невиконання таких зобов'язань реалізується з урахуванням умов укладених засновниками договорів. Докладно про ризики засновників див. п. 3 коментарю до ст. 153 ЦК України.

7. Коментована стаття встановлює виняток із загального правила про відсутність відповідальності акціонерів за зобов'язанням товариства. У випадках, встановлених статутом, на акціонерів може покладатися відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Для застосування коментованої норми необхідно як мінімум дві умови: наявність у статуті товариства підстав відповідальності акціонерів і факт неоплати акціонерами вартості належних їм акцій.

Проте у зв'язку з існуючими вимогами щодо порядку розміщення акцій сфера застосування зазначеної відповідальності істотно обмежена:

- при заснуванні АТ повна номінальна вартість акцій повинна бути сплачена засновниками до дати проведення установчих зборів (ч. 5 ст. 9, ч. 3 ст. 11 Закону про акціонерні товариства), тому немає ні зобов'язань товариства, ні самого товариства, ні "неоплаченої частини вартості акцій";

- при проведенні закритого (приватного) розміщення акцій додаткової емісії строк оплати обмежений 2 місяцями, протягом яких повинно закінчитися розміщення (ч. 2 ст. 32 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ч. 2 ст. 23 Закону про акціонерні товариства);

- відкрите (публічне) розміщення акцій завершується у строк, передбачений рішенням про їх відкрите (публічне) розміщення, але не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення (ч. 3 ст. 33 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Питання про правову природу, механізм застосування відповідальності акціонерів за зобов'язаннями АТ є дискусійним. На думку проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої, акціонери не притягуються до відповідальності перед кредиторами товариства як співвідповідачі, а виникнення боргу у АТ є лише умовою дострокового виконання ними особистих зобов'язань по оплаті акцій2. Відсутність у законі прямої вказівки на те, що стягнення несплаченої вартості акцій з акціонерів має здійснюватися безпосередньо за позовом і на користь кредитора цього товариства, на думку В. Д. Примака, свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності акціонерів за боргами АТ3. Крім того, практичного вирішення потребують такі проблеми: чи вважатиметься оплата боргів акціонерного товариства оплатою акцій і як кредитор може дізнатися про акціонерів, які не оплатили належні їм акції?

____________

2 Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. / За відповід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - т. 1 - с. 234.

3 Примак В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - с. 338.

На жаль, Закон про акціонерні товариства також не усунув цю прогалину. З огляду на гарантійну функцію коментованої норми вважаємо, що відповідальність акціонерів за боргами АТ має реалізовуватися в субсидіарному порядку, тобто після відмови товариства виконати своє грошове зобов'язання кредитор має право звернутися із вимогами до акціонерів.

8. Ще один випадок відповідальності акціонера за зобов'язаннями АТ передбачений ч. 6 ст. 126 ГК України.

 

До прийняття Закону України "Про холдингові компанії в Україні" ч. 6 та ч. 7 ст. 126 ГК регулювали порядок відповідальності головного підприємства за боргами дочірнього. За діючою редакцією ст. 126 ГК України положення про відповідальність стосується лише холдингової компанії та її корпоративних підприємств.

Частина 6 ст. 126 ГК передбачає, якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями корпоративного підприємства.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про холдингові компанії в Україні" корпоративне підприємство - це господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія. Холдингова компанія - публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності). Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Порядок ведення реєстру холдингових компаній і порядок реєстрації холдингових компаній не затверджені.

Судова практика при застосуванні зазначених норм виходила з того, що головне (контролююче) підприємство несе майнову відповідальність за боргами дочірнього (залежного) підприємства лише у разі банкрутства залежного підприємства з причини винної поведінки контролюючого підприємства4.

____________

4 Постанова Вищого господарського суду України від 16.02.2006 р. // Судова практика у справах господарського судочинства. Договірні зобов'язання / За заг. ред. І. І. Балаклицького. - К.: Юрисконсульт, 2007. - с. 481 - 483.

