Мы ВКонтакте

Стаття 214. Відмова від правочину

1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

 

Коментар:

 

1. Оскільки правочин є вольовою дією особи, спрямованою на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, то логічно, що така особа повинна мати право на відмову на тому чи іншому етапі від реалізації юридичної мети за певних умов та з відповідними правовими наслідками. Ці умови й наслідки можуть бути різними для односторонніх та дво- або багатосторонніх правочинів. Зрозуміло, що найменше перешкод для відмови існує щодо односторонніх правочинів.

2. Суб'єкт одностороннього правочину може в будь-який момент відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Так, особа, яка видала довіреність, може її в односторонньому порядку скасувати і тим самим припинити представництво. Заповідач має право у будь-який час і на власний розсуд скасувати заповіт. Однак не може бути відкликана гарантом видана ним гарантія, яка є одностороннім правочином, якщо нею не встановлено інше.

Відмова від одностороннього правочину, наприклад, відмова від публічно обіцяної винагороди за надання певної інформації про злочинця, про місцезнаходження майна ініціатора обіцянки, не знімає з нього обов'язку компенсувати особі, яка виконала умови оголошеної обіцянки, компенсувати понесені у зв'язку з цим витрати, відшкодувати інші збитки, тощо.

3. Суб'єкти дво- або багатостороннього правочину (договору) також мають право за взаємною згодою в будь-який момент, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього. При цьому це можливо і тоді, коли відбулося виконання договору. Відмова від договору фактично призводить до його припинення, а відтак припиняються зобов'язання сторін.

Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 214 ЦК, відмова може також визначатися законом. У ЦК передбачаються випадки односторонньої відмови від договору двох видів. По-перше, відмова однієї сторони може бути обумовлена неналежним виконанням (невиконанням) умов договору другою стороною. Наприклад, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду. По-друге, за окремими договорами сторона може односторонньо відмовитися від договору й за відсутності порушень його умов іншою стороною. Наприклад, дарувальник має право відмовитися від передання дарунка в майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст. 724 ЦК), таке ж право на односторонню відмову надається повіреному за договором доручення (ст. 1008 ЦК), комітенту за договором комісії (ст. 1025 ЦК).

4. Частина 3 визначає форму відмови від правочину. Вона має вчинятися у тій же формі, що і вчинений правочин.

Зазначене правило стосується також переважно тих односторонніх правочинів, які вимагають нотаріального посвідчення. Так, скасування заповідачем заповіту проводиться в порядку, встановленому для посвідчення заповіту. Крім того, заповіт може бути скасований шляхом складання нового заповіту (ст. 1254 ЦК).

У ЦК не визначається порядок оформлення взаємної відмови сторін від договору. Юридично така взаємна відмова також є правочином. Щодо договорів, укладених у простій письмовій формі, відмова від договору може бути оформлена письмово у вигляді правочину про відмову, про розірвання чи про припинення договору. Однак складнішою може виявитися ситуація, коли договір відчуження нерухомості було посвідчено нотаріально і вчинено його державну реєстрацію, яка підтверджує право власності в набувача. Очевидно, щоб припинити такий договір, недостатньо нотаріально посвідчити навіть обопільну відмову сторін, адже не менш важливо визначити її правові наслідки. Такі наслідки законодавець пов'язує не з відмовою від договору, а з його розірванням, оскільки згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК, у разі односторонньої відмови від договору такий договір має вважатися розірваним. Звичайно, друга сторона може оспорити таку відмову в судовому порядку. Між тим, у розділі II ЦК "Загальні положення про договір" відсутня така самостійна підстава припинення договору, як відмова від нього. Наразі у ст. 651 зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим можна дійти висновку про те, що взаємна відмова від договору має бути оформлена у вигляді правочину про розірвання договору, одностороння відмова від договору можлива у судовому порядку шляхом його розірвання за наявності певних підстав (ч. 2 ст. 651 ЦК).

У новому Сімейному кодексі України передбачено особливий порядок відмови подружжя від шлюбного контракту шляхом подачі заяви нотаріусу (ст. 101).

5. У разі відмови від правочину можуть настати наслідки, передбачені законом або домовленістю сторін. У своїй домовленості сторони правочину можуть встановити умови повернення раніше переданого майна, у рівних чи в інших частках розподілити негативні правові наслідки, обумовлені відмовою від правочину.

Щодо правових наслідків односторонньої відмови від правочину - договору, то вони визначаються законом і залежать від підстав, що її спричинили. Як правило, в ЦК правові наслідки односторонньої відмови від договору встановлюються для випадків, коли така відмова обумовлена порушенням договору другою стороною і для випадків, коли відмова не пов'язана з таким порушенням. У принципі вони тотожні правовим наслідкам, встановленим для розірвання договору.

Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК, якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору. Частина 2 ст. 852 ЦК надає замовнику право вимагати розірвання договору підряду та відшкодування збитків підрядником, якщо він допустив істотні недоліки в роботі.

ЦК надає комітенту право у будь-який момент відмовитися від договору комісії, але в такому разі він зобов'язаний відшкодувати комісіонеру витрати, зроблені ним у зв'язку з виконанням договору.