Мы ВКонтакте

Стаття 594. Право притримання

1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

2. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

4. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

 

Коментар:

 

1. Інститут притримання є новелою ЦКУ, проте лише з точки зору його законодавчого закріплення у якості способу забезпечення виконання зобов'язань, що носить загальний характер. До набуття чинності ЦКУ він існував в нормах, що регулювали відносини перевезення, комісії, підряду тощо.

Основні засади регулювання інституту притримання закріплено в параграфі 7 глави 49 ЦКУ. Ст. 594 ЦКУ визначено, що при застосуванні такого способу забезпечення прав кредитора, як притримання при невиконанні боржником своїх зобов'язань, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання або задовольнити з неї свій інтерес.

Даний інститут цивільного права, за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить (ретентора), правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі.

2. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Кредитор здійснює притримання речі, що належить на праві власності боржникові. При цьому ретентор здійснює володіння річчю, але не має права користування нею, а власнику належать лише право розпорядження. Таким чином, право притримання за своєю правовою суттю є правом володіння чужою річчю. Відповідно на нього поширює свою дію глава 31 ЦКУ (ст. ст. 396 - 399 ЦКУ). Зважаючи на те, що у нормах параграфа 7 глави 49 ЦКУ про притримання ряд питань практичного характеру не врегульовані, особливе практичне значення має застосування ст. 399 ЦКУ, яка визначає підстави припинення права володіння, та ст. 396 ЦКУ, яка визначає право кредитора на захист свого володіння, в тому числі і від власника. Реалізовуючи зазначене право, ретентор може скористатися способами захисту, передбаченими главою 29 ЦКУ, що стосуються захисту власності.

3. Суб'єктами права притримання є кредитор (ретентор) та боржник, якими можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. До виникнення права на притримання між зазначеними особами уже повинні існувати певні правові зв'язки, на підставі яких кредитор володіє річчю боржника, тобто є законним (титульним) володільцем. Якщо кредитор неправомірно заволодів річчю, наприклад, викрав її, то право притримання не виникає.

Як випливає із параграфа 7 глави 49 ЦКУ, об'єктами притримання можуть бути лише речі. Термін "річ", використовуваний в ч. 1 ст. 594 ЦКУ, необхідно тлумачити буквально. Притримання за жодних обставин не можна застосовувати щодо майнових прав, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності та нематеріальних благ, які згідно із ст. 177 ЦКУ є об'єктами цивільних прав. У відповідності із ст. 179 ЦКУ річчю визнається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Згідно із ЦКУ притриманням охоплюються всі види речей, як індивідуально-визначені, так і родові, як споживні, так і неспоживні, як рухомі, так і нерухомі. До складу речей законодавець відносить також грошові кошти та цінні папери.

Водночас притримання нерухомого майна та цінних паперів викликають серйозні сумніви щодо можливості їх застосування на практиці, оскільки будь-які дії з приводу вказаних об'єктів вимагають дотримання вимог щодо їх оформлення та реєстрації, що в цілому не відповідає правовій природі притримання як способу забезпечення виконання зобов'язань. Немає практичної необхідності також у застосуванні права притримання грошей. Гроші являються загальним еквівалентом та здатні покрити будь-які витрати, відшкодувати будь-який збиток. Тому в залежності від обставин кредитор має право скористатися ст. 538 ЦКУ та зупинити виконання свого обов'язку при зустрічному виконанні або у разі отримання від боржника вимоги про сплату коштів - здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог у відповідності до ст. 601 ЦКУ.

Керуючись ст. 180 ЦКУ, до об'єктів притримання можна включити також тварин, на яких поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Ретентор має право притримати у себе плоди рослин та приплід тварин. В той же час кредитор не має права притримувати доходи від притримуваної речі, оскільки згідно із ч. 3 ст. 595 ЦКУ він позбавлений права користування.

4. Притримання є специфічним способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю юридичною природою виникає на підставі прямої вказівки закону, на відміну від інших способів забезпечення, передбачених ЦКУ. При цьому укладання окремого договору або іншого документа між кредитором та боржником не вимагається.

Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів:

а) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується);

б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього. Ретентор не має права розпочати притримання речі шляхом вилучення її у боржника. Будь-які неправомірні дії кредитора, направлені на заволодіння річчю без отримання згоди боржника, не можуть бути підставою для здійснення притримання. Отже, річ повинна опинитися у кредитора на законних підставах та з відома боржника, в протилежному випадку у останнього виникає право вимагати повернення такого майна з чужого незаконного володіння;

в) факт порушення боржником основного зобов'язання. Згідно із ч. 1 ст. 594 ЦКУ таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків. Відповідно, із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням може забезпечуватися виконання лише грошового зобов'язання боржника. Поряд із цим, опираючись на положення ч. 2 ст. 594 ЦКУ, варто зазначити, що притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер.

Право на застосування ретентором саме цього способу забезпечення виконання зобов'язання, як і стосовно всіх інших видів забезпечення, виникає з моменту невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого зобов'язання.

Право ретентора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦКУ, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, у відповідності до ст. 612 ЦКУ слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦКУ, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

5. Право притримання рухомого майна поряд із заставою рухомого майна згідно із ст. 21 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначається як забезпечувальне обтяження. Відповідно до ст. 11 цього Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України N 830 від 5 липня 2004 р. "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна", а також наказом Міністерства юстиції України N 73/5 від 29.07.2004 р. "Про затвердження Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв".

