Мы ВКонтакте

Стаття 284. Право на медичну допомогу

1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

4. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

5. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

6. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

 

Коментар:

 

Нормативно-правова база регулювання цих відносин численна, зокрема, постанова Кабінету Міністрів від 6 листопада 1997 р. N 1238 "Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення", постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти", постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1146 "Про надання медичної допомоги іноземним громадянам", постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1303 "Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань".

Деякі положення законодавства були розтлумачені Конституційним Судом України, зокрема, Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1998 р. у справі N 1-29/98 за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" (справа про платні медичні послуги), Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року у справі N 1-13/2002 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу).

"Медична допомога" охоплює надання ряду послуг, безпосередньо пов'язаних з лікуванням хворих та профілактикою захворювань, зокрема профілактичні медичні огляди з винесенням висновку про стан здоров'я на прохання громадян; зубне, вушне, очне протезування дорослого населення; надання всіх видів медичної та лікувально-профілактичної допомоги (крім першої невідкладної) особам, обслуговування яких не передбачено даним закладом; надання додаткової медичної інформації на прохання громадян (довідки, виписки з історії хвороби) та інші.

Є ряд послуг, які за певних обставин можуть розглядатися як медична допомога. Це, зокрема, надання юридичним та фізичним особам консультаційної допомоги з питань застосування законодавства про охорону здоров'я, в тому числі щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; діагностичне обстеження і лікування за направленням лікарів, які працюють на засадах підприємницької діяльності (крім випадків надання невідкладної медичної допомоги, професійних захворювань, виробничого травматизму), якщо у такому обстеженні і лікуванні немає невідкладної необхідності; організація лікарських і фельдшерських здоровпунктів на підприємствах, в установах та організаціях, де вони не передбачені штатними нормативами та інші (Рішення КСУ по справі про платні медичні послуги).

Законодавством встановлено перелік видів безоплатної медичної допомоги, що надається державними та комунальними закладами охорони здоров'я:

а) швидка та невідкладна - на догоспітальному етапі станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини;

б) амбулаторно-поліклінічна;

в) стаціонарна - у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленнями медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій;

г) невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі - дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років);

д) долікарська медична допомога сільським жителям;

е) санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях;

є) утримання дітей у будинках дитини;

ж) медико-соціальна експертиза втрати працездатності (постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. N 955 "Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги").

В літературі пропонується розширити коло поіменованих договорів договором про надання медичної допомоги. В класифікації цивільно-правових договорів він повинен потрапити до групи договорів про надання послуг. За юридичними ознаками він є двостороннім, консенсуальним, може бути оплатним чи безоплатним.

Відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦК та ст. 38 Основ законодавства про охорону здоров'я кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

Ця норма знаходиться в колізії з ст. 32 ЦК, яка закріплює коло повноважень фізичної особи з неповною цивільною дієздатністю (фізична особа у віці 14 - 18 років). Доцільним є розширення кола прав фізичних осіб у цьому віці.

Ч. 4 ст. 284 ЦК повністю відповідає ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров'я: повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Тобто підставою виникнення, зміни і припинення відносин з надання медичної допомоги є воля особи. Це один з прикладів прояву головного принципу цивільного права - принципу диспозитивності. Відсутність елементів влади та підпорядкування підтверджує цивільно-правову (приватно-правову) природу права на медичну допомогу.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта важкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Згідно з ч. 5 ст. 284 ЦК у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Іншим прикладом надання медичної допомоги без згоди фізичної особи є випадки екстремальних ситуацій (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо). Підстави для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку закріплені в ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу".

В такий ситуації виникає колізія між приватними та публічними інтересами. Перевага надається саме публічному суспільному інтересу.

Захист права на медичну допомогу відбувається за допомогою припинення чи зміни правовідношення (п. 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК).

Так, пацієнт, що отримав неякісну медичну допомогу, може змінити лікаря в тому ж медичному закладі або навіть змінити медичний заклад. Вибір іншого лікаря означає припинення правовідношення з попереднім лікарем. Зміна договору про надання медичної допомоги означає, що право на здоров'я захищається зміною правовідношення.

Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону (ч. 6 ст. 284 ЦК). Деталізовано регулювання цих відносин в Законі України "Про психіатричну допомогу".