Мы ВКонтакте

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

 

Коментар:

 

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії. По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися. По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника - здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до ст. 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Однією із найрозповсюдженіших підстав виникнення зобов'язання є цивільно-правовий договір, визначення якого надається ст. 626 ЦК. Зобов'язання можуть також виникати із інших правочинів (наприклад, зобов'язальні відносини виникають внаслідок видачі векселя або складення довіреності). В свою чергу створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності саме по собі породжує виникнення правовідносин щодо інтелектуальної власності на створені об'єкти. Породжувати зобов'язальні правовідносини цей юридичний факт може здебільшого як частина юридичного складу, наприклад, коли права на створений об'єкт інтелектуальної власності передаються за договором або коли за договором замовляється створення таких об'єктів (див. коментар до ст. 1107 ЦК). Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди майже завжди породжують цивільно-правові зобов'язання, які мають недоговірний характер, тобто виникають саме внаслідок завдання шкоди, незалежно від того, чи перебували суб'єкти такого зобов'язання у договірних відносинах. Детально такі зобов'язання врегульовані Главою 82 ЦК. Підставою виникнення зобов'язань можуть бути і інші юридичні факти, наприклад, судові рішення або адміністративні акти.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права (див. коментар до ст. 3 ЦК). У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

Принцип добросовісності був відомий приватному праву ще за часів римської держави, коли основною ідеєю розуміння доброї совісті була охорона істинної сутності договору або іншого правовідношення проти букви закону (договору). На сьогодні під добросовісністю розуміють здебільшого добросовісну, належну поведінку при виникненні та виконанні зобов'язання - вчинення дій таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода третім особам, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою тощо. Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб.

Принцип розумності є одним із самих застосовуваних в цивільних правовідносинах. Цивільний кодекс постійно згадує "розумні строки" (ст. ст. 666, 670, 688 ЦК тощо), розумні витрати (ст. 1232 ЦК), розумну поведінку (ст. 12 ЦК). В літературі панівним є твердження, що розумними слід вважати дії, які здійснила би людина, яка має нормальний середній рівень інтелекту, знань та життєвого досвіду. Абстрактна особистість, яка має такі якості може бути названа розумною людиною1.

____________

1 Емельянов В. И. Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. - М.: "Лекс-Книга", 2002. - с. 115.

Поняття "справедливість" в першу чергу виникло в людському спілкуванні не як правова, а саме як моральна категорія, результат формування уявлення людей про поняття добра і зла. В подальшому з розвитком держави і права справедливі з моральної точки зору правила знаходили своє відображення в правових нормах.

З правової точки зору справедливість у виконанні цивільно-правових зобов'язань визначається вченими як "така поведінка кожної із сторони зобов'язання по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної, а з другого - у справедливій (об'єктивній, неупередженій, з урахуванням етичних та інших моральних аспектів) оцінці судом поведінки суб'єктів зобов'язальних правовідносин"2.

____________

2 Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань в цивільному праві. - К., 2005. - с. 119.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. за  N 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) зазначено, що "справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню"3.

____________

3 Рішення Конституційного Суду України N 15-рп/2004 // Урядовий кур'єр, 2004, 11, 17.11.2004 N 219.