Мы ВКонтакте

Стаття 80. Ціна позову

1. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується;

2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

3. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України

1. Ціна позову - це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається лише щодо майнових вимог, тобто тих вимог, які мають грошову оцінку.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованої відмови у відкритті провадження.

2. У коментованій статті сформульовано правила визначення ціни позову.

Ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується. Якщо сума стягуваних коштів визначена в іноземній валюті, ціна позову визначається за офіційним курсом цієї валюти на час звернення до суду за даними Національного банку України. При цьому, якщо курс валюти зміниться під час розгляду справи, ціна позову не змінюється.

У позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю цього майна. При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані договори купівлі-продажу цього майна, відомості про його залишкову балансову вартість, звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

На визначення ціни позову позивачем опосередковано впливає предмет позову. Так, якщо позивач заявляє віндикаційний позов (позов про витребування речі з чужого незаконного володіння), то для нього неістотно, скільки коштує майно, адже скільки б воно не коштувало, саме це майно повертається позивачеві у разі задоволення позову. Разом з тим, якщо майна у відповідача не має або воно не може бути у нього витребуване і, відповідно, задоволення віндикаційного позову стає неможливим, позивач змушений буде змінити предмет позову і вимагати відшкодування збитків. А розмір збитків безпосередньо визначається вартістю майна, тому позивач зацікавлений зазначити максимальну його вартість.

В окремих випадках, позовні вимоги можуть бути оцінені в грошах, але вважаються немайновими. Так, наприклад, у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 30.05.2008 р. "Про судову практику у справах про спадкування" (з наступними змінами і доповненнями) зазначено, що при обчисленні судового збору у справах про спадкування майна не береться до уваги вартість успадкованого майна, про яке зазначено в пункті 16 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито", і що від сплати цього збору звільняються особи, указані в пункті 18 частини першої статті 4 вказаного Декрету.

У позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців. Оскільки позивачі у справах про стягнення аліментів звільнені від сплати судового збору, то визначення ціни позову не має істотного значення. Однак ціна позову у такій справі визначається для розподілу судових витрат та стягнення судового збору з відповідача.

У позовах про строкові або безстрокові платежі і видачі ціна позову визначається сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки. Для цієї категорії справи законодавець встановлює обмеження трирічним строком. Прикладами таких позовів може бути позов про стягнення платежів за договором ренти.

У позовах про зменшення або збільшення платежів або видач, наприклад, про зменшення або збільшення розміру аліментів, орендної або найомної плати, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або втрати годувальника тощо, ціна позову визначається сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

У позовах про припинення платежів або видач, наприклад, про припинення сплати аліментів, ціна позову визначається сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік.

У позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Враховуються платежі за користування (найомна (орендна) плата), а не усі платежі, передбачені договором.

У позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості. Дійсна вартість майна підтверджується висновком суб'єкта оціночної діяльності, витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно або балансовою довідкою юридичної особи.

У позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою всіх вимог.

2. Ціну позову визначає позивач у позовній заяві. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПК зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона покликається.

У коментованій нормі передбачено правові наслідки неправильного визначення ціни позову. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, якщо з урахуванням існуючих ринкових цін суд може обґрунтовано припускати, що дійсна вартість майна є істотно вищою. На наш погляд, очевидність заниження ціни позову полягає саме в істотній різниці заявленої і дійсної (ринкової) вартості спірного майна. Якщо різниця не є істотною, суд не матиме підстав для обґрунтування неправильності визначення ціни позову. Очевидність заниження ціни позову не потребує окремого обґрунтування судом цієї обставини з посиланням на докази.

Оцінка правильності визначення ціни позову здійснюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Щодо процесуальних наслідків неправильного визначення ціни позову є дві позиції.

Перша. Невірне визначення ціни позову, що призвело до недоплати судового збору, є недоліком позовної заяви, а тому до неї повинні застосовуватися вимоги, передбачені ст. 121 ЦПК, щодо залишення заяви без руху. Якщо невірне визначення ціни позову призвело до сплати судового збору у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, підстав для залишення позовної заяви без руху не має. Надлишково сплачений збір повертається позивачеві. В ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху внаслідок неправильного визначення ціни позову, слід зазначити суму судового збору, яку повинен сплатити (або доплатити) позивач. Ця вимога прямо передбачена у коментованій статті. При цьому слід мати на увазі, що ухвала суду про залишення позовної заяви без руху апеляційному оскарженню не підлягає.

Після виконання ухвали, а саме доплати судового збору, суд відкриває провадження у справі. Якщо ж збір не доплачено у наданий судом строк, суд повертає позовну заяву, про що постановляє ухвалу.

