Мы ВКонтакте

Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання

1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

 

Коментар:

 

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони.

Законні підстави припинення зобов'язань в свою чергу можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у Главі 50 ЦКУ, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання.

Спеціальні умови припинення зобов'язань містяться у главах ЦК, присвячених регулюванню окремих видів зобов'язань. Так ст. 559 ЦКУ встановлює спеціальні випадки припинення поруки. Частина 3 ст. 1126 ЦКУ передбачає підстави припинення договору комерційної концесії, а стаття 1149 ЦКУ - підстави припинення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди тощо.

Частина 2 коментованої статті встановлює, що зобов'язання може припинятися також на вимогу однієї із його сторін, але виключно у випадках, встановлених договором або законом. Законодавчі норми, які надають право стороні зобов'язання в односторонньому порядку вимагати його припинення, містяться в Цивільному кодексі, а також в інших актах цивільного законодавства. В якості прикладу можна навести ст. 773 ЦК, яка надає наймодавцеві право вимагати розірвання договору найму та відшкодування збитків в разі, якщо наймач користується річчю не за призначенням або з порушенням умов договору найму.

Крім того, сторони вправі визначити додаткові умови одностороннього припинення зобов'язання в договорі. Порядок одностороннього припинення господарського зобов'язання визначається у статті 188 Господарського кодексу України.