Слід зазначити, що в США і європейських країнах інститут покладення відповідальності на головну компанію, яка має повний контроль за діяльністю дочірньої і використовує її для ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами, застосовується в судовій практиці під назвою "проникнення під корпоративну вуаль". Суд може встановити фактичну залежність дочірньої компанії від контролюючої і на цій підставі покласти на контролюючу компанію обов'язок компенсувати залежній втрати за невигідним контрактом, а у деяких випадках - визнати контролюючу компанію відповідальною перед кредиторами залежної5.

____________

5 Ліщина І. Проникаючи під корпоративну вуаль. Досвід США та ФРН // Правовий тиждень. 25 серпня 2009 року, N 33 - 34, с. 8.

9. Майнові права акціонерів охороняються нормами різних галузей права, зокрема, цивільним, господарським, кримінальним, адміністративним.

Коментована стаття передбачає, що гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом. Хоча Закон про акціонерні товариства, Закон України "Про господарські товариства" не оперують поняттям "гарантії майнових прав акціонерів", це не свідчить про відсутність спеціального регулювання таких гарантій.

9.1. З огляду на дуалістичну природу акції (як об'єкта права власності і сукупності корпоративних прав) варто виділяти гарантії права власності на акцію і гарантії майнових прав "з акції".

При цьому гарантії права власності акціонера домінують над гарантіями інших, зобов'язальних, прав. Примусове позбавлення акціонера належних йому акцій може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України). Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини сформулював критерії, яким повинен відповідати захід з примусового позбавлення права власності: терміни "закон" або "законний" у Конвенції "стосуються не просто внутрішнього права держави, а якості закону, вимагаючи його відповідності принципові верховенства права", "доступності" і "передбачуваності" правової підстави (див. з останніх прецедентів рішення у справі Мелоуна від 2 серпня 1984 року, серія A, N 82, с. 32, п. 67, рішення у справі "БРУМАРЕСКУ ПРОТИ РУМУНІЇ", Заява N 28342/95, Страсбург, 28 листопада 1999 року). Для з'ясування правомірності втручання в право власності суд повинен встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Лінґвістік Белж" від 23 липня 1968 року, серія А, N 6, с. 32, п. 5). Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом всієї Конвенції, і це також знайшло своє відображення у структурі статті 1 Протоколу N 1 (п. 69 рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (Case of Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року).

Закон про акціонерні товариства (ст. 7) допускає примусове відчуження акцій у разі порушення переважного права акціонерів на придбання акцій, що продаються іншим акціонером, шляхом переведення прав і обов'язків покупця акцій на підставі рішення суду. Слід звернути увагу, що відтепер переважне право акціонерів застосовується тільки у випадку, якщо воно передбачено статутом приватного АТ (ст. 7 Закону про акціонерні товариства), тобто законодавець повернувся до конструкції, яка існувала до 1998 року.

До прийняття Закону про акціонерні товариства механізм реалізації переважного права акціонера та способи захисту такого права не були врегульовані законодавчо, норми ст. 81 ГК України було явно недостатньо, що породжувало велику кількість конфліктів. Суди задовольняли позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу акцій недійсними, переведення на акціонера-позивача прав покупця за договорами купівлі-продажу, визнання позивача покупцем акцій, про визнання за позивачем права власності на акції тощо. При цьому підстави для застосування таких способів захисту прав видаються сумнівними з огляду на гарантії, передбачені ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 41 Конституції України.

Закон про акціонерні товариства не врегулював питання про виплату власнику, який купив акції, компенсації за "переведені" на позивача акції, залишивши ці питання на розсуд акціонерів і суду. Як зазначалося вище, в силу конституційних норм всі аспекти примусового позбавлення права власності, в тому числі порядок відшкодування вартості вилученого майна, повинні регулюватися виключно законами. Законодавець не поширив на ці відносини і механізм переведення прав покупця частки в спільній частковій власності, який передбачає внесення позивачем вартості спірного майна на депозит суду. Хоча це було би логічно, адже мета застосування переважних прав у відносинах спільної власності і корпоративних відносинах є подібною - забезпечити можливість впливу учасників (акціонерів) на зміни, які відбуваються у їх складі.

