Мы ВКонтакте

Стаття 270. Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

 

Коментар:

 

1. Законодавець, здійснюючи позитивне регулювання особистих немайнових прав, закріплює в коментованій статті орієнтовний перелік особистих немайнових прав.

Насамперед, до переліку особистих немайнових прав законодавець відносить ті з них, які віднайшли своє закріплення в Конституції України. Так, до переліку таких прав включені: а) право на життя (ст. 27 Конституції України); б) право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України); в) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України); г) право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України); д) право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України); е) право на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України); є) право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України); ж) право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України); з) право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33 Конституції України); і) право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України).

Однак, такий підхід законодавця породжує певні суперечності у визначенні правової природи цих прав. Інколи висловлюється думка, про те, що оскільки особисті немайнові права передбачені Конституцією України, то вони носять конституційно-правову природу. Однак, Конституція України закріплює тільки загальні засади правового регулювання суспільних відносин, а вже більш детальний розвиток вони віднаходять в галузевому законодавстві, зокрема в цивільному. Саме тому природа даних прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини. Адже ніхто не буде заперечувати цивільно-правову природу права власності тільки внаслідок того, що загальні засади права власності передбачені в ст. 41 Конституції України.

2. Зважаючи на те, що Конституція України носить характер основного нормативного акта, який закріплює основні положення національного правопорядку, то і передбачити в ній усі особисті немайнові права є неможливим. Саме тому законодавець надає можливість закріплювати особисті немайнові права фізичних осіб ЦК України, а також і іншим законом. Такий підхід законодавця є правильним. Так, наприклад, ЦК України додатково закріплює права фізичних осіб, що знаходяться в стаціонарі (ст. 287 ЦК України), права на донорство (ст. 290 ЦК України), сім'ю (ст. 291 ЦК України), опіку або піклування (ст. 292 ЦК України), ім'я (ст. 294 ЦК України), недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК України), індивідуальність (ст. 300 ЦК України) тощо. Низка особистих немайнових прав закріплено також і в інших кодифікованих актах. Так, наприклад, в СК України закріплює право жінки на материнство (ст. 49 СК України), чоловіка на батьківство (ст. 50 СК України) тощо. Певні особисті немайнові права закріплені і в інших законах. Так, наприклад, право на психіатричну допомогу та гарантії його здійснення знаходить своє закріплення у ЗУ "Про психіатричну допомогу", право на донорство крові та її компонентів, а також трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини віднаходять свою деталізацію та гарантії здійснення у ЗУ "Про донорство крові та її компонентів", ЗУ "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" тощо. Особливу увагу слід також звернути і на те, що окремі особисті немайнові права можуть бути закріплені на рівні міжнародних актів. Однак слід зазначити, що це повинно стосуватись саме тих міжнародних актів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, тобто тих, які є частиною національного цивільного законодавства. При цьому, слід зауважити, що відповідно до ст. 10 ЦК України такі міжнародні акти стоять в ієрархії нормативно-правових актів одразу після Конституції України.

3. Законодавець визначає, що перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, ЦК України та іншими законами, не є вичерпний. Такий підхід абсолютно виправданий, оскільки жодним нормативним актом не можна визначити виключний перелік можливостей фізичних осіб. Окрім цього, він відповідає прагненню законодавця офіційно відійти від октройованого (дарованого державою) характеру особистих немайнових прав. Проте, законодавець не зазначає, яким чином слід визначати, чи є відповідна можливість суб'єктивним правом чи ні. Таке умовчання законодавця, на нашу думку, має як теоретичне, так практичне значення. Адже кожне суб'єктивне право, відповідно до принципу "юридичної синхронності", повинно бути забезпечене відповідним обов'язком, а невиконання останнього, в свою чергу, повинно бути забезпечено відповідальністю. В іншому випадку, суб'єктивне право не може вважатись гарантованою можливістю. Адже, якщо фізична особа почне довільно створювати для себе особисті немайнові права (наприклад, право на храп, право на отримання задоволення від спілкування природою тощо), то дані права будуть носити характер декларативних. Тому, коли можливість фізичної особи не забезпечена, то вона не може претендувати на характер особистого немайнового права. Нам видається, що більш доцільно в цьому випадку говорити про охоронюваний законом інтерес.

4. Для зручності особисті немайнові права фізичних осіб класифікують залежно від їх цільового призначення на:

а) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК України);

б) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК України).

Однак слід визнати таку класифікацію доволі умовною, оскільки окремі особисті немайнові права можуть належати не всім без виключення фізичним особам, а лише окремим з них. Так, наприклад, право на зазначення свого імені у зв'язку із використанням авторського твору, яке носить характер особистого немайнового, належить тільки автору (ч. 1 п. 1 ст. 438 ЦК України).

Більш детально особисті немайнові права, які входять до тієї чи іншої класифікаційної групи, будуть розглянуті нижче при коментуванні відповідних статей.