Мы ВКонтакте

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

 

Коментар:

 

1. У коментованій статті закладено правові засади визнання недійсним правочину в якому має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, спричинена не внутрішнім його психічним чи фізичним станом, а хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями. У ч. 1 ст. 229 розкривається також зміст помилки, яка може призвести до недійсності правочину.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.

Помилку слід відрізняти від обману, який також є підставою для визнання правочину недійсним, однак наслідки такого правочину є дещо іншими (див. коментар до ст. 230). Навіть якщо помилка виникла внаслідок дій або бездіяльності іншої сторони правочину, такі дії або бездіяльність мають бути ненавмисними, інакше правочин вважатиметься таким, що вчинений під впливом обману.

Однак не будь-яка помилка може братися судом до уваги. Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Дещо вужчою за своїм змістом була ст. 56 ЦК УРСР, згідно з якою угода, укладена внаслідок помилки, що мала істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. У цій статті не розкривався зміст предмету помилки. Однак цивілістична наука і судова практика сформулювали критерії кваліфікації угод за ст. 56 ЦК УРСР, які полягали у тому, що "під помилкою, що має істотне значення слід розуміти помилкове сприйняття предмета, змісту або суб'єкта угоди, тобто таку помилку, що призвела до укладення угоди" і також не може вважатися помилка в мотивах укладення угоди [Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. - К., 1971. - С. 64]. Згодом ці правові позиції знайшли своє закріплення в п. 11 постанови ПВСУ "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними". Сформовані судовою практикою правові позиції щодо застосування ст. 56 ЦК УРСР зберігають у певній мірі свою актуальність і нині, але з врахуванням особливостей ст. 229 нового ЦК.

Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у коментованій статті, потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо. При цьому за загальним правилом не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства. Цивілістична доктрина радянського періоду допускала можливість визнання угоди недійсною за такою помилкою у виняткових випадках [Див.: Цивільний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментар. - с. 64].

Мотив правочину - це обставини, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин (купівля квартири, щоб жити поряд із родичами, придбання будівельної техніки для будівництва житлового будинку, тощо). За загальним правилом помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом. Тому якщо родичі переїхали в інше місце або замовник будівництва змінив об'єкт забудови, правочин купівлі-продажу не може бути визнаний недійсним, оскільки волевиявлення особи відповідає її справжній волі (купити квартиру, придбати будівельну техніку).

2. Правочин, укладений внаслідок помилки, належить до оспорюваних правочинів (див. коментар до ст. 215). На відміну від ст. 56 ЦК УРСР, згідно з якою право на позов про визнання угоди, укладеної внаслідок помилки, мала особа, яка діяла під впливом помилки, ст. 229 нового ЦК такої норми не містить. Тому можна вважати, що з позовом про визнання правочину недійсним може звернутися і інша особа, права якої зачіпаються вчиненням цього правочину. Звичайно на практиці позивачем будуть виступати переважно особи, які діяли під впливом помилки.

Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є двостороння реституція - повернення сторін до первісного стану (див. коментар до ст. 216). Додаткові майнові наслідки передбачені ч. 2 коментованої статті. Так, закон передбачає, що якщо особа помилилася внаслідок власної недбалості (неналежно перевірила властивості речі, довірилася думці третьої особи тощо), то в разі визнання правочину недійсним вона має відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. У випадку, якщо помилці сприяла винна (необережна) поведінка іншої сторони правочину, обов'язок відшкодувати збитки покладається на цю сторону. Якщо на помилку вплинули дії третіх осіб, збитки сторін відшкодуванню не підлягають.