Слід зазначити, що з 30.04.2009 року переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами, застосовується тільки у випадках, коли воно передбачено статутом ЗАТ. Такий висновок зроблений з урахуванням того, що єдина норма, яка передбачала переважне право в ЗАТ, - ст. 81 ГК України, виключена із ГК.

 

9.2. Гарантії майнових прав "з акції" включають гарантії реалізації прав акціонерів і гарантії відновлення прав.

Гарантії реалізації прав акціонерів полягають у наступному:

• права акціонера, передбачені законом, не можуть бути звужені установчими документами АТ, якщо інше прямо не передбачено законом. Так, загальні збори можуть встановити залежність членства у наглядові раді від кількості акцій, якими володіє акціонер (ч. 1 ст. 53 Закону про акціонерні товариства);

• АТ зобов'язане забезпечувати акціонера інформацією про питання своєї діяльності. Інформація про АТ дозволяє акціонеру ефективно користуватися своїми правами і є гарантією захисту його прав від порушень;

• Законодавче встановлення процедур реалізації прав акціонерів, наприклад, порядку скликання загальних зборів, голосування на них, строків ознайомлення з проектами рішень, подачі пропозицій про викуп акцій тощо. Закон про акціонерні товариства істотно посилив жорсткість процедур, хоча в європейському корпоративному праві, навпаки, спостерігаються тенденції гнучкості корпоративного управління і використання сучасних технологій, зокрема, можливостей Internet, супутникового зв'язку (глава 2 Companies Act 2006 Великобританії, Report of the High Level Group of Company Law Experts on a Modern Regulatory Framework for Company Law in Europe (Брюссель, 4 листопада 2002). Порушення процедури скликання загальних зборів, процедури здійснення переважного права на придбання акцій тощо можуть призвести до визнання недійсними прийнятих рішень та застосування інших наслідків;

• Законодавчо закріплені вимоги до посадових осіб і органів АТ при реалізації ними своїх повноважень, наприклад, при укладенні правочинів із заінтересованістю. У разі недотримання передбачених вимог особа, заінтересована у вчиненні АТ правочину, несе відповідальність перед ним у розмірі завданих товариству збитків (ч. 1 ст. 72 Закону про акціонерні товариства).

9.3. В основу системи гарантій відновлення порушених прав акціонера покладено норми Закону про акціонерні товариства, а також ст. 16 ЦК України і ст. 20 ГК України. У разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги Закону про акціонерні товариства, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори АТ, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення (ст. 50 Закону про акціонерні товариства).

Акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Варто врахувати ще одну особливість гарантій майнових прав акціонерів, а саме так звані непрямі позови, що їх подають акціонери на захист інтересів АТ. При тлумаченні поняття "охоронюваний законом інтерес" в аспекті прав акціонера на звернення до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, Конституційний суд України у Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дійшов висновку про те, порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. В мотивувальній частині рішення (п. 4.2) суд встановив, що чинне законодавство не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього. Якщо в першому випадку йдеться про представництво акціонера на підставі довіреності, то другий випадок є винятковим і припускає представництво лише того акціонера, який є виконавчим органом АТ і в силу закону і статуту діє від імені АТ без довіреності.

В судовій практиці сформульований більш жорсткий підхід до вирішення проблеми "непрямих" позовів: акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання (п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів").

Однією з новел Закону про акціонерні товариства стало закріплення права будь-якого акціонера на позов про визнання недійсним правочину, вчиненого з порушенням вимог про правочини із заінтересованістю, і відшкодування збитків та/або моральної шкоди.

