Мы ВКонтакте

Стаття 361. Право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

1. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

 

Коментар:

 

1. За загальним правилом ч. 1 ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Проте згода співвласників є необхідною лише для здійснення права володіння та користування спільним майном. Розпоряджатися своє часткою кожен учасник може самостійно, однак з урахуванням прав інших співвласників на переважну купівлю частки, що відчужується за договором купівлі-продажу (ст. 362 ЦК).

Здійснення учасником права розпорядження своєю часткою у праві спільної часткової власності не припиняє спільну власність і не тягне за собою жодних змін у правовому статусі нового учасника у порівнянні з колишнім, адже предметом розпорядження виступає не конкретне, чітко визначене майно, а частка у праві спільної часткової власності, що поширюється на усе майно.

У коментованій статті абсолютно вірно визначено, що співвласник має право розпорядитися часткою у праві спільної часткової власності. Саме відчуження частки у праві спільної часткової власності виступає предметом відповідних договорів. Відтак, помилковою є практика складання та нотаріального посвідчення договорів відчуження частки у майні або права власності на майно, що перебуває на праві спільної часткової власності.

2. Вельми проблемним наразі є питання про право учасників спільної часткової власності передавати належні їм частки у заставу (іпотеку). Для укладення договору застави заставодавець в силу ч. 1 ст. 576 ЦК має володіти правом на відчуження майна.

ЦК містить лаконічну норму, яка дозволяє передавати у заставу спільне майно лише за згодою усіх співвласників. Спеціальне законодавство про заставу (іпотеку), зберігаючи це загальне положення, доповнює його спеціальними нормами. Згідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р. співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Реалізація наведених норм унеможливлюється тим, що виділення майна зі спільної часткової власності у натурі призводить до припинення відносин спільної часткової власності і спільної власності взагалі для особи, яка здійснила право на виділ. Відповідно, після укладення договору про виділ особа стає індивідуальним власником і здійснює розпорядження своїм майном на власний розсуд, а норми глави 26 ЦК на неї не поширюються.

Незрозумілість і непридатність до практичного застосування законодавства з питань застави (іпотеки) частки, що закріплена на праві спільній частковій власності, призвела до формулювання висновку членів Комісії з методології, аналізу та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати про те, що нотаріусам рекомендовано утримуватись від посвідчення таких договорів до удосконалення законодавства, навіть за умови наявності згоди усіх співвласників (див.: Нотаріат для Вас. - 2006. - N 9. - С. 74).

Таким чином, співвласник не може реалізувати належне йому право на самостійне розпорядження своєю часткою шляхом укладення договору застави (іпотеки), якщо тільки він попередньо не укладе договір про виділ (поділ) майна у натурі, тобто не припинить право спільної власності.