Мы ВКонтакте

Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

 

Коментар:

 

1. Підстава для визнання правочину недійсним, яка передбачена в коментованій статті, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною або юридичною) не самостійно, а через представника (див. коментар до ст. 237). Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю - його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє, оскільки відповідно до ст. 237 ЦК представник зобов'язаний або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку він представляє. Але в силу зловмисної домовленості представника й контрагента воля довірителя не знаходить свого вираження, а підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну чи обопільну вигоду або створити негативну ситуацію для довірителя, що і є підставою для визнання таких правочинів недійсними. При цьому виникає питання чи на усі види представництва поширюється дія ст. 232. Згідно з ст. 237 представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актам цивільного законодавства. З цього приводу у науково-практичній юридичній літературі було висловлено дві протилежні точки зору. Одні коментатори ЦК вважають, що ст. 232 стосується лише договірного представництва [Цивільний кодекс України. Коментар. - Х: ТОВ "Одісей". 2003. - С. 232 ], інші вважають, що ця стаття поширюється на усі види представництва [Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Ч. 1. - К., 2004. - С. 320]. Аналіз змісту ст. 232 дає підстави вважати, що її дія поширюється на договірне представництво, яке виникає на підставі договору доручення, адже ч. 2 ст. 232 надає право застосовувати відповідні правові наслідки лише "довірителю". Між тим, довіритель як учасник правочину фігурує у нормах ЦК, які регулюють договір доручення (ст. 1000). Звичайно можна припустити, як це інколи робиться в літературі, що розробники мали на меті для договірного представництва визначити додаткові правові наслідки та загальні наслідки ст. 216, а для інших видів представництва - лише загальні наслідки ст. 216. Однак таке припущення може призводити до надто довільного тлумачення ст. 232. За таких обставин можна припустити і те, що розробники ЦК мали на меті поширити дію ч. 1 на усі види представництва, а в ч. 2 визначити додаткові правові наслідки для договірного представництва, та загальні для усіх видів представництва - відповідно до ст. 216 ЦК. Однак юридично більш коректно визнавати правочини, вчинені представником однієї сторони, представництво якого базується на інших правових підставах, внаслідок його зловмисної домовленості з другою стороною, недійсними безпосередньо на підставі ст. 215 ЦК із застосуванням правових наслідків, передбачених ст. 216 ЦК (наприклад, правочини, укладені опікуном), якщо інше прямо не передбачено законом. Наприклад, ч. 4 ст. 92 передбачено, що якщо члени органу юридичної особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі.

Не можуть визнаватися недійсними за правилами ст. 232 правочини, вчинені представником з перевищенням повноважень, оскільки у разі їх несхвалення особою, яку він представляє, такі правочини породжують відповідні правові наслідки для самого представника, який набуває статус сторони правочину.

Важливо також відмежовувати представництво, передбачене ст. 232, від інших суміжних правовідносин, які виникають, зокрема, на підставі комісійних договорів.

Слід враховувати, що орган юридичної особи (див. коментар до ст. 97), який діє одноособово, не підпадає під поняття представника, як воно випливає зі змісту ст. 237. У зв'язку з цим коментована стаття не може застосовуватися у випадках, коли правочин вчиняється органом юридичної особи навіть всупереч інтересам юридичної особи. За такими правочинами мають наступати інші правові наслідки, наприклад, передбачені ч. 4 ст. 92 ЦК.

Словосполучення "зловмисна домовленість", що використовується в коментованій статті, явно підкреслює, що тут маються на увазі саме навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання. За відсутності умислу у представника на відносини, що виникли, поширюються правила про договір доручення, а в разі перевищення представником повноважень - правила ст. 241 (див. коментар до ст. 241).

2. Наслідками визнання недійсним правочину, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, крім загальних наслідків, передбачених ст. 216, є надання довірителю права вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків і моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням такого правочину.