9.4. Ще однією гарантією прав акціонерів є заборона застосування до них будь-яких санкцій, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами (ч. 2 ст. 3 Закону про акціонерні товариства).

Проте застосування цієї гарантії в ряді випадків обмежено. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" у випадках і в порядку, передбачених законом, обіг та/або реалізації прав за цінними паперами можуть бути обмежені.

Наприклад, у разі порушення акціонерним товариством порядку реалізації акціонерами переважного права Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може прийняти рішення про визнання емісії недобросовісною та зупинення розміщення акцій цього випуску (ч. 4 ст. 27 Закону про акціонерні товариства), внаслідок чого "постраждають" акціонери, які вже придбали акції в процесі такого розміщення.

Санкція у вигляді зупинення перереєстрації прав власності на цінні папери емітента передбачена пп. 10 ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" і може застосовуватися ДКЦПФР у разі порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру та/або порядку передачі ведення реєстру.

10. Відповідно до коментованої статті, ч. 4 ст. 3 Закону про акціонерні товариства, ст. 90 ЦК України у повному найменуванні АТ зазначаються:

- його організаційно-правова форма (акціонерне товариство);

- тип АТ (публічне чи приватне). Тип АТ, які були створені до 30.04.2009 року, позначається як закрите чи відкрите АТ, або "акціонерне товариство закритого (відкритого) типу". Після 30.04.2009 року створення та державна реєстрація нових відкритих і закритих АТ не проводиться;

- назва, яка може складатися з власної назви товариства, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми.

Отже, написання найменування акціонерних товариств публічного/приватного типу матиме вигляд: публічне акціонерне товариство "власне ім'я" та приватне акціонерне товариство "власне ім'я". Скорочене найменування публічного акціонерного товариства матиме вигляд - ПАТ "власне ім'я", а скорочене найменування приватного акціонерного товариства матиме вигляд - ПрАТ "власне ім'я" (лист Держкомпідприємництва від 07.05.2009 р. N 5224 "Про порядок застосування окремих положень Закону України "Про акціонерні товариства").

Найменування АТ викладається українською мовою. Крім повного найменування (не більше ніж 182 символи) АТ може мати скорочене найменування (не більше ніж 38 символів). Товариство може мати повне та скорочене найменування іноземною мовою (мовами).

Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 9 червня 2004 р. N 65.

У найменуванні юридичної особи приватного права забороняється використання найменувань органів державної влади, місцевого самоврядування та історичних державних найменувань, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України. У назві АТ не може бути використане також слово "національний" у всіх відмінках.

Слід зазначити, що перелік історичних державних найменувань, які забороняється використовувати в найменуванні юридичних осіб, на даний час не затверджений. Натомість Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. N 56-93 "Про місцеві податки і збори" передбачена можливість справлення збору за право на використання місцевої символіки. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

У місті Києві Перелік назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору, затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.96 р. N 39. До місцевої символіки відносяться назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств, товарних знаках, наприклад, Печерськ, Печерська брама, Золоті ворота (брама), Київська Русь, Либідь, Оболонь, Солом'янка. За здійснення діяльності без дозволу на використання місцевої символіки передбачена адміністративна відповідальність (ст. 164 КУпАП).

Особливі вимоги до найменувань АТ передбачені спеціальними законами. Наприклад, слова "фондова біржа" та похідні від них дозволяється використовувати лише у назві юридичних осіб, які створені та функціонують відповідно до вимог Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". Найменування "холдингова компанія" ("державна холдингова компанія") та утворені на його основі словосполучення можуть використовуватися лише тими суб'єктами господарювання, установчі документи та діяльність яких відповідають вимогам Закону України "Про холдингові компанії в Україні". Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2 Закону України "Про страхування"). АТ не мають права використовувати у своїх найменуваннях термін "кредитна спілка" і не підлягають державній реєстрації під найменуваннями, які включають цей термін, якщо вони створені в іншому порядку, ніж це передбачено Законом України "Про кредитні спілки". Слова "бюро кредитних історій" та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, діяльністю яких є виключно ведення кредитних історій.