Реєстрація притримання не пов'язана з моментом виникнення права притримання та не впливає на його чинність. Взаємні права та обов'язки обтяжувача (ретентора) та боржника виникають з моменту порушення останнім основного зобов'язання. У разі відсутності реєстрації обтяження воно зберігає чинність. Водночас, як випливає із ст. 12 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", реєстрація має значення при вирішенні питання про пріоритет задоволення за рахунок притримуваної речі вимог декількох кредиторів (обтяжувачів), на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна.

Ст. 14 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що вищий пріоритет має обтяження, яке зареєстроване раніше. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Якщо право на притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

6. В законодавстві можна віднайти ряд спеціальних норм, які надають кредиторові право на притримання речі в окремих видах зобов'язань. До таких випадків можна віднести відносини, які виникають з договорів перевезення, комісії, підряду тощо. Так, згідно із ст. 916 ЦКУ, яка регулює відносини перевезення, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж та не видавати його вантажоодержувачу до проведення повного розрахунку за виконану ним послугу з перевезення, в тому числі внесення перевізної плати та інших перевізних платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

В нормах договору комісії є ст. 1019 ЦКУ, відповідно до якої у разі отримання грошей, цінних паперів або інших речей, що є предметом договору комісії та які призначені до передачі комітенту, комісіонер наділяється правом притримувати їх до повного виконання комітентом своїх обов'язків за договором комісії.

Також ст. 856 ЦКУ, регулюючи відносини підрядника та замовника, надає підряднику право притримати результат своєї роботи, устаткування, залишок невикористаного матеріалу, інше майно замовника, що знаходиться у підрядника, у разі несплати останнім встановленої ціни за роботу або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду у разі належного виконання зобов'язань підрядника. Ст. 874 ЦКУ право притримання виготовленої речі надано підряднику за договором побутового підряду у разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи або іншого ухилення від її прийняття.

Згідно з ч. 2 ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України перевізник за договором морського перевезення вантажу має право не видавати вантаж одержувачу до сплати відповідних сум у рахунок відшкодування витрат, зроблених перевізником, оплати фрахту, відшкодування за простій судна, а також оплати аварійного внеску або належного забезпечення у випадку загальної аварії.

7. Наявність спеціальних норм про притримання не означає, що в інших випадках кредитор не має можливості скористатися правом на притримання, закріпленим у параграфі 7 глави 49 ЦКУ. Норми ст. 594 - 597 ЦКУ носять загальний характер і застосовуються як до вищезазначених спеціальних випадків притримання, так і тоді, коли ні законом, ні договором право кредитора на притримання спеціально не обумовлене.

Як випливає із змісту ч. 1 ст. 594 ЦКУ сторони навіть за домовленістю не можуть виключити застосування права притримання стосовно зобов'язань щодо оплати речі, що знаходиться у кредитора, а також щодо відшкодування кредиторові витрат, пов'язаних з річчю, та інших збитків.

Що ж стосується реалізації права на притримання в інших випадках, то згідно із ч. 2 ст. 594 ЦКУ притриманням можуть бути забезпечені й інші вимоги кредитора, у тому числі не пов'язані з оплатою речі або відшкодуванням витрат на неї та інших збитків. Таким чином, право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, за будь-яким зобов'язанням, крім випадків, коли у відповідності до ч. 2 ст. 594 ЦКУ законом чи договором виключене застосування такого права. Наприклад, практична потреба у використанні притримання може виникнути у відносинах зберігання. Зберігач може скористатися правом на притримання зданої на зберігання речі до повного проведення розрахунку поклажодавця за надані ним послуги зберігання та відшкодування понесених витрат.

Притримання може бути застосоване також у разі, коли між кредитором і боржником існує не один договір, а два або більше. Наприклад, за договором купівлі-продажу з умовою про попередню оплату покупець вніс аванс, а продавець обумовлений товар не передав, застосувавши право притримання, мотивуючи тим, що між тими ж сторонами існує договір позики, позичальником по якому фактично виступає покупець, який своєчасно позичену суму не повернув, тощо.

8. Ч. 3 ст. 594 ЦКУ передбачено, що кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Дана норма закріпила так зване право слідування, яке притаманне всім речовим правам. Згідно із правом слідування перехід права власності на річ до іншої особи не є підставою для припинення інших речових прав на це майно, що характерно, зокрема, для застави (ст. 27 ЗУ "Про заставу") та договору найму (оренди) (ст. 770 ЦКУ). Або іншими словами заміна власника майна не позначається на правах ретентора стосовно притримуваної речі. Положенням ч. 3 ст. 594 ЦКУ підкреслюється речовий характер притримання в ЦКУ. Законодавець цим самим розширив права ретентора щодо забезпечення захисту своїх інтересів і надає володільцю переваги в порівнянні із власником.

9. Ч. 4 ст. 594 ЦКУ передбачено спеціальне правило щодо розподілу ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, згідно з яким такий ризик несе ретентор. Дане положення цілком протилежне до загального правила, яке закріплено в ст. 323 ЦКУ, відповідно до якого ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник. Це означає, що ретентор притримує річ на власний ризик. Якщо притримувана річ була випадково знищена, а боржник виконав зобов'язання, на забезпечення якого було здійснено притримання, ретентор зобов'язаний відшкодувати її вартість, якщо ця річ була індивідуально визначеною, або надати річ такого ж роду і якості, якщо притримувалася родова річ.