Мы ВКонтакте

Стаття 396. Захист речових прав на чуже майно

1. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

 

Коментар:

 

Захист речових прав на чуже майно можна визначити як використання управомоченими особами цивільно-правових способів відновлення порушених, невизнаних чи оспорених прав з метою усунення перешкод у їх здійсненні.

Суб'єктами права на захист речових прав на чуже майно можуть бути в першу чергу особи, яким такі права належать, відповідно володілець, сервітуарій, емфітевта та суперфіціарій. В ряді випадків, якщо говорити про інші речові права, які не передбачені цим кодексом, наприклад право повного господарського відання, вдаватись до способів захисту можуть також державні та комунальні органи з метою захисту своїх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав. Однак потрібно мати на увазі, що коментована стаття чітко зазначає, що за захистом може звертатись лише "особа, яка має право на чуже майно". Таке формулювання є досить своєрідним і змістовно відрізняється від того, яке містилось у ст. 48 Закону України "Про власність", де передбачалось, що захист отримує особа, яка володіє майном. За такого формулювання втрачали можливість захисту усі законні володільці, які з незалежних від них причин були позбавлені фактичного володіння майном.

Щодо способів захисту, які можуть використовуватись при захисті прав на чуже майно, необхідно відзначити, що всі вони можуть бути згруповані у три групи: 1) зобов'язально-правові (способи, які витікають із порушення не самого речового права, а з порушення умов зобов'язання, наприклад, позов про застосування наслідків нікчемного правочину); 2) речово-правові (віндикаційний та негаторний позови, а також позови про визнання права на чуже майно); 3) загальноцивілістичні способи захисту, передбачені ст. 16 ЦК України (припинення правовідношення, відшкодування моральної шкоди та інші). До таких також можна віднести способи які використовуються при захисті прав осіб, оголошених померлими чи захист прав на чуже майно у разі вилучення земельної ділянки для суспільних потреб.

З приводу застосування першої групи способів, потрібно відмітити, що їх поширення при захисті прав на чуже майно є доволі обмеженим, оскільки такі способи можуть бути застосовані до особи з якою управомочений суб'єкт (володілець, сервітуарій тощо) перебуває у зобов'язальних відносинах і предметом таких відносин виступає той самий предмет на який поширюється речове право. При цьому, такі способи можуть бути застосовані тільки у випадку, коли застосування речово-правових способів захисту є неможливим.

Речово-правові способи захисту застосовуються у порядку передбаченому ст. ст. 387 - 391 ЦК України. Щодо застосування віндикаційного позову, то управомочена особа вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно фактично володіє річчю. Позов про витребування майна, поданий до особи, яка раніше незаконно володіла майном і у якої воно на момент розгляду справи відсутнє, не може бути задоволений з огляду на той факт, що об'єктом віндикаційного позову може бути тільки те майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Сказане, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної майну під час перебування останнього у її незаконному володінні. Як правило віндикаційний позов у таких категоріях справ спрямований на витребування речей які наділені індивідуально визначеними ознаками. А тому у разі загибелі індивідуально визначеного майна власник (законний володілець) може звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків.

Питання про можливість повернення індивідуально-визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватись залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення настають наслідки, аналогічні до загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків. Якщо ж майно зберегло своє господарське призначення, то питання про зроблені поліпшення вирішується за правилами, передбаченими ЦК України.

Подання віндикаційного позову не виключає можливості пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, завданих позбавленням володіння відповідним майном.

Майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав і не повинен був знати, що особа, яка відчужила майно, не мала на це права) може бути витребуване володільцем лише за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Управомочена особа, право на чуже майно якої порушене також може звернутися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння (негаторний позов). Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричинили збитки. Достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права суб'єкта речового права на чуже майно і були протиправними.

При застосуванні усіх способів потрібно мати на увазі, що відповідні способи захисту застосовуються не власниками, які однак мають такі ж самі права щодо захисту як і власники майна. А тому, у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обсягу правомочностей обох названих осіб. Якщо право володіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна. Власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Позови пов'язані з визнанням права на чуже майно чи усуненням перешкод у користуванні майном характеризуються тим, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлюючі документи (свідоцтва, державні акти, договори тощо). Тільки за наявності останніх право може бути поновлене. У протилежному випадку суд може застосувати наслідки які передбачені до недотримання форми правочинів.

Щодо застосування загальноцивілістичних способів захисту, то така можливість передбачена перш за все ч. 2 і ч. 3 ст. 386 ЦК України, де врегульовано застосування таких способів захисту як вимога про припинення дії яка порушує право, відшкодування збитків та моральної шкоди. Речові права на чуже майно можуть захищатися і іншими способами, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення права на чужу річ, визнання недійсним акту органа державної влади чи місцевого самоврядування яким встановлено право на чужу річ тощо.