Мы ВКонтакте

Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності

1. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

2. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

3. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

 

Коментар:

 

1. Кожен учасник спільної сумісної власності має право припинити для себе відносини спільної власності шляхом виділу в натурі частки із спільного майна. Згідно частини третьої коментованої статті виділ частки із майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, здійснюється на тих же засадах, що і виділ із майна, що є у спільній частковій власності. Разом з тим, оскільки у спільній сумісній власності, на відміну від спільної часткової, частки учасників не є визначеними, виділ здійснюється в два етапи: 1) визначення часток учасників у спільному майні, тобто перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову. При цьому ч. 2 ст. 370 ЦК виходить з презумпції рівності часток кожного із співвласників, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду; 2) одержання учасником у натурі майна, що відповідає його частці, а якщо виділ у натурі заборонений законом або є неможливим - одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації (див. коментар до ст. 364 ЦК).

2. Істотні особливості щодо здійснення права спільної власності подружжя передбачені СК. Згідно ч. 1 ст. 67 СК дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Аналіз змісту наведеної норми переконує, що кожен з подружжя має право відчужити на користь третьої особи майно, що є у спільній сумісній власності або 1) після визначення частки та виділу в майна натурі, або 2) після визначення частки та визначення порядку користування майном.

Юридичне значення визначення частки подружжя у спільній сумісній власності полягає в тому, що остання трансформується у спільну часткову власність. При цьому згідно ст. 361 ЦК будь-який учасник спільної часткової власності має право розпоряджатися своєю часткою на свій розсуд: без необхідності одержання згоди другого співвласника, будь-яким способом і на користь будь-якого суб'єкта. Обмеження стосуються тільки укладення договору купівлі-продажу (див. коментар до ст. ст. 361, 362 ЦК). Навпаки, із змісту ч. 1 ст. 67 СК випливає, що обсяг прав чоловіка, дружини, які визначили свої частки у спільному майні, є обмеженим порівняно з іншими учасниками права спільної сумісної власності, які не є подружжям, адже право розпорядження вони набувають за умови попереднього виділення частки в натурі, або визначення порядку користування майном.

Слід зауважити, що виділ, як вже підкреслювалося у коментарі до ст. 364 ЦК, припиняє для учасника спільну власність. Відтак, після виділу частки одного з подружжя право спільної власності подружжя припиняється щодо них обох, оскільки учасників спільної власності усього двоє. В такому випадку стає практично неможливо реалізувати норму ч. 1 ст. 67 СК, яка надає кожному з подружжя право вільного розпорядження своєю часткою після її визначення та виділу в натурі. Оскільки відносини спільної власності між подружжям припинилися після виділу частки, зрозуміло, що предметом правочинну не може бути розпорядження часткою у праві спільної сумісної власності.

З наведеного випливає, що через неприйнятність першого способу розпорядження часткою - з її визначенням та виділом у натурі, залишається тільки другий - визначення частки та порядку користування майном. Визначення частки у спільному майні подружжя регулюється ст. ст. 70, 71 Закону "Про нотаріат" та главою 24 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України. Аналіз цих норм дозволяє стверджувати, що свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя може видаватися як за життя обох з подружжя за їх бажанням, так і після смерті одного з подружжя за заявою другого з подружжя, який пережив.

Згідно ч. 1 ст. 70 Закону "Про нотаріат" нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому ним за час шлюбу. Проте на практиці визначення частки одного з подружжя шляхом видачі свідоцтва майже не застосовується. Незважаючи на наявність вищевказаних правових підстав для оформлення свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, перешкодою до видачі свідоцтва є СК, за змістом норм якого усі майнові відносини між подружжям мають бути врегульовані договорами (ст. ст. 63 - 72 СК), а найголовніше - наказ Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 р. N 1/5 "Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах", згідно тексту якого серед форм свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя затверджена тільки форма свідоцтва про право власності в спільному майні подружжя, на частку того з подружжя, який помер. Наявність такого свідоцтва дозволяє не лише реалізувати право на спадкування спадкоємцям померлого учасника спільної сумісної власності, але і свідчить про можливість практичного застосовування норми ч. 2 ст. 67 СК для співвласника, за якою дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Водночас форма свідоцтва про право на власності на частку в спільному майні для подружжя, які бажають розпорядитися спільним майном за життя їх обох, наказом Міністерства юстиції України не передбачена. Оскільки ж нотаріус позбавлений права самостійно створювати нові форми свідоцтв, право подружжя на визначення частки з метою її подальшого розпорядження шляхом оформлення зазначеного свідоцтва уявляється декларативним.

Позбавлене сенсу і посилання у ч. 1 ст. 67 СК на визначення порядку користування майном, як на передумову для розпорядження часткою. Справа в тому, що у законі немає посилання на обов'язковість такого договору для набувача спільного майна, а застосування ч. 4 ст. 358 ЦК до відносин за участю подружжя можлива тільки за аналогією, правила якої на нотаріусів, які, як відомо, посвідчують безспірні юридичні факти, не поширюються. Тому порядок та умови використання спільного майна в будь-якому випадку визначатимуться окремою угодою з набувачем спільного майна, через що укладення такого договору між подружжям не має юридичного значення.

З'ясування непридатності правил ч. 1 ст. 67 СК до регулювання відносин з приводу відчуження спільного сумісного майна тим не менш не означає неможливості укладення правочину одним з подружжя про розпорядження своїм майном. Передусім, подружжя, керуючись ст. ст. 3, 6, 627 ЦК, ч. 1 ст. 64 СК, пунктом 59 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України, мають право укласти між собою договір про визначення часток, який згідно абзацу другого пункту 59 Інструкції є невід'ємною частиною правовстановлювального документа. Однак укладення такого договору є доцільним лише у тому разі, коли правовстановлювальний документ оформлено на обох з подружжя, адже у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, договір про визначення часток не визнаний правовстановлювальним документом, тобто він є тільки додатковим до основного правовстановлювального документа.

Крім того, подружжя мають право укласти договір поділу спільного сумісного майна, для якого достатньо, щоб було хоча б два об'єкти спільної сумісної власності подружжя. Поділ може бути проведений як під час шлюбу, так і після його припинення. Водночас поділ тягне за собою припинення права спільної власності між подружжям, що може не відповідати їхнім інтересам, насамперед інтересам того з подружжя, хто не виступає відчужувачем.

3. Крім укладення одним з подружжя договорів на користь третіх осіб, закон дозволяє подружжю укладати договори між собою. І в цьому випадку норми СК не відзначаються юридичною коректністю. Ст. 64 СК передбачено, що договір про відчуження одним з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності на користь другого з подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Вживання у цій нормі словосполучення "виділ частки" є некоректним. Насправді в ній іде мова не про виділ, а про визначення частки. Між виділом і визначенням частки існує істотна різниця: якщо виділ має наслідком припинення спільної власності і визначає, яка конкретно, виділена в натурі, частка майна переходить у власність колишнього співвласника, в той час як визначення частки призводить до перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову. В процесі практичної реалізації подружжям зазначеної норми постають проблеми, аналогічні тим, які виникають при розпорядженні спільним майном одним з подружжя.