Мы ВКонтакте

Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник

1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

 

Коментар:

 

1. Необхідною умовою здійснення юридичних дій представниками є наділення їх певним обсягом повноважень. Повноваження - це суб'єктивні права представника на здійснення правомірних юридичних дій від імені особи, яку представляють. Повноваження представника встановлюються особою, які представляють, законом, актом органу юридичної особи тощо. В першому випадку вони підтверджуються договором або довіреністю, в другому та третьому - документами, що встановлюють особу представника, опікунським посвідченням, трудовим договором з юридичною особою, посвідченням працівника юридичної особи тощо.

2. Таким чином, загальні вимоги щодо повноважень представника зводяться до наступних:

1) обсяг повноважень представника залежить від конкретної правової підстави виникнення правовідносин представництва: положень договору доручення, довіреності, закону, акта органу юридичної особи тощо;

2) представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Варто підкреслити, що незважаючи на нібито універсальний характер цього правила і поширення його на усі представницькі відносини (ч. 1 ст. 238 ЦК), воно стосується лише випадків добровільного представництва, оскільки обов'язкове представництво існує саме для того, щоб надати можливість захистити права осіб з недостатнім обсягом цивільної дієздатності;

3) представник не має права вчиняти правочин, який може бути вчинений лише особою, яку представляють;

4) правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам представлюваного, в тому числі на користь інших осіб, в тому числі і тих, представником яких він одночасно є. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 68 ЦК опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Виняток, про який йдеться у частині третій коментованої статті, стосується права комерційного представника вчиняти правочин одночасно щодо кількох сторін правочину за умови, що на це отримана згода таких осіб або дане право комерційного представника передбачено нормою закону. Водночас комерційний представник не має права вчиняти правочин у своїх інтересах.

3. Найбільш складним питанням коментованої статті є норма частини другої, яка унеможливлює укладення представником правочину, який може бути вчинений особисто особою, яку представляють. Слід наголосити, що мова йде не про особистий характер правочину взагалі, який може пов'язуватись, зокрема, з його припиненням безвісною відсутністю, обмеженою дієздатністю, недієздатністю, смертю учасників або іншими чинниками, а про те, що правочин не може бути вчинений (укладений, змінений, припинений, виконаний) іншим суб'єктом, крім представлюваного.

Необхідність вчинення правочину особисто може випливати не лише із закону, але й з тексту самого правочину, в якому містяться відповідні положення, або зумовлюватись підставою представництва - договором доручення, довіреністю, актом органу юридичної особи. Саме тому ч. 2 ст. 238 ЦК згадує про те, що необхідність вчинення правочину особисто має відповідати змісту правочину.

Серед прикладів правочинів, які відповідно до закону мають вчинятися особисто і не можуть бути предметом представництва, слід виділити правочини щодо особистих немайнових прав інтелектуальної власності, крім випадків, передбачених законом (ч. 4 ст. 423 ЦК); прийняття кредитором виконання зобов'язання боржником, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК); управління майном управителем за договором управління майном, крім випадків, передбачено ст. 1041 ЦК (ч. 1 ст. 1038 ЦК); заповіт (ст. 1233, ч. 2 ст. 1234 ЦК); подання заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК); укладення шлюбу (ч. 2 ст. 34 СК).

4. Неоднозначно на практиці вирішується питання щодо можливості члена господарського товариства надавати іншій особі право на представництво його інтересів при прийнятті товариством рішень шляхом видачі довіреності або укладення договору доручення. З однієї сторони, згідно ч. 1 ст. 100 ЦК право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. З іншої сторони, закон допускає представництво інтересів акціонерів на загальних зборах, представництво інтересів учасників товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю на зборах учасників (ч. 1 ст. 41, ч. 2 ст. 44, ч. 1 - 3 ст. 58, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 65 Закону України "Про господарські товариства", абзац другий ч. 1, абзац другий ч. 3 ст. 159 ЦК).

На наш погляд, підстав для обмеження права засновників (учасників) господарських товариств призначати представників не існує. Проте не можна передавати за дорученням або довіреністю право участі, оскільки останнє є немайновим і нерозривно пов'язане з особою учасника. Учасник будь-якої організації, незалежно від того, чи наділена вона правами юридичної особи, - це конкретний, індивідуалізований суб'єкт, право участі якого є невіддільним від самого цього суб'єкта. Навіть у випадку смерті даного суб'єкта право участі у товаристві не може перейти до його спадкоємців, адже воно не є об'єктом правонаступництва (пункт другий ч. 1 ст. 1219 ЦК). Натомість у спадкоємців померлого учасника на підставі закону виникає право на вступ до товариства, реалізувавши яке, спадкоємці стають новими учасниками товариства (ст. 55 Закону України "Про господарські товариства").

Підкреслимо, що формулювання ч. 1 ст. 100 ЦК свідчать не про те, що право участі у товаристві не може передаватися іншій особі, а про неможливість передачі цього права окремо. Така редакція норми не є досконалою, адже право участі за своєю природою через його невіддільний від носія характер не може передаватися ні самостійно, ні у сукупності з іншими правами, проте вона дозволяє стверджувати про можливість передачі прав, які засновуються на праві участі у товаристві. Передача корпоративних прав (згідно ч. 1 ст. 167 ГК корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні товариством, отримання певної частини прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами) іншій особі можлива як в цілому, так і окремих з них.

Крім того, слід мати на увазі, що представництво учасника господарського товариства має на меті здійснення не особистих немайнових, а майнових прав. Відтак, недоцільно було б відкидати можливість представництва інтересів учасника господарського товариства лише з огляду на те, що підґрунтям до набуття комплексу управлінських та інших корпоративних прав слугує особисте немайнове право на участь у товаристві.

Таким чином, предметом представництва може бути не саме право на участь у товаристві, а окремі або комплексні корпоративні права, які випливають з права участі у товаристві. Разом з тим з метою уникнення можливих ускладнень як при нотаріальному посвідченні довіреностей, так і в процесі здійснення своїх функцій представником, доцільно у документі, що є підставою представництва, чітко визначати, якими саме повноваженнями наділяється представник.