Крім найменування юридичної особи АТ може мати комерційне (фірмове) найменування (ч. 2 ст. 90, ст. 490 ЦК України, ст. 159, ст. 55 ГК України). Комерційне найменування може відчужуватися при продажі цілісного майнового комплексу, що використовується для ведення даної діяльності (тобто підприємства).

11. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених в процесі приватизації державних підприємств, регулюються спеціальними законами. Порівняно з частиною 4 коментованої статті Закон про акціонерні товариства (ст. 1) значно розширив сферу застосування спеціального законодавства, включивши до неї такі питання:

- особливості правового статусу, створення, діяльності, припинення, виділу державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів;

- особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій), які визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію;

- особливості управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади.

Спеціальні норми щодо правового статусу зазначених акціонерних товариств містяться в главі 18 ГК України і таких законах України: "Про управління об'єктами державної власності"; "Про холдингові компанії в Україні"; "Про приватизацію державного майна"; "Про Державну програму приватизації" на відповідний рік (станом на 01.09.2009 року діє Державна програма приватизації на 2000 - 2002 роки, яку затверджено Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18 травня 2000 року N 1723-III); "Про формування конкурентних засад у процесі приватизації акції (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб"; "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"; "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"; "Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України"; "Про особливості приватизації пакета акцій, що належить державі у статутному фонді акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"; "Про особливості приватизації підприємств "Державної акціонерної компанії "Укррудпром"; "Про електроенергетику". Крім того, слід враховувати умови договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації, які можуть містити вимоги до післяприватизаційної діяльності АТ.

Особливості післяприватизаційного статусу АТ, створених в результаті приватизації комунального майна, також можуть визначатися спеціальними законами. На рівні законів порядок приватизації комунальних підприємств зі створенням АТ прямо врегульований тільки в частині підприємств комунальної власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка і реалізація, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам (Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"), та об'єктів незавершеного будівництва (Закон України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"). В інших випадках застосовуються способи і наслідки приватизації, передбачені законами України "Про приватизацію державного майна", "Про Державну програму приватизації" на відповідний рік та іншими законами з питань приватизації державного майна з урахуванням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Особливості правового статусу АТ, створених в процесі приватизації та корпоратизації, полягають у встановленні обмежень права розпорядження його майном та вчинення певних дій. Так, відповідно до ст. 140 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки акціонерним товариствам і державним органам приватизації заборонено: передавати майно в іпотеку; відчужувати майно (необоротні активи), що належить товариству, та здійснювати операції з борговими вимогами та зобов'язаннями (факторинг), якщо на дату укладення відповідної угоди балансова вартість таких активів або зобов'язань перевищує суму, еквівалентну 14000 EUR за курсом, встановленим Національним банком України, або перевищує 10 відсотків підсумку балансу ВАТ; приймати рішення про реорганізацію ВАТ шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення; змінювати номінальну вартість або кількість акцій без зміни розміру статутного фонду ВАТ; приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства. Рішення про участь ВАТ у об'єднаннях підприємств і промислово-фінансових групах та про його внески до статутних фондів інших господарюючих суб'єктів приймається лише за рішенням загальних зборів. При цьому розмір пакета акцій, що вноситься, не може перевищувати 20 відсотків статутного фонду ВАТ.

Обмеження на відчуження майна та інші обмеження поширюються на період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій ВАТ.

