Мы ВКонтакте

Стаття 593. Припинення права застави

1. Право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

 

Коментар:

 

1. Оскільки застава має похідний характер від основного зобов'язання, що забезпечується нею, вона втрачає чинність з припиненням основного зобов'язання, незалежно від підстав такого припинення. Проте саме з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання закон (ч. 3 ст. 593 ЦК) пов'язує виникнення у заставодержателя обов'язку повернути заставодавцеві предмет застави, який перебував у його володінні. Слід звернути увагу, що за змістом ст. 45 Закону "Про заставу" це правило може бути змінено договором сторін, що не відповідає ч. 3 ст. 593 ЦК як нормі акта вищої юридичної сили.

Можливість повернення предмета застави в разі припинення основного зобов'язання за іншими підставами залежить від конкретної підстави припинення заставних відносин та умов договірного регулювання.

Втрата предмета застави означає відсутність істотної умови договору і неможливість одержання кредитором задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у майбутньому. Відтак, із втратою предмета застави анулюється цінність застави як способу забезпечення виконання зобов'язання. Разом з тим ця підстава не є універсальною для припинення застави, адже ч. 2 ст. 580, ч. 2 ст. 587 ЦК покладають на заставодавця обов'язок відновити або замінити предмет застави. Інша справа, що заміна предмета застави обумовлює внесення змін і доповнень до договору застави (див. коментар до ст. 579 ЦК).

Словосполучення "реалізація предмета застави" як підставу припинення застави слід піддати розширювальному тлумаченню, зарахувавши до нього будь-яке звернення стягнення на предмет застави, незалежно від того, чи здійснюється таке звернення шляхом продажу предмета застави з публічних торгів або в інший формі (див. коментар до ст. 590 ЦК).

Набуття заставодержателем права власності на предмет застави свідчить про поєднання в одній особі кредитора та боржника і є загальною підставою припинення цивільних зобов'язань за ст. 606 ЦК. Поява у заставодержателя права власності на предмет застави можлива як на підставі укладення договору про задоволення вимог заставодержателя, так і в силу інших юридичних фактів - правонаступництва (спадкування), визнання таким, що не відбулися, публічних торгів (ч. 3 ст. 591 ЦК), укладення на користь заставодержателя договору про відчуження майна тощо.

Наведені підстави припинення застави не є винятковими і можуть бути доповнені законом або випливати із закону. Зокрема, підставами припинення застави можуть також виступати: визнання договору застави недійсним; закінчення терміну дії права, яке складає предмета застави (ст. 28 Закону "Про заставу"); на вимогу заставодавця, якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином (ст. 47 Закону "Про заставу"); на підставі домовленості сторін (ст. 604 ЦК) тощо.

2. Припинення права застави зумовлює внесення відповідних відомостей про виключення запису з Державного реєстру іпотек (пункти 25 - 28 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. N 410) та відомостей про припинення обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (пункти 24 - 27 постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. N 830 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна").

Крім того, припинення застави нерухомого майна, на яке накладена заборона відчуження, має наслідком реєстрацію відомостей про зняття заборони відчуження нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (абзац шостий пункту 253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Варто відзначити, що у абзаці першому пункту 253 Інструкції серед підстав для зняття заборони відчуження, зокрема, вказане "повідомлення банку, іншої юридичної особи про погашення позики". Разом з тим договір позики грошей за участі банківської установи охоплюється поняттям "кредитний договір" (ст. 1054 ЦК), а тому банк-кредитор надсилає нотаріусу лист про зняття заборони відчуження у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором, а не за договором позики, що може істотно ускладнити або навіть унеможливити зняття заборони відчуження. Відтак, безспірною підставою для зняття заборони відчуження нотаріусом згідно вимог абзацу першого пункту 253 є одержання нотаріусом повідомлення про припинення договору застави або про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки.

Вносити відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не обов'язково має тільки той нотаріус, який наклав заборону. Дані дії можуть бути вчинені й іншим нотаріусом, проте з етико-практичних міркувань останній має повідомити про таку нотаріальну дію нотаріуса, який наклав заборону, для того, щоб останній зробив відповідні відмітки у своїй документації.