Мы ВКонтакте

Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку

1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

 

Коментар:

 

Коментована стаття розвиває передбачені у ст. 14, 41 Конституції України положення щодо гарантування і непорушності права приватної власності на землю. Дія цієї статті поширюється на фізичних та юридичних осіб, які мають у приватній власності земельні ділянки (див. коментар до ст. 2 ЦКУ).

За Конституцією України (ст. 41) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Це означає, що право приватної власності на земельні ділянки може бути припинено з підстав і в порядку, передбаченому законом. У цій статті закріплюється виключно судовий порядок припинення права власності на земельну ділянку у передбачених законом випадках, які необхідно розглядати як юридичні факти, з яким закон пов'язує припинення права власності на землю. При цьому у ЦКУ встановлені загальні підстави припинення права власності, які можуть буди застосовані до регулювання відносин з припинення права власності, якщо спеціальним законом не передбачається інше.

Водночас реалізація норми коментованої статті потребує використання й інших законів, у яких закріплюються підстави припинення права власності на землю, серед яких основним є ЗКУ. Подібно до ЦКУ, у ЗКУ передбачається можливість припинення права власності на землю як в судовому порядку, так і без звернення до суду у випадках, передбачених цим кодексом. Зокрема, у ст. 140 ЗКУ встановлюється перелік підстав припинення права приватної власності на земельні ділянки.

Аналіз змісту ст. 140 ЗКУ дозволяє класифікувати підстави припинення права приватної власності на земельні ділянки на дві групи. До першої відносяться випадки, коли право власності на земельну ділянку припиняється за бажанням і на основі волевиявлення власника, а саме: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку (ст. 142 ЗК, ст. 347 ЦКУ); відчуження земельної ділянки іншим особам, державі, територіальним громадам (ст. 131 ЗКУ). До другої групи підстав припинення права власності на земельні ділянки відносяться випадки, коли право власності на земельні ділянку припиняється поза волею власника, а саме: смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (ст. 139 ЗКУ); відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (ст. 146 - 147 ЗКУ; ст. 350 ЦКУ); конфіскації за рішенням суду (ст. 148 ЗКУ; ст. 354 ЦКУ); невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 145 ЗКУ; ст. 348 ЦКУ).

Наведений перелік випадків припинення права приватної власності на земельну ділянку не можна вважати вичерпним, оскільки у інших статтях цього кодексу також встановлюються підстави припинення такого права на землю. Тому наявність у законі цих підстав не включає можливості закріплення у законі інших юридичних фактів, з настанням яких право приватної власності може бути припинено. Так, наприклад, право власності на земельну ділянку для конкретної юридичної особи може бути припинено внаслідок реорганізації чи ліквідації товариства. Право приватної власності громадян і юридичних осіб на конкретну земельну ділянку може бути припинено також в результаті ризику випадкового знищення земельної ділянки через дії обставин непереборної сили (зсуви, розмив водою, затоплення, землетрус тощо). В ЗК України не сказано про те, що в разі поділу земельної ділянки, що перебуває на праві спільної сумісної власності, також припиняється право власності на земельну ділянку як самостійний об'єкт права спільної сумісної власності. В чинному ЗКУ не передбачається можливість припинення права власності на земельні ділянки з таких підстав, як систематичне невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством, невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб. Водночас у ЗКУ закріплюються нові підстави для примусового припинення права приватної власності на земельні ділянки; а) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) конфіскація за рішенням суду; в) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у визначених законом випадках.

Порядок припинення права власності на земельні ділянки передбачений у ст. ст. 142, 143, 145 - 146, 147 - 148 ЗКУ.

Момент припинення права власності на земельну ділянку залежить від того, з якої підстави таке право припиняється. Припинення права власності на земельну ділянку передбачає настання певних юридичних наслідків, пов'язаних з тією чи іншою підставою такого припинення. Так, наприклад, конфіскація земельної ділянки здійснюється без будь-якої компенсації власнику вартості земельної ділянки та всіх поліпшень на цій ділянці. Водночас відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності чи для суспільних потреб обов'язково передбачає відшкодування власнику вартості ділянки та компенсацію інших втрат і збитків. Звернення стягнення на земельну ділянку передбачає відчуження такої ділянки іншим особам у встановленому законом порядку з наступним задоволенням вимог кредитора.