При вирішенні спорів про застосування пп. 140, 142 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки виникають проблемні питання щодо визначення моменту, з якого план приватизації (план розміщення акцій) вважається виконаним. Необхідно досліджувати план приватизації, який складається відповідно до Положення про план приватизації державного майна (затв. наказом Фонду державного майна України від 1 жовтня 1997 р. N 1065) і містить інформацію про терміни початку і закінчення розміщення акцій, а також інші докази, які підтверджують фактичне виконання плану розміщення акцій, зокрема, накази органів приватизації про виконання плану розміщення акцій, довідки департаменту обліку корпоративних прав держави ФДМУ, розпорядження органів приватизації про передачу акцій, акти прийому-передачі акцій, виписки з реєстрів власників іменних цінних паперів або з рахунків у цінних паперах тощо.

Іншим спірним питанням є здійснення АТ внесків до статутних фондів інших господарюючих суб'єктів. Суди нерідко застосовували звужене тлумачення відповідних норм, вважаючи, що обмеження, встановлені законодавством на захист прав акціонерів в процесі приватизації та у післяприватизаційний період, зокрема, щодо участі ВАТ у створенні інших товариств, стосуються лише акцій (пакета акцій), а не його майна (постанова ВГСУ від 03.08.2006 р. N 20-10/243-4/033). Така практика не може вважатися обґрунтованою, адже внесення майна АТ (наприклад, нерухомого) до статутного капіталу іншого товариства є його відчуженням, на яке поширюються обмеження п. 140 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки.

Особливості управління АТ, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави, регулюються ст. ст. 89, 168 - 172 ГК України, Законом України "Про управління об'єктами державної власності", Законом України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Законом України "Про науковий парк "Київська політехніка", постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.2007 р. N 536 "Деякі питання реалізації статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Порядком прийняття рішення щодо проведення додаткових емісій акцій, їх викупу державою або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 797, Типовим положенням про ревізійну комісію господарського товариства, в статутному капіталі якого державна частка перевищує 50 відсотків, затв. наказом ФДМУ від 11 грудня 2007 р. N 1929, Положенням про порядок укладання або переукладання контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії, затв. наказом Фонду державного майна України від 5 квітня 2004 р. N 662, Примірним положенням про порядок розгляду питань щодо розпорядження та використання майна відкритими акціонерними товариствами, затв. наказом Фонду державного майна України від 20 лютого 2007 р. N 299.

Частина третя статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначає, що управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав. Якщо корпоративні права держави становлять 100 відсотків у статутному капіталі АТ, то функції з управління корпоративними правами держави виконуються Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України, уповноваженими органами управління без скликання зборів акціонерів. Якщо ж корпоративні права держави становлять менше ніж 100 відсотків у статутному капіталі АТ, функції з управління корпоративними правами держави виконуються уповноваженим органом управління через скликання та проведення загальних зборів акціонерів. Оскільки Закон України "Про управління об'єктами державної власності" не встановлює окремого порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, скликання та проведення загальних зборів здійснюються у порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства" і Законом України "Про акціонерні товариства".

Управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права територіальної громади, здійснюється з урахуванням положень ст. 168 ГК України і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. При цьому майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню (п. 7 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування"). Органами, уповноваженими управляти об'єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради, які від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

12. На АТ, які здійснюють публічне розміщення акцій, законодавець покладає додаткові обов'язки з розкриття інформації про фінансово-господарський стан АТ та інші показники його діяльності, які є важливими для акціонерів і потенційних інвесторів для прийняття рішень з управління товариством і подальшого інвестування коштів в акції.

Слід зазначити, що ДКЦПФР в Положенні про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженому рішенням Комісії від 19 грудня 2006 року N 1591 (далі - Положення про порядок розкриття інформації емітентами цінних паперів), поширила обов'язок з оприлюднення і подання річної інформації і на закриті акціонерні товариства (АТ, які здійснюють виключно приватне розміщення акцій).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2008 р. у справі N 9/66, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2009 р., Розділ VI "Склад та порядок подання річної інформації емітентами - закритими акціонерними товариствами" Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів визнаний повністю таким, що не відповідає актам вищої юридичної сили: частині п'ятій статті 152 Цивільного кодексу України, частині четвертій статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту першому частини першої статті 8 Закону України "Про аудиторську діяльність".

