Мы ВКонтакте

Стаття 334. Момент набуття права власності за договором

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

 

Коментар:

 

1. Визначення конкретного моменту виникнення права власності в набувача майна за договором має велике практичне й теоретичне значення, оскільки саме з цього моменту на набувача переходить тягар утримання власності, ризик випадкової загибелі майна, а також власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Коментована стаття, встановлюючи загальне правило, пов'язує виникнення права власності у набувача за договором саме із передачею речі, а не з іншим моментом, наприклад, сплатою вартості товару. Дане положення знаходить своє підтвердження в судовій практиці Верховного Суду України.

Так, гр-н Ш. пред'явив позов до Р. та інших про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля і визнання права власності на нього. Рішенням Київського міського суду в позові Ш. відмовлено. Судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України рішення суду було залишено без змін. По суті справи встановлено, що договір купівлі-продажу був оформлений документально, а машина і ключі від неї передані позивачем покупцеві. Таким чином, Р. і юридично, і фактично стала власником спірного автомобіля, оскільки відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі. Несплата покупцем грошей за придбане майно не може бути підставою для задоволення позову (Рішення Верховного Суду України: Щорічник. - 1998. - С. 20 - 21).

Проте в спеціальному законі чи укладеному між сторонами договорі може бути визначений інший порядок переходу права власності на майно від відчужувача до набувача (наприклад, отримання свідоцтва про право на спадщину, реєстрація договору). Стаття 334 ЦК визначає об'єктом передачі майно. Сам термін "майно" застосовується в цивільному праві неоднозначно. За змістом даної статті під майном слід розуміти річ чи конкретну сукупність речей.

2. У ч. 2 коментованої статті розкривається поняття "передача". Передачею визнається фактичне вручення майна набувачеві, здача його перевізникові чи організації зв'язку для відправлення, пересилання. В таких випадках транспортна організація, організація зв'язку вважаються представниками набувача. Під передачею також слід розуміти фактичне надходження майна у володіння набувача (наприклад, поставка на склад), а також передачу йому товаро-розпорядчого документа. Вручення даного документа означає передачу набувачу всіх повноважень з розпорядження майном. Набувач, якому переданий в установленому законом порядку товарно-розпорядчий документ, набуває права шляхом здійснення правочинів з даним документом продати товар, заставити його тощо. Різновидом товарно-розпорядчих документів є коносамент, який застосовується при морських перевезеннях (статті 137, 138 КТМ), подвійне та просте складські свідоцтва, які видаються поклажодавцю охоронцем при прийнятті останнім на зберігання зерна і правовий обіг яких визначається ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні".

3. Частини 3 і 4 ст. 334 ЦК встановили особливий порядок виникнення права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації. Право власності на таке майно виникає, відповідно, з моменту нотаріального посвідчення договору, або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ст. 209 ЦК), або з моменту державної реєстрації договору (ст. 210 ЦК). Дані норми є імперативними, тому сторони договору не мають права відступити від них. Законодавство містить широке коло випадків обов'язкового нотаріального посвідчення правочинів з наступною їх реєстрацією у державних органах. Так, відповідно до ст. 23 ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації відповідною місцевою радою. Подібна норма міститься і в ст. 27 ЗУ "Про приватизацію державного майна", яка встановлює, що право власності на приватизований об'єкт переходить з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. ЗК України передбачає, що при набутті громадянами та юридичними особами за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельної ділянки на безоплатних засадах право власності на неї виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації (ст. ст. 116, 125). Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення (ст. 132).

4. При цьому слід розрізняти державну реєстрацію договору і реєстрацію самого майна (наприклад, реєстрацію будинків, квартир у складі державного земельного кадастру, реєстрацію зброї в органах внутрішніх справ, реєстрацію автомобілів). Так, відповідно до ст. 34 ЗУ "Про дорожній рух" державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілів, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи та мотоколяски. Власники таких транспортних засобів зобов'язані зареєструвати їх протягом десяти діб після придбання, одержання або виникнення підстав, що потребують внесення змін у реєстраційні документи, в органах державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України. Реєстрація майна, на відміну від реєстрації договору, не має правовстановлюючого значення. З такою реєстрацією законодавець не пов'язує виникнення у особи права власності. Слід також окремо розрізняти реєстрацію прав на об'єкти нерухомості, яка пропонується ЦК (ст. 182 ЦК).