Мы ВКонтакте

Стаття 243. Комерційне представництво

1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

 

Коментар:

 

1. Дана стаття присвячена правовому регулюванню особливого різновиду добровільного представництва, яким є комерційне представництво.

Особливості інституту комерційного представництва зумовлюються наступним: 1) предметом діяльності комерційного представника є представництво інтересів суб'єктів підприємницької діяльності при укладенні ними договорів, які опосередковують цю діяльність; 2) комерційний представник здійснює свою діяльність на постійних засадах; 3) комерційний представник здійснює свою діяльність самостійно; 4) на відміну від інших видів представницьких відносин, комерційне представництво дозволяє представникові виконувати свої повноваження щодо двох або кількох сторін одного і того ж правочину, якщо такі повноваження були йому надані на підставі домовленості сторін або за законом.

Оскільки комерційне представництво спрямоване на укладення договорів у підприємницькій сфері, представником може бути лише той суб'єкт, який володіє підприємницькою дієздатністю. Виходячи з того, що представник може бути наділений правом на вчинення лише того правочину, який може вчинити особа, яку представляють, остання також повинна мати статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Коментована стаття визначає, що комерційний представник може бути уповноважений не на вчинення правочинів взагалі, як інші представники, а лише на укладення договорів. Таке обмеження уявляється невиправданим ні з теоретичної, ні з практичної точки зору, адже в підприємницьких відносинах представник звичайно потребує більшого обсягу повноважень, ніж інші представники. Відтак, комерційний представник може бути уповноважений не лише на укладення договорів, але й на вчинення правочинів взагалі, тобто на їх укладення, виконання, зміну та розірвання.

Самостійність участі комерційного представника у підприємницьких відносинах не варто розглядати як позбавлення його права здійснювати передоручення. Останнє право комерційного представника може випливати як з підстави представництва, так і з відповідних норм закону (ст. 1005 ЦК).

2. Правовідносини комерційного представництва можуть підтверджуватись письмовим договором між сторонами або довіреністю. Однак слід звернути увагу на неоднакове юридичне значення договору і довіреності: якщо договір доручення або інший договір є безпосередньою підставою для виникнення комерційного представництва, то довіреність - це документ, що підтверджує повноваження комерційного представника перед третіми особами. Іншими словами, в будь-якому випадку в основі виникнення комерційного представництва, як і інших представницьких відносин взагалі, лежить домовленість між сторонами, тобто договір, а не довіреність.

3. ЦК не містить особливих вимог щодо форми договору доручення. Не суперечитиме ЦК навіть укладення такого договору в усній формі. Враховуючи це, ч. 3 ст. 243 і закріплено спеціальне правило про обов'язковість письмової форми договору між комерційним представником і підприємцем. Варто звернути увагу також і на ст. 181 ГК, з якої чітко випливає, що господарські договори укладаються у письмовій формі. Довіреність, що підтверджує повноваження комерційного представника, вчиняється у письмовій формі (ч. 3 ст. 244 ЦК).

4. Частина четверта коментованої статті передбачає можливість врегулювання законом особливостей комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності. На сьогодні спеціального закону з цього питання не існує, однак висновок про існування деяких особливостей правового статусу комерційного представника можна зробити з аналізу норм глави 68 ЦК про договір доручення, а також шляхом їх співставлення з нормами коментованої статті.

По-перше, на відміну від загального правила, вміщеного у ч. 1 ст. 1007 ЦК про те, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, з частини третьої коментованої статті випливає, що комерційний представник може здійснювати свою діяльність на підставі договору або довіреності. Оскільки довіреність - це односторонній правочин, який ґрунтується на узгодженій волі обох сторін договору, слід зробити висновок, що комерційний представник може діяти лише на підставі договору, без довіреності.

По-друге, відмова повіреного від договору доручення за загальним правилом не зумовлює виникнення у довірителя права на відшкодування збитків, проте якщо повірений діяв як комерційний представник, право на відшкодування збитків у довірителя виникає (ч. 3 ст. 1009 ЦК). Аналогічні обов'язки щодо відшкодування збитків встановлені у разі відмови довірителя, якщо повірений є комерційним представником (ч. 2 ст. 1009 ЦК).

По-третє, законом встановлені особливі правила відмови від договору доручення за участю комерційного представника. Згідно абзацу першого ч. 3 ст. 1008 ЦК в такому випадку будь-яка із сторін зберігає можливість відмови від договору, проте зобов'язана попередити другу сторону про відмову від договору принаймні за один місяць до його припинення, якщо договором не встановлений більш тривалий строк.

По-четверте, припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, тягне за собою припинення договору доручення лише у разі відмови про це довірителя (абзац другий ч. 3 ст. 1008 ЦК), в той час як припинення юридичних осіб - повірених, які не мають статусу комерційних представників, як випливає з аналізу ч. 2 ст. 1010 ЦК, припиняє договір доручення автоматично.