14.08.2009 року ДКЦПФР схвалено проект рішення про виключення Розділу VI з Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів6.

____________

6 Проект оприлюднений на офіційному сайті Комісії http://www.ssmsc.gov.ua.

Частиною п'ятою коментованої статті встановлено зобов'язання публічного акціонерного товариства, яке проводить публічне розміщення акцій, щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Коментована норма кореспондується з частиною першою статті 39 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", згідно якої емітенти, які здійснили відкрите (публічне) розміщення цінних паперів, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію про:

- фінансово-господарський стан і результати діяльності емітента у строки, встановлені законодавством (регулярна інформація);

- будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери (особлива інформація);

- власників великих пакетів (10 відсотків і більше) акцій. Ця інформація подається Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку особою, яка веде облік права власності на акції емітента у депозитарній системі України, у строки, порядку та за формою, що встановлені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Звітним періодом для складання річної інформації є календарний рік. Перший звітний рік новоствореного емітента може бути меншим за 12 місяців і обчислюється з дати державної реєстрації товариства до 31 грудня звітного року включно.

Виникає питання, чи потрібно подавати річну звітність публічного АТ, яке не здійснювало публічне розміщення акцій? Якщо АТ не приймало рішення про публічне розміщення акцій, вимоги до подання цієї звітності на нього поширюватися не повинні.

Розкриття річної інформації здійснюється у такі строки:

- розміщення в загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР (www.stockmarket.gov.ua) - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним;

- опублікування у офіційному друкованому виданні Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним;

- подання до ДКЦПФР - не пізніше 1 червня року, наступного за звітнім.

Емітенти, які є професійними учасниками фондового ринку, банками, страховиками, інститутами спільного інвестування та емітенти іпотечних сертифікатів, іпотечних облігацій, сертифікатів ФОН, надають (надсилають) річну інформацію до загального відділу центрального апарату ДКЦПФР. Інші емітенти подають (надсилають) річну інформацію до територіального органу ДКЦПФР згідно з їх місцезнаходженням.

Для підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих (публічних) акціонерних товариств обов'язкове проведення аудиту.

Склад, порядок і строки розкриття регулярної і особливої інформації емітентами та подання її до ДКЦПФР регулюються Положенням про розкриття інформації емітентами цінних паперів, Положенням щодо підготовки аудиторських висновків, які подаються до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації емітентами та професійними учасниками фондового ринку, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 р. N 1528, Положенням про порядок подання банками до Національного банку України аудиторських звітів за результатами щорічної перевірки фінансової звітності, затвердженим постановою Національного банку України від 09.09.2003 N 389, Положенням щодо порядку взаємодії осіб, що зобов'язані розкривати інформацію на фондовому ринку, з особою, уповноваженою Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку на розміщення інформації в загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів, затв. рішенням ДКЦПФР від 21 грудня 2006 р. N 1658, Методичними рекомендаціями щодо підготовки аудиторських висновків, які подаються до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації емітентами, затв. рішенням ДКЦПФР від 14 липня 2009 р. N 885.

Публічні акціонерні товариства додатково розкривають інформацію про свою діяльність на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Для деяких видів АТ встановлено розкриття регулярної квартальної інформації, зокрема, для АТ, що мають державну частку в обсязі 25 відсотків і більше акцій у статутному капіталі за станом на перше число звітного кварталу; державних (національних) акціонерних товариств; холдингових компаній, що мають державну частку в обсязі 25 відсотків і більше акцій у статутному капіталі за станом на перше число звітного кварталу; підприємств, пакети акцій (частки, паї) яких передано до статутного капіталу державних (національних) акціонерних товариств та/або холдингових компаній, що мають державну частку в обсязі 25 відсотків і більше акцій у статутному капіталі за станом на перше число звітного кварталу; АТ, які здійснили відкрите розміщення облігацій підприємств.

