Мы ВКонтакте

Стаття 574. Підстави виникнення застави

1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

 

Коментар:

 

1. Коментована стаття встановлює три підстави виникнення заставних правовідносин: 1) договір; 2) закон та 3) рішення суду. Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 1 Закону "Про заставу", ч. 1 ст. 3 Закону "Про іпотеку".

Найбільш поширеною підставою встановлення застави є договір, що укладається на підставі досягнення сторонами домовленості щодо усіх істотних умов застави (ст. 584 ЦК, ст. 12 Закону "Про заставу", ст. 18 Закону "Про іпотеку").

2. Застава може виникати і на підставі закону. Особливість цієї підстави полягає в тому, що у разі виникнення передбачених законом обставин застава встановлюється імперативно, незалежно від волі сторін та від їхнього знання і ставлення до конкретної норми. Аналіз чинного законодавства дозволяє навести кілька таких випадків:

1) при укладенні договору купівлі-продажу товару в кредит з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати покупцем продавцю належить право застави на цей товар (ч. 6 ст. 694 ЦК);

2) у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно (ч. 1 ст. 735 ЦК);

3) для забезпечення своїх вимог за договором комісії комісіонер має право притримати річ, яка має бути передана комітентові, а у разі оголошення комітента банкрутом комісіонер набуває статус заставодержателя щодо притриманої речі (ч. 1, 2 ст. 1019 ЦК);

4) перевізник за договором морського перевезення має право застави на вантаж, що перевозиться, для забезпечення своїх вимог до одержувача вантажу щодо відшкодування останнім витрат, понесених перевізником за рахунок вантажу; внесення плати за простій судна в порту вивантаження, а також плати за фрахт і простій у порту завантаження, якщо це передбачено у коносаменті або іншому документі на підставі якого перевозиться вантаж; у випадку загальної аварії - внесення аварійного внеску (ст. ст. 164, 163 Кодексу торговельного мореплавства України).

Слід зосередити увагу на умовності самого поняття "застава на підставі закону". Справа в тому, що закон сам по собі не може бути підставою виникнення правовідносин, в тому числі і заставних. Норма закону є загальнообов'язковим правилом поведінки, застосування якого розраховане на невизначену наперед кількість правових ситуацій. Однак для того щоб норма закону діяла в конкретному випадку, необхідно, крім її наявності, також наділення її учасників необхідним обсягом правосуб'єктності, а також настання юридичних фактів, що є підставами для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Вищенаведені приклади засвідчують, що застава виникає не на підставі самої по собі норми закону, а ґрунтується на договірних відносинах між сторонами. Відповідно, у зазначених випадках саме договір, а не закон, є тим юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення заставних відносин.

3. Виникнення застави на підставі рішення суду є новелою вітчизняного законодавства. Згідно ч. 4 ст. 153 ЦПК суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, яка звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі (ч. 9 ст. 153 ЦПК).

Забезпечувальна суть застави на підставі ухвали суду про забезпечення позову полягає в тому, що у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, набуває право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. При цьому відшкодування збитків в першу чергу здійснюється за рахунок предмета застави (ч. 1, 2 ст. 155 ЦПК).

У разі якщо протягом двох місяців після настання вищезазначених обставин позов про відшкодування збитків не було подано, при набранні законної сили рішенням суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду, предмет застави повертається позивачеві (ч. 3 ст. 155 ЦПК).

Застава, яка встановлена на підставі судового рішення, не є типовим прикладом заставних відносин, що забезпечують виконання зобов'язання боржником. По-перше, така застава встановлюється для забезпечення інтересів не кредитора, який має право вимоги, а відповідача, тобто імовірного боржника. По-друге, такою заставою забезпечується не конкретне існуюче в даний момент зобов'язання, а право на відшкодування збитків, яке може виникнути у відповідача у разі зловживання позивачем заходами забезпечення позову, що не є типовим навіть при застосуванні норми ст. 573 ЦК про можливість забезпечення заставою майбутньої вимоги (див. коментар до цієї статті).

Спеціального механізму застосування застави на підставі ухвали суду про забезпечення позову наразі не розроблено.

4. Частина друга коментованої статті передбачає поширення положень, які регулюють договірні заставні відносини, до застави, яка виникає на підставі закону. Винятки з цього правила можуть бути встановлені законом, однак в даний час їх не існує.

Таким чином, у випадках, коли застава встановлюється на підставі закону, на сторони заставних відносин автоматично поширюються усі норми, які розраховані на регулювання застави за договором. Це означає, наприклад, розповсюдження на заставу нерухомості, що виникла за ч. 1 ст. 735 ЦК, норм Закону "Про іпотеку", зокрема, ст. 4, що встановлює обов'язковість державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою; ст. 7, що визначає обсяг вимог іпотекодержателя, які забезпечуються іпотекою; ст. 8 про обов'язок іпотекодавця застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо договором цей обов'язок не покладений на іпотекодержателя; правил про поширення іпотеки будівель (споруд) на земельну ділянку, на якій вони розташовані, якщо така ділянка є об'єктом права власності іпотекодавця, і, навпаки, поширення іпотеки земельної ділянки на будівлі (споруди), які на ній розташовані і належать на праві власності іпотекодавцю (ч. 4, 5 ст. 6 Закону); ст. 18 про зазначення в договорі обов'язкових реквізитів сторін та визначення істотних умов договору іпотеки, без досягнення згоди щодо яких договір не може вважатися укладеним; ст. 5, яка встановлює вимоги до майна, що є предметом іпотеки.

Слід звернути увагу також на те, що застосування певних договірних правил до застави на підставі закону може бути неможливим з огляду на невідповідність предмета договорів, перерахованих у пункті другому коментарю до цієї статті, ознакам предмета застави (іпотеки) згідно законодавства. Так, предметом будь-якої застави може бути лише таке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 ЦК). Остання ознака не є обов'язковою умовою для укладення договору ренти, що може бути перешкодою для виникнення заставних відносин. Аналогічні проблеми можуть виникнути при застосуванні іпотеки, предмет якої, крім відповідності вищевизначеним ознакам, має також бути виділений в натурі з окремою реєстрацією права власності на нього (абзац четвертий ч. 1 ст. 5 Закону "Про іпотеку").

На підставі наведеного прикладу цілком зрозуміло, що укладення договору ренти з передачею платникові ренти у власність нерухомого майна не може автоматично вирішити ні усіх, ні хоча б основних питань іпотечних правовідносин. Відтак, суб'єктам відповідного договору, зобов'язання за яким забезпечується заставою в силу закону, необхідно укладати окремий договір застави (іпотеки) з визначенням у ньому усіх істотних умов, а також пройти усі інші процедури, які можуть бути обов'язковими згідно закону або на вимогу однієї із сторін: щодо державної реєстрації, страхування, накладення обтяження на предмет застави та заборони відчуження на предмет іпотеки.