Мы ВКонтакте

Стаття 401. Поняття користування чужим майном

1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

 

Коментар:

 

1. Поняття "сервітут" або право користування відоме вітчизняній правовій доктрині ще з дореволюційних часів. Однак, свого повноцінного юридичного закріплення у цивільному праві воно набуло лише з прийняттям ЦК України. Разом з тим, дана категорія отримала широке застосування у законодавствах Німеччини, Іспанії, Італії, Угорщини Польщі, Франції та рядом інших країн. Звісно, що правове регулювання права користування чужими речами дещо різниться в порівнянні з українською моделлю сервітуту, однак, концептуальної різниці між цими правами у різних правопорядках немає, можливо крім використовуваної термінології, сервітути (servitude), ісменти (easement), прибутки від майна  тощо.

 

За своїм змістом, як це випливає з ч. 1 коментованої статті сервітут є правом користування чужим майном. Разом з тим, якщо аналізувати положення усіх статей присвячених сервітуту в ЦК України, то не важко побачити, що за своїм характером ці відносини є більш складними і вказівка на "користування чужим майном" є не досить визначеною.

Перш за все слід визначитись в галузевій належністю інституту сервітутів. Так, за своєю природою сервітути бувають приватноправовими та публічними. До приватних належать ті, які покликані забезпечувати інтереси окремих приватних осіб Такими є, наприклад, право прогону худоби по наявному шляху сусідньою земельною ділянкою чи право забору води із сусідньої криниці тощо. Щодо публічних сервітутів, то це такі права користування чужими нерухомими речами, які полягають у обмеженому користуванні з метою забезпечення суспільних інтересів. Наприклад право прокладання через чужу земельну ділянку ліній електропередач чи газопроводу тощо. Варто відмітити, що приватні сервітути своїм предметом можуть мати як рухомі речі (особистий сервітут), так і нерухомі. Публічні ж завжди пов'язані з нерухомими речами. Правила коментованої глави поширюються тільки на приватні сервітути. Однак потрібно сказати, що оскільки норми про сервітути містяться не тільки у ЦК України, але й у Земельному кодексі України та у житловому законодавстві, необхідно в ЦК України розділі 32 передбачити бланкетну норму, яка б відсилала до ЗК України та ЖК України у яких би містились конкретизовані положення правового регулювання сервітутних відносин.

Щодо інституційної належності права користування чужим майном, то необхідно зазначити, що в цивільному праві до права користування чужим майном відноситься як можливість використання за речовим титулом, так і на підставі зобов'язально-правового титулу. Наприклад, так само користуватись чужим майном буде орендар. Між тим, норми глави 32 ЦК України присвячені праву користування чужим майном виключно в речовому сенсі. Від так, даному праву - сервітуту притаманні усі перераховані речовим правам ознаки (абсолютність, право слідування тощо), а також ряд ознак іманентних саме цьому праву на чуже майно, основною з яких є обмежений характер користування.

На цьому слід більш детально зупинитися. Важливо розуміти, що сервітут це не просто користування чужим майном, а обмежене користування в одному чи декількох чітко визначених аспектах. Йдеться про те, що при встановлені сервітуту чітко визначається обсяг користування, спосіб користування та час користування. Наприклад, якщо це буде проїзд і відповідно встановлення права проїзду сусідньою земельною ділянкою, то тут у будь-якому випадку повинно бути визначено місце проїзду і супутні обов'язки пов'язані зі здійсненням такого проїзду, як-то не засмічення, не заподіяння шкоди, тощо. При цьому, зміст сервітуту повинен чітко визначитись законом. І це є друга важлива характеристика цього права. На відміну від зобов'язальних прав користування зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

2. Щодо суб'єктного складу сервітутних правовідносин, то потрібно зазначити, що такими є власник (володілець) сусідньої земельної ділянки1 (таку земельну ділянку в науці називають службовою або підпорядкованою) та володілець пануючої земельної ділянки в інтересах якого встановлюється сервітут (сервітуарій) і ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Такий суб'єктний склад характерний насамперед для земельних сервітутів (за термінологією різних авторів їх називають речовими, предіальними). Саме їм і присвячена ч. 1 ст. 401 ЦК України: "Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом". Предметом такого сервітуту як витікає з наведеної частини статті може бути перш за все земельна ділянка. Щодо неї можуть бути встановлені такі сервітути як право проходу, право проїзду, право прогону худоби, право прокладання водовідводів, право забору води з природної водойми чи право проходу до такої водойми тощо. Крім цього, предметами сервітуту також можуть бути будинки, споруди, водні шляхи для паромів тощо.

____________

1 В доктрині і практиці поширеною є дімку стосовно того, що сервітут охоплює тільки відносини між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок. Разом з тим, аналіз ч. 2 ст. 404 ЦК України дозволяє говорити, що у випадку, коли задовольнити потреби особи іншим способом неможливо сервітут може бути встановлений і стосовно віддалених ділянок.

З іншого боку, суб'єктом сервітуту може бути не тільки власник сусідньої ділянки, але й інша конкретно визначена особа. У такому випадку йдеться про особистий сервітут (персональний). Відмінність між названими видами сервітутів полягає у тому, що якщо особистий сервітут встановлюється стосовно конкретної особи, то земельний стосовно предмета (земельної ділянки, будівлі, споруди тощо). Звідси випливає і та відмінність, що зі зміною власника особистий сервітут припиняється, а земельний продовжує діяти. Разом з тим, якщо говорити про вітчизняну конструкцію сервітуту її особливістю є те, що його предметом може бути тільки нерухоме майно. Що випливає з ч. 2 коментованої статті.

Потрібно мати на увазі, що сервітуарій стосовно обтяженої земельної ділянки чи іншого майна виступає не тільки користувачем, але й володільцем, оскільки за ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Сервітут не підлягає відчуженню. Він може переходити до правонаступників лише разом із земельною ділянкою на користь якої він встановлений. Обов'язки за сервітутом також переходять до правонаступників обслуговуючої земельної ділянки разом з ділянкою. Сказане не поширюється на відносини за особистим сервітутом, де права, які витікають з такого сервітуту належать тільки сервітуарію і не можуть бути передані іншим особам навіть у випадку смерті останнього в порядку правонаступництва. Тим не менш обидва види сервітуту зберігаються і не припиняються з переходом майна до третьої особи, оскільки в силу такої ознаки речового права як "слідування" право сервітуту ніби пов'язане зі своїм предметом і слідує за ним.