Закон про акціонерні товариства збільшив обсяг інформації, яку повинно розкривати публічне акціонерне товариство. Зокрема, публічне акціонерне товариство зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства, а також інформація, визначена пунктами 1 - 3, 5, 6, 10, 11, 13 - 16 частини першої статті 77 Закону про акціонерні товариства. Крім того, публічне товариство зобов'язано в установлені строки повідомляти фондову біржу про прийняття рішення про виплату дивідендів, реорганізацію товариства тощо.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" до моменту офіційного оприлюднення шляхом, передбаченим законодавством, інформація про АТ, його цінні папери або правочини щодо них, яка може значно вплинути на вартість цінних паперів, відноситься до інсайдерської інформації. Перелік інсайдерських відомостей визначений рішенням ДКЦПФР від 21 листопада 2006 року N 1344 "Про визначення інформації, яка належить до інсайдерської". Інсайдерська інформація розкривається емітентом з дотриманням вимог рішення ДКЦПФР від 22 липня 2008 року N 792 "Про порядок розкриття інсайдерської інформації" та Положення про порядок розкриття інформації емітентами цінних паперів. Особи, які володіють інсайдерською інформацією, обмежені у користуванні такою інформацією, зокрема, забороняється вчиняти з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочини, спрямовані на придбання або відчуження цінних паперів, яких стосується інсайдерська інформація, до моменту оприлюднення такої інформації.

Статтею 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" передбачена відповідальність емітентів за неподання, несвоєчасне подання інформації, подання інформації не в повному обсязі тощо.

13. У зв'язку з прийняттям Закону про акціонерні товариства коментована стаття була доповнена частиною шостою, яка встановлює поділ АТ на два типи - публічні і приватні.

Діяльність публічних АТ спрямована на залучення коштів необмеженого кола інвесторів шляхом продажу акцій на фондових біржах. Акціонери приватного товариства об'єднуються в тому числі з урахуванням особистих відносин, таке товариство є більш гнучким в управлінні.

Основні відмінності між публічними і приватними АТ наведені в таблиці.

Критерії

Публічні акціонерні товариства

Приватні акціонерні товариства

Кількісний склад акціонерів

Понад 100 акціонерів 

Кількість акціонерів не повинна перевищувати 100 акціонерів 

Порядок відчуження акцій

Акціонери мають право відчужувати акції без згоди інших акціонерів 

Статутом може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі 

Особливості обігу акцій

Публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі.
Укладання договорів купівлі-продажу акцій публічного товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі 

Акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. 

Порядок розміщення акцій додаткової емісії

Приватне і публічне (тобто шляхом публічної пропозиції по купівлі акцій невизначеному колу осіб) розміщення акцій 

Приватне розміщення акцій (серед визначеного кола осіб) 

Порядок скликання загальних зборів акціонерів

Якщо акціонерів більше 1000 осіб, товариство не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення загальних зборів публікує в офіційному друкованому органі повідомлення про проведення загальних зборів. Публічне акціонерне товариство додатково надсилає повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу 

Про проведення загальних зборів акціонерів повідомляють персонально у письмовій формі у спосіб, передбачений статутом, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення. Публікація оголошення в пресі не обов'язкова 

Особливості голосування на загальних зборах та обрання органів управління

Голосування здійснюється виключно за бюлетенями; обрання членів наглядової ради здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування.
Кількісний склад наглядової ради - не менше 5 осіб, ревізійної комісії - 3 осіб 

Голосування може проводитися без бюлетенів.
Обрання членів наглядової ради здійснюється за принципом пропорційності представництва у її складі представників акціонерів відповідно до кількості належних акціонерам голосуючих акцій або шляхом кумулятивного голосування. Конкретний спосіб обрання членів наглядової ради визначається статутом.
Статутом може передбачатися більша (порівняно з визначеною законом) кількість голосів акціонерів, необхідних для прийняття рішення