Мы ВКонтакте

Стаття 344. Набувальна давність

1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

 

Коментар:

 

1. Коментована стаття вводить до цивільного законодавства новий інститут - набуття права власності за давністю володіння. ЦК України усунув необгрунтовані переваги для державної власності, до якої відповідно до ст. 337 ЦК УРСР переходило безхазяйне майно. Суб'єктом набувальної давності може бути лише фізична чи юридична особа.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Об'єктом правової охорони даної статті є нерухоме або рухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості в науці цивільного права використовується два критерії: матеріальний - ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний - віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою. За першим критерієм до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких без непропорційного збитку для їх призначення є неможливим (жилі будинки, насадження, майнові комплекси) (ст. 181 ЦК). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива (повітряні й морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати в просторі.

Коментована стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що той не мав права її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). В разі виникнення спору встановити характер володіння (добросовісне й недобросовісне) має тільки суд з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Разом з тим, суд повинен мати на увазі, що фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Володіння, що виникло в результаті здійснення злочину, не може вважатися добросовісним.

Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним, але це не означає, що володілець зобов'язаний спеціально інформувати оточуючих про своє володіння річчю.

Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків (для нерухомого майна протягом 10 років, а для рухомого майна - 5 років). В силу ч. 2 ст. 344 ЦК до часу фактичного володіння особа може приєднати час, протягом якого майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Проте це не обов'язок, а право особи, яка заявляє про давність володіння.

2. Перебіг строку набувальної давності починається з моменту виникнення володіння. Проте із загального правила ст. 344 ЦК встановлює винятки. Так, відповідно до п. 3 даної статті, перебіг строку по відношенню до речей, якими заволоділа особа на підставі договору з їх власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про їх повернення, починається на нерухоме майно через 15 років, а на рухоме - через 5 років з часу сплину строку позовної давності за відповідними вимогами, адже до цього моменту майно може бути примусово витребувано його законним володільцем, а фактичне володіння не може бути визнано добросовісним.

Вибуття майна поза волею його володільця (наприклад, майно викрадено) не перериває перебігу набувальної давності лише в разі повернення майна його володільцю протягом одного року з моменту його втрати або пред'явлення протягом одного року володільцем позову про витребування майна.

3. Коментована стаття встановлює, що порядок виникнення права власності на земельну ділянку за набувальною давністю визначається законом. Таким законом є Земельний кодекс України (ст. 119 ЗК), який встановлює строк володіння земельною ділянкою для набуття права власності на неї на підставі набувальної давності 15 років. Норма ЗК України є спеціальною до даних правовідносин, на відміну від коментованої норми ЦК України, яка є загальною. Тому при набутті права власності на земельну ділянку за набувальною давністю потрібно керуватися саме нормами ЗК України.

Відповідно до норм коментованої статті порядок набуття права власності за набувальною давністю залежить від виду речей. Право власності на рухоме майно виникає за наявності зазначених вище умов стосовно ознак володіння автоматично. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17.07.2003 року передбачено створення до 1 січня 2005 року на базі державного реєстру земель та державного реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно. Держателем Реєстру визначено Державний комітет по земельних ресурсах. Після створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них проводиться виключно Центром державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно.