Мы ВКонтакте

Стаття 366. Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності

1. Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

2. У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

 

Коментар:

 

1. Ст. 366 ЦК, як і дві попередні статті, встановлює підстави для припинення права спільної часткової власності у його учасника. Але якщо ст. 364 ЦК регулює право на виділ частки за ініціативою самого учасника, ст. 365 ЦК встановлює право на пред'явлення позовної вимоги про припинення права на частку одного з учасників іншими співвласниками, то коментована стаття визначає таку підставу припинення правовідносин спільної часткової власності, як звернення стягнення на частку у спільній власності на вимогу кредитора.

Слід розмежовувати предмет правового регулювання ст. 366 ЦК та ст. 360 ЦК, яка встановлює обов'язок співвласника в межах своє частки нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (виділено мною - Є. Р.). Навпаки, ст. 366 ЦК не визначає засади відповідальності співвласників, а регулює випадки звернення кредитором стягнення на частку співвласника як за зобов'язаннями щодо спільного майна, так і за його особистими зобов'язаннями цивільно-правового характеру (наприклад, за договорами, укладеними до створення спільної власності, за договорами, які не стосуються спільного майна). За аналогією права норми ст. 366 ЦК можуть бути використані і при зверненні стягнення на частку на підставі накладення на співвласника адміністративного стягнення або кримінального покарання у вигляді штрафу.

2. Ч. 1 коментованої статті встановлює своєрідну "черговість" майна, за рахунок якого можуть бути задоволені вимоги кредиторів шляхом звернення стягнення. Кредитор має право звернути стягнення на частку, що є у спільній частковій власності, лише за відсутності або недостатності у боржника іншого майна, достатнього для задоволення вимог кредиторів.

3. Стягнення за вимогою кредитора може бути здійснене як шляхом виділення частки в натурі, так і шляхом продажу частки з направленням суми виторгу на погашення боргу або переведенням прав та обов'язків співвласника-боржника на кредитора.

Позов кредитора про виділ частки для звернення стягнення на неї може бути задоволений у разі дотримання наступних умов: 1) частка може бути виділена із спільного майна в натурі (див. коментар до ст. 364 ЦК); 2) частка може бути виділена не лише без повної втрати її цільового призначення, що є характерною ознакою неподільної речі за ч. 2 ст. 183 ЦК, але й без зміни її цільового призначення, що до втрати призначення спільної речі не призводить. Наприклад, виділ частки із спільної власності на меблевий гарнітур, що складається із шафи для одягу, книжною шафи та креденса цілком можливий, адже кожна з цих речей може бути окремим об'єктом права власності, не втрачає свого цільового призначення і на неї окремо може бути звернено стягнення, проте вилучення із спільної власності хоча б однієї з цих речей зумовлює зміну цільового призначення речі як складової меблевого гарнітуру, адже окрема перерахована річ саме в єдиному ансамблі з іншими складовими утворює єдину річ - меблевий гарнітур за стилем, розмірами, фактурою, кольором та іншими характеристиками; 3) відсутність заперечення інших співвласників проти виділу частки в натурі. При цьому, на думку автора, за змістом абзацу другого ч. 1 ст. 366 ЦК достатньо заперечення хоча б одного зі співвласників.

Якщо позов про виділ частки в натурі не може бути пред'явлений, кредитор наділяється правом вимоги до боржника щодо продажу частки у спільній власності із подальшим задоволенням своїх вимог за рахунок одержаних внаслідок продажу грошових сум. Розпорядження часткою здійснюється співвласником-боржником на власний розсуд (ст. 361 ЦК), проте при цьому має бути враховане переважне право інших співвласників на купівлю цієї частки (ст. 362 ЦК). Оскільки відчуження частки, рівно як і придбання її іншими співвласниками, здійснюється учасником спільної власності винятково на добровільних засадах, кредитор не може зобов'язати цих осіб укласти договір купівлі-продажу частки. В такому випадку кредитор має право вимагати звернення стягнення в примусовому порядку шляхом продажу частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з відповідною компенсацією боржника кредитору, якщо реальна вартість частки є меншою, ніж обсяг боргів, або компенсацією кредитора боржнику, якщо реальна вартість частки перевищує обсяг боргів.

Згідно ч. 8 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 р. у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, яка визначається судом за поданням державного виконавця. При зверненні стягнення слід враховувати також і положення Додатка до цього Закону, яким визначається Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами.

Якщо на кредитора були переведені права та обов'язки співвласника-боржника, він стає новим учасником права спільної часткової власності. При цьому усі правовідносини між співвласниками, що виникли до вступу до їх складу нового учасника, зберігають свою силу, якщо інше не визначено законом (наприклад, ч. 4 ст. 358 ЦК) або договором між ними.