Друга. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат. Це наштовхує на думку, що така ухвала повинна постановлятися судом окремо від ухвали про залишення позовної заяви без руху. Адже недопустимо, що б в одній ухвалі було об'єднано дві, з яких одна оскаржується (про визначення розміру судових витрат), а інша (про залишення позовної заяви без руху) - ні.

Якщо стати на цю позицію, то у разі, якщо ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, суд зобов'язаний відкрити провадження у справі (за умови, що інших недоліків немає), але одночасно іншою ухвалою вирішує питання про визначення розміру судового збору, встановлює строк для його сплати (наприклад, до попереднього судового засідання), а у разі несплати - достягує судовий збір з позивача або ж вирішує питання про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Законом не передбачено, коли саме відбувається достягнення чи повернення збору. На нашу думку, ці питання є складовою частиною питання про розподіл судових витрат, а тому вони повинні вирішуватися після розгляду справи по суті, як правило, рішенням суду. Саме після розгляду справи суд може остаточно встановити, яка саме ціна позову, врахувавши при цьому усі можливі зміни та уточнення. Тому у коментованій нормі зазначено, що розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням (тобто стягнення відбувається після того, як буде визначено попередній розмір збору) недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (тобто ціни позову, яка встановлена судом після розгляду справи по суті).

У випадках, коли судовий розгляд не завершується постановленням рішення, ці питання можуть бути вирішені відповідною ухвалою.

3. Коментована стаття регулює й іншу ситуацію, а саме, коли на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо. Неможливість встановити ціну позову може бути викликана тим, що позивачеві не відома вартість спірного майна і її не можна достовірно (точно) встановити на момент пред'явлення позову. Наприклад, у разі спору щодо унікальної речі, що має високу історичну, культурну цінність, але дійсну вартість якої може встановити лише спеціаліст. До цих випадків належить і неможливість встановлення розміру збитків, завданих, наприклад, внаслідок пошкодження майна, до проведення відповідної судової експертизи.

У коментованій нормі вживається зворот "розмір судового збору попередньо визначає суд". З точки зору граматичного тлумачення ця частина речення є неоднозначною і припускає два таких тлумачення:

1) розмір судового збору суд визначає попередньо, тобто перед якоюсь іншою дією, наприклад, перед тим, як позивач звертається до суду;

2) розмір судового збору є попереднім, тобто не остаточним.

На нашу думку, аналіз норми в цілому дає підстави надати перевагу другому варіанту тлумачення. Суд встановлює попередній розмір судового збору, а остаточний визначає після вирішення справи.

Якщо точну ціну позову встановити неможливо, позивач у позовній заяві повинен обґрунтувати причини, внаслідок яких він не може визначити ціну позову, і одночасно з поданням позовної заяви повинен звернутися до суду з клопотанням про визначення попереднього розміру судового збору. До позовної заяви квитанція про сплату судового збору може не додаватися, адже саме це питання і повинен вирішити суд. Разом з тим позивачам можна рекомендувати сплачувати судовий збір хоча б у мінімальному розмірі, оскільки якщо збору не сплатити взагалі, суд може не звернути увагу на клопотання і залишити заяву без руху на підставі ст. 121 ЦПК.

Клопотання про визначення попереднього розміру судового збору може бути наведено також в прохальній частині позовної заяви. Якщо такого клопотання не заявлено взагалі, суд на підставі ст. 121 ЦПК залишає позовну заяву без руху, оскільки позивачем не сплачено судового збору.

4. Протягом часу розгляду справи позивач на власний розсуд може збільшити або зменшити позовні вимоги, доповнити предмет позову новими вимогами, що неодмінно призводить до зміни ціни позову.

Відповідно до коментованої статті у разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. Законом не визначено правових наслідків несплати судового збору у разі збільшення або доповнення позовних вимог. Думається, що в такому випадку суд не має правових підстав для неприйняття заяви про зміну (доповнення) позовних вимог, оскільки такої норми ЦПК не містить. Однак ця обставина повинна враховуватися при вирішенні питання про стягнення та розподіл судових витрат.

Зазначене положення може використовуватися як тактичний прийом для мінімізації витрат на сплату судового збору. Для цього позивач подає позов, заявляючи, наприклад, немайнові вимоги або вимоги з невисокою ціною позову, а після відкриття провадження у справі збільшує або доповнює первісні вимоги у необхідному йому напрямку.

Зменшення розміру позовних вимог зустрічається переважно у випадках, коли в процесі судового розгляду позивач переконався в необґрунтованості своїх вимог і не впевнений у їх задоволені судом. Зменшення позовних вимог дозволяє позивачеві повернути сплачений судовий збір і таким чином зменшити для себе негативні наслідки.